Перші свідчення релігійно-магічних уявлень
Коли, де, як і за яких обставин виникла на Землі релігія, не знає, мабуть, ніхто. Багато сучасних учених-релігієзнавців доходять висновку, що людство не знало «безрелігійного» періоду свого існування, і віра, релігія завжди були невід’ємною частиною його життя.
Принаймні науці не відомі первіснообщинні групи або етноси, що не мали будь-яких вірувань і культів. Суперечливий лише час появи перших людей, від яких, власне, і бере свій початок історія людства і тісно пов’язана з нею історія релігії. Проте й тут чимало загадок, теорій і гіпотез. Тому доісторичний період розвитку релігії сучасні дослідники датують величезним відтинком часу: від 2-3 млн років тому до IV-III тис. до н. е., коли з’явилася писемність [128, 22] і коли, згідно з біблійною й іншими відомими релігійними традиціями, відбулася винятково важлива для всього сучасного людства епохальна подія — так зване створення світу (VI-IV тис. до н. е.). Варто, однак, зазначити, що «дата створення світу» варіюється в різних документах у значних межах (але завжди від VI до IV тис. до н. е.). Перелічимо лише основні приклади, наведені у книзі В. Но- совського й А. Фоменка «Вступ до нової хронології» (датування наводиться в роках до н. е.): 5969 — антиохійська (Феофіл), 5872 — датування 70 тлумачів (перших перекладачів єврейської Біблії), 5551 — Августина, 5508 — візантійська (або константинопольська), 5500 — Секста Юлія Африканського, 5493 — Александрійська, ера Анніана, 5199 — Євсевія Кесарійського, 4700 — самарійська, 4004 — єврейська (Ашер), 3761 — іудейська, 3491 — ^роніма та ін. [102, 37].До кінця не з’ясованим залишається й час появи сучасної людини. Наприклад, відповідно до останніх археологічних відкриттів, у південноафриканській печері Бломбос (берег Шдшського океану, який вважається, як ми пам’ятаємо, місцем загибелі легендарної Лемурії) людині сучасного виду не 35-40 тис.
років, як припускалося раніше, а понад 70 тис. років, і з’явилася вона, вважають археологи, не в Євразії, а в Африці. Рукотворний абстрактний орнамент, знайдений у Бломбос, свідчить, на думку дослідників, що мова печерних людей була схожою на сучасну. Крім того, тут знайдені свідчення рибальства, що також є поведінковою ознакою сучасної людини.Гіпотезу появи людей сучасного виду з районів Африканського континенту підтверджує і знахідка в Карпатських горах останків людини, що померла близько 35 тис. років тому. За словами фахівців, знайдена в карпатській печері щелепна кістка схожа на останки, виявлені раніше в Африці й на Близькому Сході, однак дещо більші зуби схожі на зуби неандертальців — іншої антропоїдної гілки. Це дає підстави дослідникам вважати, що наші далекі предки прибули до Європи з Африки, а також те, що в Європі вони були змушені жити і розмножуватися разом з неандертальцями. На думку археолога Е. Трінлехауса з Вашингтонського університету, названі знахідки і висловлені з приводу цього нові ідеї допомагають відновити картину появи сучасної людини, зважаючи на низку переселень з Африки в Азію і Європу, а також співіснування і війни між кількома видами найдавніших людей і, нарешті, розвитку мозку homo sapiens і його вміння пристосовуватися до різних умов життя, що й зумовило, можливо, збереження цього виду стародавньої людини і вимирання інших. Нові відкриття описані в «Наукових записках Національної академії наук США» за 2003 р. Крім того, більш рання поява людини сучасного виду побічно підтверджується й іншими антропологічними дослідженнями. Зокрема, період 35-40 тис. років тому визнається нині багатьма антропологами як час заселення не тільки Євразії, а й Америки [51, 337], що значно «удавнює» епоху появи сучасної людини.
