Популяризація минулого України у творах російських і українських літераторів.

Відродженню й поглибленню на­ціональної самосвідомості народу сприяла українська тема­тика в творчості письменників та поетів. Багато з них за­хоплювалися героїкою й славою козацької України, подви­гами її мужніх синів.

Героїка української минувшини була співзвучна настроям прогресивної російської громадськості, яка прагнула до змі­ни існуючих у країні порядків. Саме визвольні настрої укра­їнського народу в минулому вдало накладались на російську дійсність і тим самим підштовхували інтелігенцію до рішучих дій. Особливо чітко цей напрям художніх творів простежу­вався в творчості декабристів-літераторів або близьких до них письменників і поетів. Вже в першій книзі журналу «Соревнователь просвещения й благотворения» (1819), дру­кованого органу «Союзу благоденства», був вміщений роман Федора Глінки «Зиновий Богдан Хмельницкий...». Його ос­новна ідея закономірності повалення іноземного панування і ліквідації соціального «рабства» в Україні періоду Хмель­ниччини тісно перепліталася з головним стратегічним за­вданням декабристів — поваленням самодержавства й крі­пацтва в Російській імперії. А заклик у романі до українців: «Повстаньте і пильнуйте: час свободи настав!»,— сприй­мався багатьма як сигнал до боротьби за свободу Росії.

Найяскравіше героїчне минуле України відображено в творчості поета-декабриста Кіндрата Рилєєва, його дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський» і «Наливайко» пронизані романтичною героїкою і політич­ним підтекстом, на них жваво реагувала революційно на­строєна молодь.

Особливе місце у відтворенні історії України належало літераторам-українцям, котрі поділяли погляди безпосеред­ніх учасників декабристського руху. З «петербурзьких укра­їнців» цього кола найпомітнішою фігурою був поет і пе­рекладач Микола Гнідич. Він спілкувався з ба­гатьма декабристами, поділяв їхні окремі погляди, але членом таємного товариства так і не став. Зате в розмовах з ними і у своїх записах Гнідич відстоював історичну спра­ведливість боротьби українського народу за своє визволення в середині XVII ст. Одночасно поет доводив особливу мен­тальність українського народу, яка, на його думку, полягала в щирій любові до незалежності й була найтиповішою рисою «історії малоросійської».

Геніальним популяризатором історії України став пись­менник Микола Гоголь. У книзі «Вечори на ху­торі біля Диканьки» (1831— 1832) він створив поетичний образ України, близький розумінню і українця, і білоруса, і росіянина. У ньому поєднувались реальність з вигадкою і фантастикою, гумор із сарказмом, нестримні веселощі з тихим смутком. По-новому постала Україна перед читачем у повісті «Тарас Бульба». Фактично—це опоетизована ге­роїка українського козацтва, вірного сина і надійного за­хисника багатостраждальної України. У зображенні пись­менника запорожець постає в усій красі — мужнім, від­важним до самопожертви й люблячим до самозабуття. Образ степової вольниці з її відчайдушністю, лицарством і до- смертним побратимством викликав у читача почуття симпатії й бажання наслідувати ці риси.