«Народи моря»
Так умовно позначалися племена або народи, які нападали у ХШ-ХП ст. до н. е. на Єгипет з моря та суші (з Малої Азії). До цього названі народи жили, імовірно, в Малій Азії або на Балканському півострові, а також на островах Середземного моря [18, 784].
Збереглися записи XIII і XII ст. до н. е. про те, як єгипетські фараони відбивали вторгнення «народів моря», одним з яких були, як видно, філістимляни (пізніше жили на південному заході Палестини). Перемігши їх, єгиптяни використовували частину полонених як солдатів у своїх віддалених гарнізонах, іншим дозволили оселитися на території Ханаану, що був тоді єгипетською провінцією (нинішня Палестина).Воїни «народів моря» досягли на своїх кораблях Єгипту і боролися з єгиптянами на морі, а в цей час їхні родини, за одним єгипетським текстом, прямували зі своїм домашнім скарбом уздовж узбережжя Сирії і Ханаану. Інакше кажучи, «народи моря» постали на Близькому Сході як завойовники. Біблійний пророк Амос стверджує, що вони прийшли з Кафтора (єврейська назва Криту), те саме сказано у Старому Заповіті про жителів філістимлянської Гази. Про критське походження філістимлян і деяких інших середземноморських народів свідчить і їхня кераміка, що належить до мікенського типу, поширеного в Греції, на Криті й на Кіпрі. Наприклад, кераміка, знайдена в місцях поселення філістимлян на узбережжі, датується 1200-1100 р. до н. е. [13, 288].
Про народи, що напали на Єгипет у ХШ-ХП ст. до н. е., повідомляють давньоєгипетські тексти на стінах поховального храму фараона Рамзеса III у Меді- нет-Хабу, в яких їх названо «народами моря з Півночі» [99, I, 91]. Серед них ми зустрічаємо пелазгів, данайців, ахейців, тевкрів, сардів, сикелів, а також етрусків, лікійців, лідійців та ін.
Данайцями називалися давньогрецькі племена, що населяли Арголіду. Вони згадуються в Гомера як учасники Троянської війни, які хитрістю (за допомогою дерев’яного троянського коня) здобули Трою (звідси вислів «дарунки данайців» — тобто дарунки, згубні для тих, хто їх отримує).
Троянська війна, як відомо з «Іліади» та «Одіссеї», була 10-літньою війною коаліції ахейських царів на чолі з Агамемноном — царем Мікен проти Трої. Вона завершилася взяттям Трої. Розкопки Трої показали, що близько 1260 р. до н. е. місто пережило тривалу облогу і було зруйноване, що підтвердило правдивість грецьких переказів. Ахейці були одним з основних давньогрецьких племен, які проживали у Фессалії (історико-географічній області на сході Греції, переважно на території Фессалійської рівнини) з початку II тис. до н. е. і на Пелопоннесі (півострів та історико-географічна область на півдні Греції). Ахейці створили держави Мікени, Пілос та ін., але в XII ст. до н. е. були витіснені дорійцями у Малу Азію, на Кіпр та інші міста, а також на північ Пелопоннесу, де ця область одержала назву Ахайя [18, 85, 328, 1227].Лідійцями називалися індоєвропейські племена, які говорили мовами хе- то-лувійської групи. У VII-VI ст. до н. е. (тобто вже значно пізніше від їхньої участі в поході «народів моря») їм вдалося створити незалежну стародавню державу на заході Малої Азії — Лідію. Проте вже в УЕ-ГУ ст. до н. е. Лідія потрапляє під владу персів, а потім входить у державу Александра Македонського, держави Селевкідів, Пергама і Рима (становила частину римської провінції Азія). Лікійці також належать до хето-лувійської групи індоєвропейської сім’ї, яким, як і лідійцям, вдалося на короткий час створити власну державу Лікію (на півдні Малої Азії), але з VI ст. до н. е. її спіткала доля Лідії [18, 643-644].
Отже, у ХШ-ХП ст. до н. е. мало не всі жителі Балканського півострова, егейського узбережжя Малої Азії й островів (що належали здебільшого до індоєвропейського і середземноморського мовного середовища) знялися (очевидно, під тиском мігруючих з півночі численних індоєвропейських племен) зі своїх місць і рушили в пошуках нових районів проживання, несучи з собою руйнування давнім містам, зокрема і легендарній Трої. Після того як навалу «народів моря» було зупинено єгиптянами, вони зникають з їх поля зору (крім лікійців і лідійців). Але один з цих народів, як уже згадувалося, з’являється на сусідній з Єгиптом території — у Ханаані. Це пелазги, які у єгипетських текстах, що опускають голосні, фігурують як ПЛСТ, а в Біблії названі філістимлянами. Від їх племінного імені походить прийняте дотепер позначення цієї території — Палестина [99, I, 92].