Звільнення України від російських більшовицьких військ

Відступаючи, червоні загони вивозили з України продовольство і майно. «Негайна евакуація хлібу і металів на схід», - так сформулював Ленін головні завдання радянської влади в Україні.

З березня 1918р. Радянська Росія підписала з Центральними держа­вами мирну угоду. Чи означало це, що більшовицькі війська тепер мали просто піти з України? Радянське керівництво на чолі з Леніним так не вва­жало. У Петрограді вирішили зробити вигляд, що до українських подій Росія не має жодного відношення, а в Україні відбувається громадянська війна. Ленін цинічно пропонував своїм соратникам здійснити відповідні «перейменування». «Рішуче і беззастережне перелицювання наших час­тин, що перебувають в Україні, на український лад - таке тепер завдання.

Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, - він має називатися просто Овсієнко...», - писав Ленін до Г. Орджонікідзе. Уже в XXI ст. В. Путін застосує аналогічну стратегію, щосили нама­гаючись переконати увесь світ, що на Сході України воюють винят­ково місцеві «ополченці», які танки, гармати, зенітно-ракетні комплекси та іншу зброю купили на базарі.

7 березня 1918 р. В. Антонов-Овсієнко був призначений верховним головнокомандувачем радянськими військами в Україні.

Все це відбувалося в той час, коли так званий «український радян­ський уряд» особливо не приховував, що з Україною має небагато спіль­ного. Місцеві більшовики, подібно до сучасних терористів на Донбасі, відверто закликали до єднання з Радянською Росією. 7 березня 1918 р. ЦВК Рад України проголосив: «Ми ніколи не розглядали Українську Ра­дянську Республіку як національну республіку, а виключно як Радянську республіку на терені України... Ми ніколи не стояли на точці зору цілко­витої незалежності Української Народної Республіки, розглядаючи її як більш-менш самостійне ціле, пов 'язане з загальноросійськоюробітниче- селянською республікою федеративними вузами».

Основні бої навесні 1918 р. точилися на землях Лівобережної та Пів­денної України. Німецькі війська наступали головним чином на Лівобе­режжі. Разом з німцями йшла Запорізька бригада армії УНР, під командою генерала О. Натієва. 16 березня запорожці з боями здобули Гребінку, 17 бе­резня - Лубни, 22 березня - Ромодан і Миргород, 29 березня - Полтаву. 8 квітня Запорізька бригада визволила Харків. Наприкінці квітня запорожці завершили визволення Донбасу, вийшовши на кордон з областю Всевеликого Війська Донського. Австро-угорські війська, у складі яких був і полк Укра­їнських Січових стрільців (УCC), наступали в Південній Україні. 14 березня союзники визволили Одесу, 17 березня - Миколаїв, 20 березня - Херсон.

Не маючи підтримки з боку населення, червоні загони невпинно відступали. При наближенні українських та німецьких військ у Глухові, Прилуках, Сумах та інших містах України спалахували антибільшовицькі повстання. Мешканці багатьох населених пунктів урочисто вітали німецькі війська. Участь у наступальних операціях проти червоних брали участь також загони Вільного козацтва - добровільні військові формування, створені з сільського населення Центральної України.

Ще до підходу австро-німецьких військ українське командування намагалося зайняти Крим, який формально не належав до УНР. 10 квітня за наказом військового міністра України О. Жуковського з частин Запо­різької бригади була сформована кримська група під командою підполков­ника П. Болбочана, яка й вирушила на південь. Вночі 22 квітня 1918 р. запорожці прорвали лінію сиваських укріплень, зламавши опір червоних. Під час блискавичного наступу запорожці зайняли Джанкой, Сімферо­поль і Бахчисарай. У Севастополі, при наближенні українських частин, переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори, не бажаючи потрапити до німецького полону. Але водночас до Криму вступили й німецькі війська. На рішучу вимогу німецького коман­дування, група Болбочана була змушена залишити Кримський півострів й передислокуватися до району Мелітополя.

Радянські війська відступали до Росії. Так званий «український ра­дянський уряд» втік до Таганрогу, де 20 квітня 1918 р. прийняв рішення про саморозпуск. А 4 травня червоний головнокомандувач В. Ahtohob- Овсієнко оголосив про припинення бойових дій проти українських і ав­стро-німецьких військ. Виконуючи положення Брестського миру, Радянська Росія 12 червня була змушена укласти попередню мирну угоду з Українською державою. На цей час в Україні влада вже змінилася: 29- 30 квітня стався державний переворот, Центральну Раду було розігнано й до влади в країні прийшов гетьман П. Скоропадський.

На час до остаточного визначення українсько-російського кордону, на північно-східній Чернігівщині зберігалася «нейтральна зона» завшир­шки 10-40 км. У її межах фактично не було жодної влади, зате хазяйну­вали різноманітні більшовицькі загони, які після відступу з України не бажали йти до Росії. З «нейтральної зони» ці формування періодично чи­нили напади на українські містечка, знищуючи державну адміністрацію та грабуючи місцеве населення. Але допоки в Україні перебував багато­тисячний корпус австро-німецьких військ, далі наскоків справа не йшла.

5.8.