Виникнення Всесвіту

Дослідженням структури і розвитку доступної нашому спостереженню частини Всесвіту займається космологія |115, 88]. Згідно з сучасними космологічними те­оріями, загальна проблема еволюції Всесвіту пов'язана з його розширенням, що спостерігається.

Існують й інші версії виникнення Всесвіту. Дехто з космологіє вважає, що він не розширявся «від точки» з постійною швидкістю, а немов би пуль­сував між граничними значеннями його середньої щільності, при цьому кіль­кість таких пульсацій (або циклів! була необмеженою. Альтернативною є гіпо­теза «незмінного», або стаціонарного, такого, що зберігає свої характеристики. Всесвіту’. Згідно з цією гіпотезою, запропонованою в 1948 р. Г. Бонді. Т. Голдом і Ф. Хойлом. припускається, що незмінність Всесвіту (незважаючи на його роз­ширення! досягається завдяки безперервному «творенню» матерії з вакууму, який мас в більшій частині Всесвіту надвисоку щільність. Цей процес супро­воджується народженням «пузирів» звичайної речовини, які розширюються; в одному з них ми й живемо (115, Ь'9]. Однак найпоширенішою і найбільш визнаною є сьогодні концепція Всесвіту, що еволюціонує від «надщільної ядерної краплі».

Згідно з новітньою концепцією, фізичний вакуум виконує особливу твор­чу функцію, що визначається первісною здатністю, подібно до давніх богів, по­роджувати із самого себе Всесвіти, невичерпна різноманітність яких утворює Надвсеспіт [22, /9|. З огляду на таку’ традиційну характеристику вакууму, як «ні­що». описати понятійною мовою простору — часу цей стан матерії неможливо.

• Докладніше див. иГклооский И. С Всвпениая. жизнь, раїум — 6-е над. доп — М: На­ука. 1987

·· Парсек — астрономнна одиниця довжини — відстань, з якої радус земної орбіти мож­на побачити пд кутом 1 с дуги Парсек дерівнкх 3.26 світового року Свтловий р« — астррномн- на одиниця допжини — «дстлнь, яку світо долає протягом року; дорпнкх 9,463-Ю⁴ км (115. 20-2>].

Згідно з сучасними уявленнями про вакуум. елементарні частинки, з яких складається речовина й аігтиречовина, с збудженими станами вакууму Іншими словами, припустивши, що первісно Всесвіт перебував у стані збудженого ва­кууму, можна пояснити й Великий вибух. Це означає, що у квантовому вакуумі існувала така сила відштовхування, яка спричинила розширення Всесвіту'. Роз­пад вакууму викликав випромінювання, що миттєво нагріто Всесвіт приблизно до 10²⁷ К. Ці процеси відповідають запропонованій у 1967- 1968 рр. С. Вайн- бергом і А. Салемом «теорії великого об’єднання», зі їдко з якою у Всесвіті діє єдина суперсила. що є поєднанням гравітаційної, електромагнітної, слабкої та сильної взаємодій. З того моменту еволюція Всесвіту описується стандартною теорією «гарячого» Великого вибуху.

Згідно з цією концепцією, первісно дуже гарячий (понад десятки міль­ярдів кельвінів) Всесвіт, що розширюється, був хмарою воднево-гелієвої плазми з щільністю кілька тисяч частинок на кубічний сантиметр. Ця первісна неймо­вірно гаряча «вогненна куля» і стала зародком надзвичайно різноманітного Все­світу, що постійно розширюється. Плазма досить скоро стає нейтральним вод­нево-гелієвим атомарним газом, який, розширюючись, швидко охолоджується. Первісно майже однорідне газове середовище в міру охолодження розбиваєть­ся на окремі згустки. що являють собою області метагалактики, де щільність речовини не набагато перевищує середню щільність. З цих велетенських газо­вих згустків »протоскупчєнь» галактик — внаслідок подальшої диференці­ації утворилися менші згустки, які, маючи певну масу й обертальний характер руху, поступово еволюціонували у галактики. Після цього розширення Всесвіту зводилося до «розліюту» галактик (тобто до безперервного збільшення відстані між ними), тоді як самі вони практично не розширялися (115, 94}.