Доісторичний етап розвитку релігії

Культ Загальної Матері

Цей релігійний культ — один з найдавніших. Про його існування вже десятки тисячоліть то­му свідчать палеолітичні статуетки жінок з гіпертрофованими дітородними органами, що втілюють, на думку більшості дослідників, сакральне уявлення про Богиню-Матір.

Л чи не с несвідомим втіленням цієї найдавнішої релігійної і сакральної тра­диції той дивовижний факт, що жінкам могла передаватися політична влада в язичницькій Київській Русі й у православній Росії Х¥ПІ ст., а в XX ст. — у та­ких різних за релігійними й етнічними традиціями країнах, як Велика Брита­нія і Пакистан, Фінляндія та Індія, Цейлон і /Чрпентина? Про те. що цей давній культ залишив глибокі сліди у «колективному несвідомому» сучасного.людст­ва, свідчать також спостереження пізнього К. Юнга над архетипічним значен­ням «культу Великої Матері.

Первісна магія

З культом Матері тісно переплітається одна з основних і най· —— давніших форм первісної релігії — магія (тобто чаклунство),

що виникла також на світанку -людської історії. Саме в ці часи, як вважають дослідники, з'явилися перші магічні ритуали і почали використовуватися мапчні обереги. Давня магія невіддільна від образів могутніх магів, здатних впливати на явища природи й людей за допомогою незвичайних, надприрод­них сил. У багатьох народів маги часто були общинними лідерами, а то й пле­мінними вождями. Серед найдавніших ритуалів виокремлюються магічні обря­ди. що забезпечували вдале полювання. Зображення таких обрядів доносить до наших днів мистецтво кам'яного віку Євразії. Інші обряди первісної магії були спрямовані на забезпечення родючості. З глибокої давнини для цих обрядів використовували різноманітні зображення духів І божеств з каменю, кості, рогу, бурштину, дерева. Передусім це були вже згадувані статуетки Великої Матері — втілення родючості Землі й живих істот. Значно поширені у бага­тьох народів світу магічні обряди викликання у Неба дощу так само покликані були забезпечувати родючість. Обряди, заклинання й уявлення, що походять від первісної магії, пережили віки і закорінилися в культурному спадку прак­тично всіх народів світу. Магія існує й нині [68. VI. І. 29].

До форм найдавніших релігійних уявлень людства сучасна етнологія за­раховує анімізм (віра в існування душі й духів), тотемізм (віра у спорідне­ність між групою людей і тотемом міфічним предком, найчастіше тварин­ного або рослинного походження), фетишизм (поклоніння різноманітним речам, яким приписуються надприродні властивості). З цими уявленнями по­в'язані культи тварин і рослин, каменів і гір, промислові й аграрні культи, культи предків та ін. Усе це разом становило, мабуть, цілісну і складну систе­му доісторичних релігійних уявлень.

Перші обряди

Доісторична ера релігії, як вважають окремі сучасні дослідни­ки, почалася, імовірно, близько двох або трьох мільйонів ро­ків тому і завершилася приблизно за 3 тис.

У Франції та Іспанії в печерах знайдено найчис- РитуЗЛЬНС МИСТЄЦТВО ленніші та найвідоміші наскельні малюнки, зроблені ¹¹¹

в XV-XI тис. до н. е. Чотири п'ятих усіх зображених постатей — тварини (коні, бізони, пізніше олені та ін.|. Зображені тварини належать, як припус­кається. до мисливського ритуалу або до мисливської магії. На деяких наскель- нкх малюнках зображено людей, що замасковані під тварин (цілком імовірно, що це виконавці ритуалів, танцюристи, шамани або ж міфічні істоти). Існує також безліч зображень, що не піддаються такому легкому поясненню: пікто­графічні зображення безголових тварин (наприклад, ведмедя), жінок, що тан­цюють навколо чоловіка з оголеним фалосом (можливо, це відбиває давній культ родючості) тощо (48. 25—26]

Передісторія міфопоетичної епохи належить до часів верхнього палео­літу (33, 1.

• XXXV —XXX тис. до н. е. ]шательперронський період] — твори мис­тецтва не мають зображального характеру, реконструюється похо­вальний обряд пов'язаний із застосуванням різноманітних компонен­тів (вохра, набори черепашок, перші прикраси тощо), які згодом використовувалися і для досягнення естетичного ефекту¹;

• XXX-XXVI тис. до н. е. {ориньякський період) — перші гравіровані або написані фарбами зображення;

• XXVI-XX тис. до н. е. ігравепипський період) — перші зразки настін­ного живопису в печерах, «палеолітичні Венерио та ін.

