Єгипет.

Культ фараонів (зокрема Аменхотепа І) грав помітну роль у фіванському некрополі¹.

Період утвердження священного характеру царської влади єгипетські джерела відносять до „часів Хора” (Рис.17). Він виступає царським богом та праобразом. Відповідно усі фараони до свого особистого імені додавали: Хор Боєць, Хор Високий Рукою, Хор Сом тощо². В імені останнього володаря Раннього царства Хора-Сета, Засяявшого Двома Жезлами (Хасехемуї), можливо тотожному Хору, Сяючому Жезлом, об’єдналося два державних божества — Хор (Гор) та Сет (Сута). Інше ім’я фараона звучало як „Той, у якому замирилися обидва боги”³.

Рис.17. Хор (Гор), великий Бог Египту, у вигляді яструба чи сокола у храмі святилища

За „часів Хора” весь світ розділився на підданих царя та його ворогів, „які не відали страху перед царем”. Останні, відповідно, мали бути винищені і, навіть мешкаючи в

1 Матье М. Э. Эрмитажная скульптурная группа Аменемхеба / М. Э. Матье // Древний мир: Сб. ст. [Ред. кол.: Н. В. Пигулевская и др.]. — М.: Изд-во вост. лит., 1962. - С. 154.

2 История древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. — Ч. 2. — С. 323.

3 Там само. — С. 337.

долині, позбавлялися права на поховання за єгипетськими законами. Це було найжахливішим покаранням в уявленні давніх єгиптян, оскільки позбавляло право на загробне життя¹. Смерть самого фараона для давніх єгиптян уявлялася піднесенням на Небо і возз’єднанням із Сонцем. Божественна сутність царя поверталася до того, хто її народив^{[190] [191]. Титул „син Ра” (сонця) фараон Хафра („Засяє воно, Сонце”) успадкував від свого попередника Джедефра. На одній із печаток Хафра названо і „Улюбленим богами”[192].}

Зміна династії часто тягла за собою і зміну релігійного культу. Часто ці зміни зумовлювалися позицією впливових жрецьких угруповань. У Стародавньому Єгипті статус фараона часто визначався його стосунками з жрецтвом, передусім Бога Амона. Показовою є спроба Аменхотепа IV (Рис.18) посилити позиції Бога Сонця, „Ра — Хора, Небосхильного, торжествуючого у небосхилі в ім’ї своєму як Шу, який є Атон”. Останній був проголошений царюючим фараоном. Сонячне ім’я стали писати у двох картушах (кільцях) як фараонівське. Навіть прості імена Сонця „Атон” і „Ра” почали в ієратиці брати у царські кільця. Замість колишнього Аменхотеп (Амон задоволений) фараон взяв нове ім’я Ехнатон (Ах-на-Йаті, Корисний сонцю). Було засновано нову столицю Геліуполь. Сонцю почали споруджувати новий храм Дім „Атона (Йаті)”.

Рис.18. Скульптурне зображення фараона Амен-хотепа IV (Ехнатона) з Карнаку

Впливові угруповання жерців часто не лише впливали на політику держави, а й забезпечували прихід своїх висуванців на найвищі посади в апараті державної влади. За останнього Рамзесида Рамзеса ХІ фактичним правителем Верхнього Єгипту та Нубії став першосвященик храму Амона Херіхор. Скориставшись внутрішньополітичною нестабільністю, до влади наприкінці ХХ династії приходить фіванське жрецтво, яке проголосило Бога Амона Володарем Всесвіту. Фараони ХХІ династії, яку започаткував верховний жрець Амона у Танісі Смендес, лише номінально уважалися загальноєгипетськими правителями. Засновник ХХІІ, Лівійської, династії Шешонк свого молодшого сина зробив верховним жерцем храму Амона у Фівах^{[194] [195]. Посада охоронця складів храму Амона у Карнаці була однією з найбільш впливових у державі. Зазвичай її займали верховні жерці1. У складі „великого кенбету міста” (центрального суду, що перебував у Фівах) папірус Аббот називає верховного жерця Амона Аменхотепа і другого жерця Амона, жерця — сема храму „Багатоліть царя Верхнього і Нижнього Єгипту Неферкарасетепенра”, Несіамона[196] [197].}

Зазвичай титулатура єгипетського фараона включала в себе: зіставлення з Хором, ототожнення з Обома володарками (богинями Нехбет і Уаджіт), престольного імені царя, порівняння фараона з Хором золота, особистого імені царя як сина Бога сонця Ра.

Рис.19. Корони правителів Єгипту:

a) дешрет — корона Нижнього Єгипту;

b) хеджет — корона Верхнього Єгипту;

c) веререт (пшент) — подвійна корона Обох Єгиптів;

д) кшепреш — шолом фараона-войовника;

е) атеф (немхемет) — корона з баранячим рогом^{[201] [202].}

Інший текст прирівнює фараона до Бога пізнання Сіа, Бога сонця Ра, Бога, що створює людину на гончарному колесі, Хнума, Богинею захисницею Бастет, Богинею, що карає, Сехмет. Показово, що пізнання, вища влада, створення народу, захист і покарання були символічними атрибутами правителя давнього Єгипту на сакральному рівні^[203].

