Воєнно'більшовицька експансія в Україну в кінці 1918 — на початку 1919 р.

Спроба більшовиків поширити радянську вла­ду на територію України на початку 1918 р виявилася невдалою. Центральна Рада витіснила їхні нечисленні збройні формування за межі України Зрештою, річ навіть не в тім Більшовизм не мав надійного підґрунтя для свого розвитку в горизонтах українського суспільства Зазнавши поразки в Україні, більшовики зо­бов’язалися перед країнами Четверного союзу виз­нати п як суверенну державу, однак не хотіли зми­ритися з тим, що вона буде незалежною Хоч їхня партійна доктрина формально й проголошувала право гноблених націй на самовизначення, цьому суперечив російський менталітет, одним з головних постулатів якого було збереження єдиної і неділимої Pocn Яскраво засвідчив це 1-й з’їзд КП(б)У

Розмови про створення окремої компартії ук­раїнські націонал-комуністи вели з кінця 1917 р, але реальних результатів вони не мали І лише в липні 191§ р вдалося зібрати установчий з’їзд КП(б)У Його 212 делегатів з вирішальними й до­радчими голосами представляли 4364 члени парти З’їзд відбувався у Москві, звичайно ж, під повним контролем ЦК РКП(б), тому КП(б)У створюва­лась не як самостійна партія, а як обласна ор­ганізація РКП(б) Промовиста деталь ця остання як правляча партія Роси, визнавши суверенітет Ук­раїни, напівлегально стала формувати у своїх над­рах структуру, якій відводилася роль української політичної парти, її мета була цілком однозначною „боротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Соціалістичної Республіки” Прикметно, що 1-й з’їзд КП(б)У, відкинувши ле­гальні методи боротьби, заборонив своїм первин­ним організаціям взаємодіяти з іншими політични­ми партіями України і взяв курс на збройне пов­стання, знову ж таки під гаслом „відновлення рево­люційного возз’єднання України з Росією”

З цією метою ЦК КП(б)У на чолі з ГПятако- вим створив Центральний військово-революційний комітет, який 5 серпня 1918 р видав „наказ № 1“ про початок загального збройного повстання в Ук­раїні Однак з цього нічого не вийшло Розгорнув­шись лише в окремих місцевостях Чернігівщини, воно без особливих труднощів було придушене німецькими військами

Поразка примусила більшовиків змінити такти­ку За браком сил на території України вони з кінця літа 1918 р почали формувати загони в „ней­тральній зоні” — вузькій 10-кілометровій смузі вздовж північного кордону України з Росією, ство­реній за домовленістю між німецьким і радянським командуванням Тут не мали права оперувати війсь­ка жодної із сторін А проте російському радянсь­кому Урядові тактично вигідно було саме в „Нейт­ральній зоні" накопичувати війська для майбутньо­го наступу на Україну, бо формально за них він не ніс відповідальності Хоч ці частини називалися 1-а і 2-а Українські повстанські дивізії, їх організація, постачання і озброєння контролювалися російсь­кою стороною Щоправда, загальна чисельність дивізій не сягала за 6 тис чол Для наступу на Ук­раїну цього було не досить Та й завдання таке на разі не ставилось Щоб уникнути прямої конфрон­тації з німцями, Ленін виконував умови Брестської мирної угоди Помалу більшовики до решти втра­тили ініціативу на території України 17 жовтня в Москві відкрився 1-й з’їзд КП(б)У „Партія, — зазначалося в його резолюції, — рішуче й катего­рично заперечує таку партизанську війну, особливо в прикордонній смузі, бо вона може втягнути робітників України і Pocn в передчасний загальний виступ або сприяти німецькому командуванню в оз­лобленні й згуртуванні окупаційних військ проти Радянської Росії “

Отже, якраз тоді, коли Україна готувалася до всенародного повстання, „захисники інтересів робітників і селян", припустившись чергового стра­тегічного прорахунку, виступили проти нього КП(б)У обмежила свої завдання вирішенням ор­ганізаційних питань