Підземні святилища

Рис. 99. Найхарактерніші чоловічі (а) ■ жіночі (р) знаки та їх поєднання (а ♦ р) [33. І. 4М]

На палеолітичних пам'ятках, згідно із спостережен­нями В. Топорова, зображення тварин зустрічають­ся частіше, ніж людські, жіноче частіше, ніж чоловіче. ліве частіше, ніж пра­ве (відбитки рук), чуже частіше, ніж своє, схематичні зображення частіше, ніж фігури. Це стає особливо наочним, якщо розглянути пам’ятки палеоліпгч- иого настінного живопису підземних святилищ, який, безперечно, найпов­ніше і найглибше відбиває специфіку верхньопалеолітичноі картини світу. У палеолітичних святилищах, де налі­чується, згідно з А. Леруа-Тураном, сім зон (вхід, повороти й переходи між підземними залами, центральна части­на стіни в залах, останнє (завершальне) місце зображень та ін.), певним особ­ливостям рельєфу печери відповідає певний набір зображень. Так, знаки чоловічі (довгасті предмети — палички. «ЯЛИНКИ п, крапки вздовж прямої то­що) і жіночі (овальні форми, прямо­кутники, «будиночки» тощо) розміще­ні так, що доповнюють один одного.

«Жрецький»

і «шаманський» комплекси

Мбразотворче мистецтво мезоліту й особ­ливо неоліту (наскельні зображення схід­ної Іспанії у VIII-V тис. до я. е.. петроглі- фи скандинавсько-онезько-біломорської зони, сибірські «писаниці», наскельне мистецтво Африки тощо), як і традиційне мистецтво архаїчних культур сучас­ності (африканське, австралійське, американських індіанців, народів Сибіру, Південно-Східної Азії тощо), засвідчує нову міфопоетичну ситуацію. Поряд з

розвитком старих тем (тварина і людина) з'являються сюжетні зображення, пов'язані з родючістю, конфліктними ситуаціями, структурою світу. злим на­чалом. ідеєю пересування і зміною місць проживання та ін. Найцінніші зразки образотворчого мистецтва і ритуальних святилищ, з якими воно пов'язане, відкрито у найдавніших близькосхідних центрах неолітичної' «революції», особливо в Чатал-Хююці. Його образотворче мистецтво найближче, мабуть, до образотворчого мистецтва давніх цивілізацій Близького Сходу («жрецький» комплекс) Поряд із цим багато архаїчних культур у Старому й Новому Світі утворюють «шаманський» комплекс з характерними для нього міфопоетични- ми концепціями структури світу по вертикалі і зв'язки між космічними зона­ми (33. І. 485].

мистецтва з єдиного раніше міфопоетич-

У наступну епоху', що поєднує культури най­давніших великих цивілізацій (Єгипет. Дворіч­чя. Індія. Китай, Мезоамернка) та інші культурні комплекси, які орієнтовані на тему «Світового дерева», імовірно, вже почали створюватися передумови до виокремлення образотворчого ного комплексу. «Епосі Світового дерева« відомий, по суті, лише один загальний сюжет — успішна, в остаточному підсумку, боротьба позитивного, світлого, пов'язаного з Небом начала з негативним, тем­ним.

«Епоха Світового дерева»

Рис. >00 Давньомвксиаднська схема світу ацтекського рукопису (33.1.39Є]

Образ Світового дерева безпосередньо або опосередковано відтворю­ється для різних традицій з епохи бронзи (в Європі й на Близькому Сході) дотепер в автохтонних сибірських, американських, африканських та австра­та основні параметри. Ідеться насамперед про стандартні описи беззнакового і безознакового Хаосу, що протистоїть знаково організованому Космосу. Кос­могонічні міфи описують становлення світу як результат послідовного запро­вадження основних бінарних опозицій (Небо — Земля і т. ін.), градуальних се­рій типу «рослини -> тварини -> люди» і створення космічної опори у вигляді Світового дерева або його еквівалентів (світовий стовп, світова гора, світова людина (першолюдина), храм, обеліск, сходи, трон, ланцюг, хрест тощо). Сві­тове дерево відокремлює світ космічного від світу хаотичного і впорядковує космічний світ [33, І, 398-404]:

лійських традиціях Цей образ відіграв особливу організуючу роль щодо кон­кретних релігійно-міфологічних систем, визначаючи їх внутрішню структуру

• по вертикалі (три світи, тріади богів, три найвищі цінності, три соці­альні групи тощо — образ абсолютної досконалості й динамічного процесу);

• по горизонталі (чотири сторони світу, тетради богів, першоелементи світу, космічні віки, пори року тощо — образ ідеї статичної цілісності);

• за сумою і синтезом двох попередніх констант, а також статичного і динамічного аспектів Всесвіт)’ (сім днів тижня. дванадцять місяців тощо).