Доступні нам дослідження доісторичного розвитку релігії дають змогу описати деякі його часові відтинки, що мають, на наш погляд, певні особливості. Як видно з табл. 1, носії культур нижнього і середнього палеоліту (архантропи і палеоантропи) були пов’язані в основному з магією і культами «нижнього світу», про що свідчать залишки ритуального канібалізму, розвиненість поховальних обрядів, «ведмежі» культи тощо.
Символами цього «нижнього», хтонічного світу переважно релігійно-міфологічних систем є Місяць, вода й577
Таблиця 1
ДОІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК РЕЛІГІЇ
| Період | Тривалість | Особливості |
| 1 | 2 | 3 |
| Нижній палеоліт | 600-150 тис. років тому | Носії культури — архантропи (пітекантропи). Існують залишки ритуального канібалізму, а також найдавніших форм релігійно-міфологічних уявлень (анімізму, тотемізму, фетишизму), пов’язаних, ймовірно, з магією. 3 ними, можливо, поєднані також культи тварин і рослин, культи каменів і гір, культи предків та ін. |
| Середній палеоліт | від 125-100 до 40 тис. років тому | Носії культури — палеоантропи (неандертальці). Розвиток поховальних обрядів, залишки ритуалів, можливо, пов’язаних з вірою у потойбічне життя. Поклоніння сакральним об’єктам. Поява горизонтальної структури Всесвіту (хрест), символи якої (поряд з Місяцем, водою і землею) зараховують до жіночого сакрального начала. Свідчення культу ведмедя, що вважається хазяїном нижнього світу |
| Верхній палеоліт | 40-10 тис. років тому | Носії культури — неоантропи (кроманьйонці), що жили, мабуть, за звичаями матріархату. Набувають подальшого розвитку мисливські (промислові) та аграрні культи. Розвинені поховальні обряди, обряди ініціації, виникають надмогильні споруди. З’являються перші зображення, також пов’язані, вочевидь, з магією. Повсюдно поширюються скульптури «палеолітичних венер», що уособлюють культ Загальної Матері. Існують підземні (ймовірно, пов’язані з хтонічним світом) святилища, де переважає жіноче (ліве) начало. Зустрічаються зображення людей, схожих на шаманів. Здійснюються акти жертвопринесень володарям тварин |
| Мезоліт | Х-ХІІ тис. до н. е. | Кроманьйонське населення поступово змінюють люди середземноморського антропологічного типу, що, можливо, пов’язано із завершенням останнього зледеніння. З’являється образ Вищої Істоти. Перехід до патріархального устрою життя |
| Неоліт | ХІІ-Х тис. до н. е. | Виникає нова релігійно-міфологічна ситуація, пов’язана з культом родючості, злим началом, структурою світу. Відбувається виокремлення «жрецького» і «шаманського комплексів, пов’язане, ймовірно, з магічними обрядами родючості і полювання, що їм передували. Формуються два принципово різних типи вірувань: поклоніння божеству чоловічого начала і богині-жінці. Основою господарського життя стає землеробсько-скотарська економіка (замість полювання і збиральництва). Носіями цієї нової культури були середземноморці, тоді як місцеве (автохтонне) населення належало до кроманьйоїдного типу |
| Енеоліт | Х-ІІІ тис. до н. е. | Землеробство стає орним, з’являється металообробка, виокремлюються ремесла й торгівля, зароджується писемність. Формується пантеон землеробських божеств, зводяться храми. Війна стає важливою стороною життя суспільства. Різноманітність поховальних обрядів свідчить про культурний синкретизм. Загальна Богиня-Мати поступово трансформується в богиню Землі, рослинності й родючості загалом (її партнером виступає чоловіче божество, зображуване, зокрема, як фалос). Вона часто є богинею-змією (змія — символ родючості, Місяця, вод і хтонічного світу). Поширюється культ бика, також пов’язаний із запліднюючим началом у культі родючості. Спорудження в багатьох місцях мегалітичних комплексів |
| Бронзовий вік | ІІІ-ІІ тис. до н. е. | Епоха розквіту найдавніших великих цивілізацій Межиріччя, Єгипту, Індії, Китаю, Мезоамерики. Епоха Світового дерева, що символізує боротьбу Неба (Сонця) із хтонічним пеклом, котре виступає здебільшого в образі змія (дракона) і пов’язане з Місяцем і водною стихією. Протистояння Хаосу і Космосу знаменує завершення попереднього космічного циклу і початок нового (період післябіблійного Всесвітнього потопу) |
загалом жіноче (ліве) начало. Зміст і магічна сила Місяця, як відзначає відомий релігієзнавець М. Еліаде, були зрозумілі вже в льодовиковий період, жителі якого знали символіку спіралі, змії, блискавки. З найдавніших часів однакова символіка поєднувала Місяць, воду, дощ, плідність жінки, врожай, потойбічне життя і ритуал ініціації [117, І, 293-294].
