Три головні персонажі доісторичних релігій
Ще у найдавнішу, доісторичну епоху різні первісні расово-етнічні групи вибирали основним об’єктом свого поклоніння таких самих різних за своїм єством надприродних сутностей: або небесного Бога-Батька, або Матір-Землю, або водно- хтонічного Змія.
Наприклад, у австралійських племен — найдавнішої частини сучасного людства — вже існували всі три головні сакральні персонажі. Так, у північних племен Австралії головним є образ Старої-Матері — матріархальної прароди- тельки, з якою пов’язаний образ Змія-веселки. Цей змій-чудовисько — могутній Дух води. У сусідніх з австралійцями меланезійців головним є саме він — чоловічий дух-змій, який створив море, землю, тварин, грім і блискавку, дощ і бурі. Саме з ним пов’язані різноманітні ритуали і церемонії, зокрема обрізання. В інших сусідів австралійців — тасманійців — був відомий нічний дух Намма (майже повністю відповідає західносемітському Ямма), пов’язаний з громом і блискавкою, який викликав у тасманійців містичний жах. Деякі дослідники стверджують, що окрім верховного і злого нічного духа, тасманійці знали й іншого — денного, світлого. Його ім’я збереглося в центральних і південно-східних племенах Австралії, де він був відомий як Алтьїра — «Господар Неба», якого називали також «Наш Батько» або «Батько Наш Небесний», що вже повністю відповідає образу і найменуванню християнського, новозавітного Бога-Отця [116, 246-252].З огляду на викладене виникає припущення, що представники різних мовних макросімей є наступниками таких самих різних расово-етнічних утворень і пов’язаних з ними релігійно-міфологічних уявлень. Так, афразійська (семіто-ха- мітська) макросім’я, до якої належать як південні європеоїди (семіти і єгиптяни), так і африканські негри, визнається спадкоємицею традицій населення Чорної Африки, яке, за переказами, веде своє походження від богоборчої Атлантиди. Сино- кавказька макросім’я, яка складається як з південноєвропеоїдних (іберійсько- кавказьких), так і монголоїдних народів, за своїми переконаннями наближена до регіону Океанії з її розвиненими матріархально-зміїними культами, що нагадує легендарну Лемурію.
На користь такого припущення свідчать і лінгвістичні гіпотези, які об’єднують тайську групу мов і австронезійську (малайсько-полінезійську) в єдину австротайську макросім’ю, а з останньою споріднюють і австроазійську, на мовах якої говорить частина населення Південно-Східної і Південної Азії, а також островів в Індійському океані (тобто обидві макросім’ї поширені в усьому індійсько-тихоокеанському регіоні, де, за переказами, колись була Лемурія). До того ж австроазійський субстрат виявлений і в давньокитайській мові [116, I, 134-135].Нарешті, ностратична макросім’я і особливо бореальна етномовна єдність, що вийшла з неї, об’єднувала насамперед північних європеоїдів і уральсько- алтайські праетноси, більшість з яких визнають перехідними формами від європеоїдної до монголоїдної раси (у її північному варіанті). Тут абсолютне верховенство належало Богові-Батьку, Богові Неба і пов’язаному з ним Сонцю, що нагадує легендарну Гіперборею з її культом світлоносного Аполлона. Крім того, зберігалися і матріархальні сліди (обумовлені, можливо, монголоїдним компонентом), а також чітко фіксувалася непримиренна боротьба світлого солярно-уранічного верху з темним місячно-хтонічним низом, господар якого — жахливий змій був приречений на поразку.
Цікава, з цього погляду, оригінальна праця російського ученого-емігран- та Г. Бреньова «Доісторична кольорова цивілізація», в якій він стверджував, що «цивілізація людини вся виткана з ідей Батька-Сонця і Матері-Землі. Все змагання єдиної світової цивілізації відбувалося і розвивалося як еволюційними, так і мутаційними формами, як епохами занепаду, так і епохами відродження — правою біло-чоловічою і лівою, кольоровою — хато-жіночою. Мова і влада цієї епохи були підпорядковані або універсально чоловічій релігії Бога-Батька, або кольоровій, хато-жіночій релігії Маат або метисним, перехідним формам». До останніх Г. Бреньов зараховував релігію іудаїзму, яку вважав «хворою і брудною катастрофою статевих ідей» чоловічого божества, тобто ідей Чорнобога — постійного антипода Небесного Батька [16, 10].
Якою ж була система вірувань індоєвропейців, що виокремилися з бореаль- ної єдності з його культом Неба і Сонця? Скористаємося для її розгляду відповідним нарисом вже знайомого нам вченого-історика Ю. Павленка.