ОСНОВНЄ СВЯТО Як правило, присвячені темі Світового дерева зображення і тексти стосуються основного річного свята, що засвідчує перехід від старого року до нового. Саме в цій ситуації з особливою послідов­ністю виявляється глобальний детермінізм, що йде від тотожності макро· та мікрокосму’, природи і людини. Саме свято відтворює порубіжну ситуацію, коли силам Космосу, що прийшли «наприкінці часів», протистоять зміцнілі сили Хаосу. Відбувається фатальний двобій, як і на початку часів, що завер­шується перемогою космічних сил і відтворенням нового (але на зразок старо­го) світу. Святковий ритуал імітує ці стадії творення”: починається з «пере­кручування» системи протиставлень (цар стає рабом, раб — царем, багатий — бідним, бідний — багатим, верх — низом тощо) і завершується відтворенням її в колишніх, первісних параметрах. У культурному розвитку.людства концеп­ція Світового дерева позначилась на численних релігійних і міфологічних уяв­леннях. на соціальних і економічних структурах, окремих особливостях людсь­кої психіки [33, І. 404—405].

Верховна Істота

Коли десятки тисяч років тому люди почали виготовляти вже розглядувані раніше статуетки Богині-Матері. поруч з ними не з'явилися такі ж зображення чоловіків. Чи доводить це. що я саме уявлення про божество-чоловіка виникло пізніше, ніж образ богині? Такий висновок, на думку сучасних релігієзнавців, був би невмотивований. Як нині

відомо, до появи міст-держав на Близькому Сході Верховна Істота ніколи не зображалася в мистецтві: нелегко було зобразити розсіяного всюди небесного бога, що мав до того ж, імовірно, ще андрогінну природу.

Близько 10 тис. років тому, в епоху неоліту', люди поряд із мисливством І збиральництвом почали оброблювати землю. А приручення тварин поступо­во розвивалось у пастушаче кочівництво, з появою якого контури віри в якусь Верховну Істоту почали набирати нових обрисів. У селах (або селищах), що то­ді з'явилися, у певних місцях влаштовувалися цвинтарі, хоча померлих в окре­мих випадках ховали разом з дарами й приношеннями під підлогою будинків. У деяких ранніх похованнях неоліту' відтяті голови померлих було викладено по колу, обличчям до центру (такі поховання, але тільки черепів тварин — ма­монтів і бізонів, відомі ще з часів нижнього палеоліту і знайдені на території Росії. України й Північної Америки). Невідомо, які вірування стояли за таким звичаєм поховання, можливо, коло символізувало Всесвіт (48. 27].

Функції Богині-Матері зумовлюються, імовірно, потре­бами землеробства, що перебувало на стадії розвитку: починаючи приблизно з V тис. до н. е. Богння-Матір є богинею Землі й рос­линності (родючості) В окремих місцях зустрічаються також статуетки з фа­лосом. що уособлюють, імовірно, чоловічих партнерів богинь родючості (про­те жіночих статуеток набагато більше). Це, мабуть, відбиває високе становище жінки, а також богині у землеробському суспільстві, де родовід вівся по лінії

Божества родючості

матері. Серпентини навколо зображень цієї богині свідчать про те. що вона була богинею змій. У різні часи змія уособлювала символ родючості в Європі, на Середньому Сході, в Індії, Китаї (дракон) та інших регіонах земної кулі.

Ще одне божество епохи неоліту зображується у вигляді скульптур биків з людськими обличчями (на Балканах). Культ бика поширився на Середземно­мор'я і Середній Схід, де бик був також символом родючості. У ті часи вже повсюдно зводилися храми з дерева, каменю н глини (48. 27].

Мегаліти

Наприкінці ери неоліту зводилися споруди з великих каменів — ме­галітів: від Британії на заході до Ассану (Східна Індія) на сході, а та­кож у Південно-Східній Азії, у Полінезії і навіть у Новому Світі. Єгипетські піраміди і піраміди майя й інків так само є мегалітичними пам'ятками, що пра­вили за поховальні камери і використовувалися з ритуальною метою. Окремі округлі будови, такі як кам'яні будівлі Хал Тарксьєн на Мальті, мабуть, були храмами. Знайдені в них скульптури з вапняку, можливо, відтворюють зовніш­ність реальних людей. Вони могли зображати богів, богинь і їхніх жерців. У Євразії й Америці археологи виявили велетенські кам'яні конструкції, які були, на думку істориків і астрономів, храмами, обсерваторіями та мегалітич­ними календарями (48, 28].

