Держави Ідрисидів та Аглабідів.
Наприкінці VIII ст. ознаки розпаду Арабського халіфату виявилися з новою силою і набули незворотного характеру. У 788—789 рр. правнук Алі, Ідрис, який утік після повстання у Мецці на крайній захід халіфату, утворив незалежну державу на території сучасного Марокко.
Його нащадки закріпилися на цій території, продовживши правління династії Ідрисидів (788—921 рр.). Їх держава за своїм характером була зейдитською та алідською. Іслам сакралізував процеси державотворення, перетворивши провідників новоутворених держав на духовних лідерів. Главу шиїтських Ідрисидів у Марокко називали сином посланця Божого. З ім’ям Ідриса І б.‘Абдаллаха, нащадка імама Алі б. Абу Таліба, часто пов’язують поширення шиїзму на заході Маґрибу. Однак, якщо перші Ідрисиди — Ідрис І (789—793 рр.) і Ідрис ІІ (793—828 рр.) — дотримувалися шиїтської доктрини, то в подальшій внутрішній політиці правителів цієї династії це ніяк не виявлялося.Наступною з-під контролю халіфату вийшла провінція Іфрикійя (Африка), намісник якої Ібрахім ібн Аглаб став фактично незалежним правителем, заснувавши сунітський емірат Аглабідів (800—909 рр.). Визнавши верховний сюзеренітет Аббасидів і отримавши від них у 800 р. широку автономію для своїх володінь3, вони за підтримки халіфів проводять активну експансію, завоювавши Сицилію та Південну Італію. У внутрішній політиці Аглабіди керувалися інтересами власної династії. Улеми і факіри, які користувалися
1 Дьяков Н. Н. Мусульманский Магриб. — С. 62—69.
2Жюльен Ш. — А. История Северной Африки (Тунис, Алжир, Марокко) от арабского завоевания до 1830 года / Ш. — А. Жюльен [Пер. с фр. А. Е. Аничковой; ред. и предисл. Н. А. Иванова]. — М.: Изд-во иностранной лит., 1961. — С. 44.
3 Дьяков Н. Н. Мусульманский Магриб. — С. 71—72; История Востока. — В 6 т. - Т ІІ. - С. 128 повагою широкого загалу, перетворилися на духовну опозицію існуючому режимові. З боку мусульманських теологів лунали звинуваченняправлячоїдинастіїунехтуваннімусульманськими настановами через спосіб життя двору. За Аглабідів Кайруан перетворився на один із визнаних мусульманських центрів. Авторитетом користувалася діюча тут мусульманська школа права. Юрист Абд ас-Салам Сахнун (776—856 рр.) розробив засновану на малікітському мазхабі магрибинську школу права, яка передбачала сувору інтерпретацію шаріату і відповідала схильності берберів до чіткого і неухильного дотримання настанов. Шиїтсько-ізмаїлітська пропаганда істотно похитнула позиції влади, особливо коли проповідника (да‘ї) підтримали впливові берберські племена кітама1. Останній Аглабід, Зійадат-Аллах ІІІ, дізнавшись про просування племен кітама, в 909 р. залишив свою резиденцію у Раккаду і втік до Єгипту.
У ході сакральної легітимації процесів державотворення провідники новоутворених держав перетворювалися не лише на духовних лідерів. Хариджити пішли далі і надали своєму главі з династії Рустемідів, що володіла західною частиною Алжиру, титул халіфа1.