Найяскравіше відображений, судячи з археологічних свідчень, які дійшли до нас, хтонічний культ жіночого начала (або «культ лівої руки») у верхньому палеоліті. Основними носіями цього культу, що відправлявся в підземних святилищах, були неоантропи-кроманьйонці, у яких переважав матріархат. Період між XXVI і XX тис. до н. е. характеризується величезним і практично повсюдним поширенням «палеолітичних венер», що символізують культ Загальної Богині-Ма- тері (тобто, по суті, всекосмічного чи, радше, хаотичного жіночого начала). Найвірогідніше, що магічні й «царські» функції в цей період зосереджені винятково в руках жінок. По якомусь часі, ближче до XV-XI тис. до н. е., з’являються зображення шаманів-чоловіків, які беруть участь в обрядах мисливської магії, а також зображення жінок, які танцюють навколо чоловіка з оголеним фалосом (обряди родючості?), що, можливо, вказує на поступове зростання чоловічої ролі в обрядовій практиці.
З епохи мезоліту матріархальне кроманьйонське населення поступово змінюється прибульцями середземноморського типу, які принесли з собою розвинену хліборобсько-скотарську культуру. Саме в цей період ^^ІІІ тис. до н. е.) віра у Вищу Істоту чоловічої природи набуває нових рис, що загалом збігається із закінченням останнього зледеніння і пов’язаними з ним природними катаклізма- ми (вважається, наприклад, що рівень Світового океану внаслідок танення криги піднявся на кілька десятків метрів і справді міг затопити території легендарної Атлантиди, а також багато інших ділянок суходолу).
Це, звичайно, не означає, що образ Вищої Істоти не був відомий людству до зазначеного періоду. Аналіз релігійно-міфологічних систем світу переконливо свідчить про те, що цей образ присутній у кожній з них. Проте у багатьох цих системах Вища Небесна Істота не відіграє головної ролі, трансформувавшись згодом у так званого бездіяльного бога, який «відійшов від справ» і передав правління Всесвітом іншим, породженим ним богам і сутностям. Тому в певні метаісторичні періоди на першому місці може опинитися Богиня-Мати, або одне з астральних божеств, або навіть змій чи дракон, що уособлюють хтонічний світ. Наприклад, у меланезійській міфології деміургом виступає головний дух Агунуа, втілений у величезному змієві, який створив море, землю, тварин, грім і блискавку, дощ і бурі [90, II, 133]. З появою образу Вищої Істоти чоловічої природи 10 тис. років тому виникає нова релігійно-міфологічна ситуація і виокремлюється «жрецький» і «шаманський» комплекси. Визначається структура світу і місце в ньому «злого начала», яке, очевидно, виступає антагоністом Вищої Небесної Істоти. «Жрецький» комплекс розвивається, імовірно, у рамках хліборобсько-скотарської культури, а «шаманський» — серед мисливців і збиральників автохтонного населення Євразії. При цьому серед хліборобів досить розвиненим залишається культ Богині-Матері, яка поступово трансформується в образ Матері-Землі (а не Всесвіту загалом), а з часом і поготів в одне з божеств родючості, котре затьмарюють чоловічі боги. Характерний з огляду на це приклад верховного багатофункціонального божества американських індіанців — «Богині з косами», — яка в V тис. до н. е. уособлювала рівночасно небо і землю, життя і смерть, процвітання всього рослинного і тваринного світу. У більш пізніх релігійно-міфологічних системах функції цього божества поділяють кілька богинь, пов’язаних з Місяцем, вологою, дітонародженням, смертю, кукурудзою та ін. (наразі вже з