кових рівнинах Єгипту, Месопотамії та в інших районах Близького Сходу в IV —ПІ тис. до н. е. Характерними ознаками цих кових царств є міське життя, писемність, центральна політична влада, великі надлишки товарів, жорсткі станові відмінності. У релігійному житті вони вирізняються сакральним стату­сом царів, ісрархією священиків, розробленими ритуалами, масовими жертво­принесеннями і великими храмовими спорудами. В релігіях цих царств безліч богів і богинь, які зазвичай розміщуються в ієрархічній послідовності з Вер­ховним Богом на чолі.

» # *

Багато що з відтвореного нами щодо доісторичної і ранньої історичної релігії гіпотетичне, проте, інтерпретуючи археологічні знахідки, можна реконструю­вати окремі риси релігійної свідомості, що виникла разом з появою людства. Основні відмінності між доісторичними й історичними релігіями полягають, найімовірніше, у тому, що перші організовуються навколо найближчих перс­пектив життєдіяльності первісних суспільств, зайнятих переважно проблема­ми виживання і збереження роду, а другі становлять уже світогляд розви­нених цивілізацій. Іншими словами, доісторичні релігії притаманні племінним суспільствам, де родина або споріднені групи важили більше, ніж будь-яка інша суспільна організація, і природні сили мали величезний вплив як у щоденному житті, так і в реліні. Такі суспільства існують і сьогодні, а тому можна встано­вити певний зв’язок між ними та доісторичними суспільствами [48. 22-23].

Проте безсумнівно й те, що історичні релігії є продовженням доісторич­них, де ідея Вищого Бога-Творця простежується в найпрямітивніших суспіль­ствах. З наведеного виїьливас. що релігія не була створена людьми і не є резуль­татом еволюційного процесу. З огляду на це монотеїзм (як показано й у Бібліі) с основною характеристикою релігії в її первісній формі. На думку антропо­логів і деяких інших вчених, монотеїстичні уявлення належать до найбільш ранньої історичної стадії. Наявні докази свідчать про те, що люди з часом відійшли від істинних знань про Бога, оскільки дедалі більшою мірою займа­лись актуальними проблемами умиротворення злих духів «нижчої міфології», що оточували їх у первісній реальності. Спочатку Єдиний Бог, вищий прави­тель Всесвіту, мав, імовірно, кілька імен (як і в-сучасному християнстві). Таке явище називається генотеїзмом. З часом генотеїзм змінюється політеїзмом, коли імена бога починають щораз більшою мірою персоніфікуватися і бог не­мовби поділяється на кілька бот. що визначають його різні функції та іпо­стасі |48. 22-23]. Окрім того, пантеон дедалі більшою мірою розширюється за рахунок приєднання до нього надприродних істот нижнього плану, які за пев­них 40408 починають затьмарювати вищого Бога.

Па підставі наведених даних можна схематично окреслити певні періоди у розвитку релігійних уявлень давнини:

• 100 — 35 тис. років тому — виникнення сакральних об'єктів, у тому числі зображень хреста (імовірно, символ горизонтальної структури Всесвіту);

• 35—10 тис. років тому — існування підземних (можливо, пов'язаних із хтонічним світом) святилищ, де переважає жіноче (ліве| начало. Поширення культу Загальної Матері, з яким тісно переплітається ма­гія. Вирізняються два види магічних обрядів: спрямовані на забезпе­чення вдалого полювання і родючості. Жрецькі та «царські» функції часто виконують жінки:

• 10 тис. років тому — виникнення образу Верховної Істоти і могутніх магів-чоловіків, що часто відіграють роль «політичних» лідерів- Виник­нення нової міфопоетичпоі ситуації, пов’язаної зі сферою родючості, злим началом, структурованістю світу. Поділ на «жрецький» та «ша­манський» комплекси (пов'язані, імовірно, з передуючими їм магічни­ми обрядами відповідно родючості й мисливства). Цей період тривав з VIII по V тис. до н. е.;

• V тис. до н. с. — Богиня-Мати поступово трансформується у богиню Землі й родючості (її партнером є чоловіче божество з фалосом), яка часто зображується як богиня змій. Поширення культу бика, так само пов’язаного з оплодотворяючою функцією в культі родючості. Споруд­ження мегалітів, які пов'язані, як припускається, з культом предків;

• IV-П тис. до н. е. — «епохо Світового дерева», ера великих цивілі­зацій. Перемога Неба (Сонця) над пеклом, тобто хтонічною сферою, що пов'язана з водою (Місяцем! та її символами — змієм, драконом. Протистояння Хаосу і Космосу завершується перемогою останнього, що засвідчує завершення попереднього космічного циклу і початок нового (час біблійного творення світу). Поява багатобожжя, панте­онів та ієрархії жерців.