Основні етапи розвитку

У розвитку трипільської культури визначають три основні періоди [15, 78-80; 43, 877-878]:

А. Ранній період (бл. 4000-3600 рр. до н. е.). Поселення переважно не ве­ликі (1,5 га), розташовані на річкових терасах і важкодоступних мисах, плато.

Багато статуеток (як і на Мальті), що зображують сидячу жінку. Відомі глиняні моделі жител, мідні й інші прикраси. Досліджено храм цього періоду (Сабатинівка) — приміщення з жертовником, жіночими статуетками на бико- подібних кріслах, з кріслом-троном для верховної жриці. На цьому етапі доміну­вало осіле скотарство, розвивалося мотичне землеробство, різні допоміжні го­сподарські промисли, поширювалося виробництво глиняного посуду, прядіння і ткацтво;

B. Середній період (3600-3150 рр. до н. е.). У межиріччях Південного Бугу і Дніпра розташовуються на плато великі поселення (по суті, протоміста), забудо­вані великими наземними спорудами. Деякі з них (Майданецьке, Таллянки на Черкащині) займали площу 300-400 га, мали радіально-концентричне вуличне планування і були щільно забудовані (загальна чисельність жителів могла стано­вити 15-20 тис. осіб). Частина будинків двоповерхові, складалися з кількох кімнат, мали великі глиняні печі. На цьому етапі зросла роль землеробства з використан­ням тяглової сили тварин, удосконалилися різні види ремесел, пожвавився обмін із сусідніми племенами, зокрема Балкано-Дунайського регіону. Деякі поселення зміцнилися валами й ровами, у будинках зустрічаються круглі вікна й похилі дахи. Збільшується кількість мідних виробів (зокрема, сокир), з’являється мальо­вана кераміка. Змінюється форма статуеток — переважно це стоячі фігурки з окру­глою головою.

C. Пізній період (3150-2350 рр. до н. е.). Трипільська етнокультурна спіль­ність проникає на Волинь, у Північне Подніпров’я і Степове Причорномор’я. Єдина етнокультура поділяється на багато локальних груп. У зв’язку зі зміною еко­номічної ситуації та впливом кочових племен посилюється роль осілого скотар­ства. З’являються великі горни для обпалювання посуду. Більше виробляється зброї з кременю, каменю й міді. За межами поселень-гігантів розміщуються великі колективні могильники, поруч із наземними житлами часто зустрічаються землян­ки. Удосконалюється техніка обробки кременю (шліфовані кам’яні сокири), а деякі вироби з міді виготовлені з використанням зварювання при температурі 350-400 °С. Поширені жіночі статуетки довгастих пропорцій зі схематизованою головою і щільно стуленими ногами.

Отже, трипільська етнокультурна спільність пройшла тривалий етап со­ціального розвитку — від невеликих родів і племен з давніми традиціями вша­новування жінки і культу Матері Землі до появи великих поселень протомісь- кого типу і диференціацій різних категорій населення [43, 877]. Досить розвинена була духовна культура трипільців. Вона охоплювала різні землероб­ські культи, космогонічні уявлення, культ матері-прародительки, культ домаш­ніх тварин (здебільшого бика), вогню. Трипільці освоїли різні форми мис­тецтва, зокрема розпис мінеральними фарбами приміщень і глиняного посуду. У періодах А і В був поширений лінійно-заглиблений орнамент, у періоді С — шнуровий і заглиблений. Широко відома мікроскульптура трипільців: фігурки жінок, тварин (зокрема, на колесах), моделі жител, частина з яких (з колекції С. Платонова) представлена на рис. 16-24 (див. кольорову вклейку). Багато до­слідників переконані, що за часів трипільської культури зародилася протопи- семність, яка розвинулася потім у Шумері, а також були закладені основи першої євразійської цивілізації, центр якої колись розташовувався на території сучасної України.

Складними залишаються питання походження й історичної долі трипіль­ців. На думку багатьох дослідників, на їхнє формування мали вплив і культури міс­цевого неолітичного населення, і частини балкано-дунай ської спільноти, що мала контакти із землеробськими народностями Передньої Азії [43, 878]. Трипільські племена, своєю чергою, мали широкі зв’язки з населенням Центральної Європи. Історична доля трипільських племен у різних районах їх проживання склалася неоднаково. Проте основну причину поступового сходження з авансцени історії трипільської етнокультурної спільності, що за багатьма своїми характеристика­ми наближається до класичних цивілізацій стародавнього світу (протоміста, про- тописемність, соціальна диференціація, розвинений культ), вбачають у посилен­ні зовнішніх праіндоєвропейських впливів, зокрема, носіїв середньоостогівської та ямноїкультур, а також деяких племен культури кулястих амфор на Волині. Багато дослідників вважає, що традиції трипільської культури у зміненому вигляді існу­вали в наступний історичний період і збереглися у традиційній народній культурі українців (тип жител у степових районах, розпис будинків і глиняного посуду, ві­зерунки на вишивках тощо).

Взаємовідносини трипільського і середньоостогівського етнокультурних масивів становили, на думку українського історика П. Толочка, основний сюжет праісторичного процесу в епоху неоліту, оскільки це символізувало протистоян­ня двох світів: світу хліборобів з їхнім матріархальним культом, основаним на вша­новуванні Великої Матері — Богині Землі та її сакральному шлюбі з чоловічим представником небесної сфери (найчастіше в образі бика), і світу скотарів, які шлюбний договір між землею і небом замінили такою самою сакральною бороть­бою небесного, світлого божества з хтонічним злим началом (переважно в образі змія або дракона) [180, 29].

Загалом трипільська культура була вершиною розвитку енеолітичних зем­леробських спільнот Європи [43, 878], однією з найблискучіших землеробсь­ких цивілізацій мідного віку [15, 76]. Деякі дослідники (наприклад, український учений-археолог Ю. Шилов) переконані, що кукутено-трипільська археологічна культура Дунайсько-Дніпровського межиріччя була територією першої у світі дер­жави Аратти, початок формування якої датують VII тис. до н. е. [165, И].

Для того щоб краще зрозуміти етнокультурну ситуацію, яка передує появі феномену Кукутені-Трипілля і його зв’язків з іншими доісторичними культура­ми, нам потрібно повернутися в кінець мезоліту і на початок «неолітичної ре­волюції».