цього часу відомий і образ «Старого бога», що є батьком сина «Богині з косами»). У релігійно-міфологічній системі ольмеків (ІІ—І тис. до н. е.) «Богиня з косами» найчастіше постає то богинею Землі й вологи, то богинею Місяця, то дружиною і коханою бога — володаря звірів і підземних надр [90, І, 516-517]. У найбільш пізній мезоамериканській релігії — релігії ацтеків (ХГУ-ХУІ ст. н. е.) — «Богині з косами» співвідносний образ богині родючості, сексуальних гріхів і покаяння, а також «богині — поглинательки бруду, екскрементів» і володарки ночі (хоча за нею ще зберігаються імена «наша бабуся», «серце Землі», «мати богів»). Характерною ознакою цієї богині (яка часто зображувалася оголеною) була носова вставка у вигляді півмісяця, а символом — мітла або людина, яка поглинає екскременти. На святі на честь цієї богині приносили в жертву дівчину, з її шкіри виготовляли куртку, яку вдягав жрець, покликаний представляти богиню.
Свідчення культів великих матріархальних божеств простежуються практично на всіх материках Землі: від архаїчних вірувань раннього населення Австралії, Африки, Америки і Євразії до розвинених релігійно-міфологічних систем перших цивілізацій. Наприклад, на чолі еламського пантеону спочатку стояли жіночі божества (що, на думку сучасних дослідників, відбиває пережитки матріархату) — «володарка Неба», «мати богів». З початку ІІ тис. до н. е. їм на зміну приходить «Велика богиня», Богиня-Мати, тобто божество землі, родючості, сімені, а не велика небесна володарка, яка дала життя всім богам. До середини ІІ тис. до н. е. «Велика богиня» поступається чільним місцем у пантеоні «володареві небес» Хумпану, стаючи його дружиною (отже, перемога Хумпана свідчить про торжество патріархальних уявлень над матріархальними [90, ІІ, 659-660].
Цікаво, що заміна матріархальних божеств патріархальними відбувається практично синхронно в таких віддалених один від одного регіонах, як Мезоамерика і Стародавній Елам: близько V тис. до н. е. жіночі божества ще зберігають своє верховенство й уранічне (тобто небесне) походження, яке поступово, до початку ІІ тис. до н. е. змінюється телургічним (родючість ґрунту, тісно пов’язана з водою і Місяцем), а потім вони, як правило, перетворюються на дружин патріархальних богів (спершу уранічного, а потім і вираженого хтонічного походження). Така синхронність вказує на певну закономірність у зміні релігійно-міфологічних уявлень і наявність своєрідних циклів. На деяких етапах розвитку цих циклів різні божества поперемінно відіграють провідну роль.
Серед скотарських етносів, на відміну від землеробських, бог чоловічого начала (можливо, в образі бика) очевидно відразу посідає чільне місце. Цілком вірогідно, що саме в цей історичний період відбувається початковий поділ магії і релігії, які надалі існують паралельно і нерідко одна одній протистоять, оскільки мають протилежні сфери поклоніння. Релігія зазвичай спрямована на служіння Небесному Богові-Батьку (тобто верхньому світу), а магія — духам хтонічної сфери, очолюваним переважно головним антагоністом небесного бога в образі змія.
Нарешті настає епоха Світового дерева і, ймовірно, пов’язана з нею епоха великих цивілізацій давнини. Ця епоха знаменує собою настання нового періоду і нових релігійно-міфологічних уявлень, коли багато що стає «з ніг на голову» і колишні великі божества перетворюються на злих демонів. Цією епохою, здогадно, завершується попередній етап духовного розвитку людства і починається новий.