Спільність і відмінність іранської та інших індоєвропейських традицій

Узята як ціле, іранська релігія виявляє безліч близьких відповідностей у спіль- ноіндоєвропейській і ведійській релігійно-міфологічній системах. Існує цілий ряд спільних сюжетів: верховне семибожжя; боротьба за владу у Всесвіті двох споріднених, але ворогуючих угруповань богів; драконоборство; скидання на зем­лю небесних вод; дві посмертні дороги душі; дивовижний міст у потойбічний світ, вартований собаками, та ін.

Апам Напат, давньоіранський Хаома і ведійський Сома, давньоіранський дракон Ажи-Дахака й ведійський Ахі Будхнья та ін. Водночас між близькоспорідненими ведійською і давньоіранською релігіями помітне й істотне розходження: два кла­си божеств, ахури і деви, в релігії давніх іранців вважалися, відповідно, добрими і шкідливими істотами, а у ведійській релігії, навпаки, асури вважалися демонами, деви — богами; у ведійській системі вірувань Індра — глава богів (девів), а в давньо­іранській — підступний демон [74, I, 561].

Нагадаємо, що асури ведійської й індуїстської релігій — це вищий клас демонів, які протистоять богам — девам; вони пов’язані з пітьмою і ніччю і вони — старші брати богів; їхній верховний жрець — Ушанас, син Бхригу (Меркурія); глави девів Індраі Рудра (Шива) розбивають асурів у битвах, спопеляють їхні три небесних гра­ди (залізний, срібний та золотий) і виганяють з неба за їхню гординю й зло; Вішну і боги-дева заганяють асурів під землю і на дно океану (царство Варуни), повертаючи тим самим собі владу над Всесвітом, яка доти була в руках асурів. У різні періоди ведизму й індуїзму до асурів зараховували деяких богів (насамперед Варуну, Мітру й інших Адітьїв), їхнім прихильником вважався Сома (Місяць), а також — демонів (насамперед Врітру). А в давньоіранській релігії проти хаосу, пітьми і зла борють­ся ахури, а не деви, яких вважають тут злими духами, демонами. До ахурів давні іранці зараховують Ахурамазду, Мітру, АпамНапата та інших богів. Девів вважають породженням «злої думки, неправди», слугами Ангро-Майнью (Ахримана — аналога біблійного сатани). Легендарні іранські царі й богатирі виступають завжди девобор- цями (головний серед них — Рустам). Подібні до давньоіранських ахурів божества були відомі й у германо-скандинавській системі вірувань як аси. Така різна інтерпре­тація функцій і характеристик асурів-ахурів і дєвів-девів у індійських та іранських переказах пов’язані, цілком імовірно, з ранніми етнічними й ідеологічними розме­жуваннями між індоаріями і протоіранцями, які поступово відокремлюються на межі III-II тис. до н. е. Так, пізньоведійські сказання оповідають про перемогу, добуту де­вами над своїми колись могутніми старшими братами асурами, у той час як іранські есхатологічні світи переносять вирішальну перемогу ахурів над девами, навпаки, у майбутнє [74, I, 118, 142, 359, 417].