Доісторичне коріння семіто-хамітських вірувань
Окрім іберійсько-кавказьких народів, в ареалі розселення праіндоєвропейсь- ких етносів (кавказько-середземноморський регіон) існували і перші східносеміт- ські племена аккадців і ассиро-вавилонян, які поклонялися, здогадно, колишньому чоловічому кореляту Великої богині, тобто змієбогові.
Наприклад, у шумерів, які мали паралелі з «каноном» Кам’яної Могили, верховними божествами були бог неба Ан і бог повітря Енліль, а в аккадців, які їх змінили, — водно-хтонічний «змій мудрості» Енкі і його синівська іпостась Мардук-Думузі. Пізніше Мардук-Ду- музі трансформується в численні образи бога, що вмирає і воскресає, водно-хтоніч- ної природи (Таммуз, Ешмун, Адоніс та ін.), а також в бога-громовержця, численні образи якого походять від кам’яномогильного Адада — «великого візира» богині Ашнан, а «візирем» Адада спочатку був Енкі. Звідси беруть початок і образи Ба- ал-Хаммона (Аммона) і Баал-Хаддада (Адада), які, окрім громовержця Адада і змієбога Аммона (Енкі-Ямму), привласнили собі риси і діяння їхнього вічного супротивника Балу. З цих сакральних персонажів місячно-водно-хтонічного світу і виникає згодом образ єврейського «єдиного бога» Єгови, який має всі характерні риси стародавнього чоловічого корелята Великої богині, тобто Чорнобога.Афразійську (семіто-хамітську) макросім’ю мов лінгвісти раніше зараховували до складу ностратичної макросім’ї, проте в результаті новітніх досліджень стає все переконливішим висновок, що ностратична, сино-кавказька і семіто-хамітсь- ка макросім’ї є самостійними, а виявлені в них мовні паралелі — наслідок дуже раннього взаємовпливу, що пояснюється сусідством територій, які вони населяли. За сучасними лінгвістичними дослідженнями семіто-хамітські мови виявляють схожість з мовами бантоїдної групи нігеро-кордофанської сім’ї, носії якої поширені в Африці південніше Сахари (від Нігерії до Кенії) і на південь до самої ПАР, де вони стикаються з носіями койсанських мов — бушменами і готентотами, які, у свою чергу, мають певні споріднені зв’язки з етносами монголоїдів, до яких, як відомо, належать і американські індійці [116, I, 120, 135-138].
У віруваннях бантумовних негрів основна увага, як зазначають релі- гієзнавці, приділяється земному життю людини, його матеріальним благам, а не природним явищам або надприродним істотам.
При цьому африканська община виступає як сукупність віруючих, які дотримуються однієї релігійної традиції. Тому для банту община має найбільше значення, і вигнання з неї для банту — покарання гірше за смерть. Головною подією в житті банту виступає ритуал посвячення (ініціація), який закінчується обрізанням. Обрізання відкриває шлях до шлюбу з якнайчисельнішим дітонародженням. Правителі банту виступають одночасно політичними і релігійними діячами, тому існує звичай вбивства покаліченого, хворого або слабкого правителя, тобто неугодного вищому божеству. Сходження на престол нового правителя у банту часто супроводжується вступом у гомосексуальний статевий зв’язок з близьким родичем чоловічої статі у спеціальному «будинку інцесту», після чого правитель виконує переможний танець предка — засновника роду. Дуже поширеною у банту є також магія, в усіх випадках підпо-рядкована вищому божеству виключно чоловічої статі, яке визнається творцем і первинною силою створеного світу [116, I, 286-288]. Всі ці головні особливості релігії бантумовних негрів повністю відповідають релігії іудаїзму. У цьому іноді зізнаються й іудейські лідери. Наприклад, відомий рабин Маркус Гарві стверджував, що всі чорношкірі є «справжніми ізраїльтянами» [63].