Єгипет у складі Халіфату та його відокремлення у другій половині ІХ — на початку Х ст.
Наприкінці VII ст. у Єгипті почали запроваджуватися ісламські форми адміністративного управління. Верховним адміністративним очільником Єгипту був валі (намісник чи правитель), який зазвичай носив титул еміра.
Йому безпосередньо підпорядковувалися ним самим призначені губернатори областей, які мали власні адміністрації. Трьома найголовнішими адміністративними чиновниками центрального апарату були: мушир (маршал), який командував військами; каді (верховний суддя); джабі аль-харадж (скарбник та збирач податків). Основні податкові надходження припадали на джизью (подушний податок, який платили дорослі християни) та харадж (поземельний податок). [763] [764]До посадових повноважень намісника входили: контроль за боєздатністю розташованих у регіоні підрозділів; зміни адміністративного поділу, постачання населення продовольством; контроль за судовою системою. призначення суддів та контроль за практичним судочинством; збір податків, добровільних пожертв, перерозподіл зібраних коштів; призначення податкових чиновників; опікування релігією, боротьба з порушеннями релігійних законів та настанов; охорона прав особи при дотриманні божиих заповідей; виконання функцій верховного імама при молитвах; направлення паломників до святих місць Аравії та їхнє постачання. Ці широкі повноваження намісник здійснював від імені халіфа1.
У другій половині ІХ ст.. скориставшись послабленням Багдадського халіфату. фактично незалежним господарем Єгипту стала тюркська династія Тулунідів (868—905 рр.). яку заснував воєначальник-гулям Ахмед ібн Тулун (868— 884 рр.). Прагнучи збільшити доходи держави. ібн Тулун розширив вакуфні володіння (землі мечетей). передаючи мусульманському духовенству контроль над землями в обмін на отримання додаткового доходу з них. Здійснюючи енергійну державну політику він зумів припинити зростання податків. стабілізувавши державу. Завоювавши у 878 р. Сирію. ібн Тулун почав карбувати на монетах поряд з ім’ям халіфа власне. Наступним його кроком було встановлення контролю над Хіджазом та мусульманськими святинями. включаючи Мекку. однак у 884 р. він раптово захворів і помер. На початку Х ст. Аббасидам пощастило на нетривалий час повернути собі пряме правління над Єгиптом. еміром якого призначили ферганського іхшида (князя). Однак у 935 р. іхшид Мухаммед ібн Тугдж (935—946 рр.) знову. спираючись на армію. повернув фактичну незалежність від Багдаду. Нове посилення держави почалося за регентства при дворі Іхшидідів темношкірого раба-абіссінця. євнуха Кафура. Він включив до складу держави (крім Єгипту) Сирію з Дамаском та Хіджаз[765] [766].