Ритуал служіння Богу Хору здійснювали раз на два роки вже фараони ІІ династії. Ймовірно вони проходили в храмі міста Нехена (Ієраконполь), головному місті ІІ верхньоєгипетського нома, раніше це була столиця Південного (Верхньоєгипетського) царства. Фараон проводив „свято Дешер” (можливо пов’язане з будівництвом священної ладді), „Народження Богині Іамет”, „Народження Анубіса” (в Кінополі). Продовжували цю традицію і фараони ІІІ династії. Джосер здійснював через рік „служіння Хору”¹. Велику увагу Хору та його храму приділяв Рамзес ІІІ, який „примусив розквітнути священний гай, який знаходився за його огорожею” та садив виноградники, щоб у Бога Атума було достатньо вина^{[204] [205].}

Об’їзд фараонами Єгипту супроводжувався здійсненням ритуалів на честь місцевих (номових) богів. Правителі перших династій взагалі укладали союзи з місцевими богами. Це відбувалося у святилищах, які перетворювалися у храмові комплекси. Вже у період Давнього царства храми будувалися померлим обожнюваним правителям та їхнім дружинам поряд з храмами богам та богиням. Кожний з храмових комплексів становив собою не лише культовий, а й господарський центр регіону. На двух печатках Аха зображено святилище, оточене огорожею, над яким на шестах розвіваються штандарти, що символізують божества, огорожа прикрашена пальмою. Поряд накреслено ієрогліф рік — надходження, данина. У даному випадку храм виступає також місцем збирання податків до державної скарбниці. На третій печатці — цей самий ієрогліф у супроводі зображень поселень та лева чи леопарда (символи царської влади). На іншій печатці поряд із зображеннями святилища і великого знаку, у вигляді крутого абрису поселення, знаходяться жезли, увіткнуті у спину лева (леопарда), як символи сакральної влади правителя^[206]. Відомо низку зображень, які демонструють тісний зв’язок влади і богів (Рис. 20), божественний захист правителя (Рис. 21).

Рис.20.

Рис.21. Нектанеб під охороною Бога Хора

Релігійна політика виступала важливим інструментом зміцнення як зовнішньополітичних позицій Єгипту, так і влади фараонів на землях, які були включені до його складу. Підкорені народи, потрапивши під руку фараона і отримавши єгипетську модель управління, отримують покровительство єгипетських богів¹. За Сінухе, найкращим виходом з усіх незлагод є служба монарху. Добробут, який дарує вірнопідданим правитель, „великий Бог, подоба Ра” — незмірно вищий, ніж усі блага чужини^{[207] [208].}

Знайдено низку написів єгипетських фараонів, аж до Піопі ІІ, останнього великого правителя Давнього царства, у Біблі. Переважно це посвяти Богині міста Баал-Гебат, яку вже у 3 тис. до н. е. єгиптяни ототожнювали зі своєю Хатхор^[209]. Свої успішні зовнішні завоювання Тутмес ІІІ також пояснював підтримкою „Бога благочинного і успішного у справах, чиї плани не били повз цілі”, Амона: „Язвалив їх згідно з його наказом”¹.

Фараон Верхнього і Нижнього Єгипту Ахтой Уахкара, повчаючи свого сина Мерікара, закликав його створювати прекрасні пам’ятники для Бога, бо в них живе ім’я творця і ця справа корисна для душі. Фараон має робити щомісячні жертвопринесення, наповнюючи жертовники, брати ритуальні „білі сандалії”, відвідувати храм та головну статую бога, „відкриваючи приховане”. Показовим є розуміння необхідності підтримки з боку жрецтва, яке, разом з вельможами, мають працювати на фараона, як „один загін”. Для цього жерців потрібно винагороджувати земельними ділянками. На думку автора повчання, „боги прямують за царем”, який мудрий від народження і „піднесений він на землі над мільйонами”⁷. На честь свята Амона народ допускався на храмовий двір палацу Рамзеса ІІІ, що знаходився неподалік Фів, який називався „будинок радощів”. Саме тут фараон роздавав винагороди^{[210] [211] [212]. У Єгипті до ахеменідського завоювання держава опікувалася фінансовим забезпеченням діяльності храмів, надаючи необхідні засоби для їхнього належного утримання разом зі жрецьким апаратом[213].}

Одна із церемоній включала ходу фараона до храмів богів Хора і Сета, після чого він випускав стріли в усі сторони світу. Інша церемонія передбачала імітацію ходи фараона по землі і воді. Ще дві церемонії полягали у звертанні правителя у короні (Нижнього та Верхнього Єгипту) до чотирьох сторін світу та обхід навколо нього жерців-вельмож. Усі ці ритуали входили в обряд хеб-сед, який замінив убивство царя, і який мав на меті відновити слабнучі сили правителя магічними засобами^{[214] [215].}