Більшовики зрозуміли свою помилку досить швидко Пленум ЦК KΠ(6)X що відбувся на­прикінці жовтня 1918 р у Москві, підтримав раніше створений Центральний військово-рево­люційний комітет на території України як орган пов­стання Однак про широкий виступ без підтримки Москви не могло бути й мови Тож Рада народних комісарів РСФРР 11 листопада зобов язала Реввійськраду республіки протягом 10 днів підго­тувати війська для походу в Україну 3 метою інтер­венції 17 листопада спільним рішенням ЦК РКП(б) і PHK РСФРР було створено керівний орган під назвою Реввійськрада групи військ Курського напрямку До неї увійшли В Ahtohob- Овсієнко, Й Сталін і В Затонський Сама ж група військ складалася з двох українських і кількох російських дивізій Наприкінці грудня вона налічу­вала близько 22 тис бійців

28 листопада за вказівкою ЦК РКП(б) в Кур­ську було створено Тимчасовий робітничо-селянсь­кий уряд України Він розташувався в м Суджа

В Ленін у конфіденцціному листі до командую­чого Червоною армією И Вацетіса так пояснював формування цього уряду „ обставина має ту хо­рошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів Ук­раїни, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух на­ших частин як окупацію і створює сприятливу атмо­сферу для подальшого просування наших військ Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище й на­селення не зустрічало б їх як визволителів"

Як бачимо, у вузькому колі наближених осіб Ленін визнавав факт окупації України російськими військами І в той же час нарком закордонних справ РСФРР В Чичерін на запитання голови уряду УНР В Чехівського, на якій підставі Росія веде на­ступ на Україну, офіційно відповідав, що російських військ в Україні нема, а Директорія має справу з військами українського радянського уряду, який діє цілком незалежно від Росії

Взагалі цей уряд нічим не виявив себе Ось тільки видав наприкінці листопада маніфест про по­валення влади гетьмана Прибічники голови уряду Ю Пятакова й члена уряду Ф Артема довго не могли порозумітися між собою Врешті урядову кризу подолали в Москві, призначивши новим го­ловою радянського уряду України X Раковського Прибувши до Харкова, він підготував документ, який чітко віддзеркалював характер, завдання і вплив на війська Українського фронту українського радянського уряду Зацитуємо згаданий документ мовою оригіналу „1 Временное рабоче-крестьян­ское правительство Украины создано по постанов­лению ЦК РКП, является его органом и проводит все распоряжения и приказы ЦК РКП безусловно 2 Временное рабоче-крестьянское правительство Украины, не будучи, по существу, самостоятель­ным, не создавало и не собирается создавать своего независимого командования, назвав Реввоенсовет группы Курского направления „Реввоенсоветом Украинской советской армии" исключительно для того, чтобы можно было говорить о советской ар­мии Украины, а не о наступлении российских войск, т е продолжать ту политику, которая начата была образованием Временного рабоче-крестьянского правительства Украины

Это переименование отнюдь не означало и не означает никакого изменения по существу, тем бо­лее, что личный состав оного Реввоенсовета опре­делен не нами, а центральным учреждением РСФСР и негласно он является тем же самым Реввоенсоветом группы войск Курского направле­ния, получившим только иную вывеску для Украи­ны"

„Урядова криза" аж ніяк не перешкодила насту­пові радянських військ на Україну Вони просували­ся в двох напрямках: на південь через Харків— Донбас і на Київ. Головком И.Вацетіс поставив пе­ред командуванням фронту завдання: вийти на лінію Дніпра й закріпитися в найважливіших містах Подніпров’я — Києві, Черкасах, Кременчуці, Ка­теринославі, Олександрівську.

Як уже зазначалося, армія УНР не могла про­тидіяти більшовицькій навалі. Чимало повстансь­ких загонів, з яких вона складалася, перебували під впливом лівих українських партій, що виступали за радянську форму влади. Деякі з них, зокрема заго­ни Махна, Григорьева, Живолупа, Богунського влилися до лав Червоної армії.

Частини Українського фронту билися не лише з армією УНР, а й із денікінцями та військами Ан­танти. Це також сприяло переходові на бік Черво­ної армії українських повстанських сил.

Розвиваючи успіх, Червона армія до травня 1919 р. взяла під свій контроль чи не всю територію України в межах колишньої Російської імперії: „Частини Українського фронту зупинили просуван­ня білогвардійців у Донбасі. Особливо відзначили­ся загони Махна, які заволоділи Бердянськом і Маріуполем. А війська Григор’єва захопили Мико­лаїв, Херсон, Одесу. За ефективні бойові дії цей отаман був удостоєний ордена Червоного Прапо­ра".

У травні становище на фронтах раптово зміни­лося не на користь Червоної армії. До цього при­звели негаразди в її глибокому тилу.