Українська діаспора та Україна

Характер зв’язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, на­самперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних по­колінь української діаспори Та, незважаючи на пе­рипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не бачила більшість їхніх нащадків скажімо, понад 80% канадських українців народжені у Ка­наді Це прагнення відбилося у рухах солідарності й допомоги українському народові Вони були запо­чатковані ще у перші десятиліття перебування в діаспорі Так, 1906 р у Вінніпезі під час проведен­ня традиційних щорічних шевченківських свят, які, до речі, мають місце і сьогодні, були зібрані кошти в т зв “Бойовий фонд” і передані землякам “старо­го краю” Водночас український часопис США “Свобода” розгорнув кампанію щодо збирання коштів для політичних партій Галичини 1913 р ук­раїнці в Канаді та США розпочали збір коштів на підтримку українських шкіл Східної Галичини За короткий час в Канаді було зібрано 5,6 тис до­ларів, а в Сполучених Штатах — 9,4 тис В 1908 і 1910 рр по всій Канаді українці започаткували мо­гутню кампанію солідарності з визвольною бороть­бою своїх земляків

Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді — підтримка Лютневої революції 1917 р в Pocn та Україні За тисячі кілометрів, в чужому, не завжди дружньому оточенні, вони з неослабною увагою прислухалися до вісток, що просочувалися через океан, про події 1917 р Українські поселенці в Канаді та США вірили, що перемога над цариз­мом відкриє широкі можливості для вільного роз­витку українського народу Цим пояснюється і підтримка ними жовтневого перевороту 1917 р та соціалістичних ідей Через десятки років стане зро­зумілим сподівання зарубіжних українців не справ­дилися, а тоді більшість з них, мабуть, щиро вірила в те, що соціалізм принесе жадану свободу, неза­лежність і щастя Вітаючи визволення українського та інших народів Росії з-під ярма царського само­державства, вони висловлювали надію, що вільний український народ допоможе трудящим Західної України об’єднатися в єдиній державі

З новою силою рух солідарності проявився під час голоду в Pocn на початку 20-х рр Українські робітники і фермери Канади, допомагаючи голо­дуючим Поволжя, одночасно збирали кошти і для голодуючих України Для них було зібрано понад 10 тис доларів Таку ж суму зібрали й українці Сполу­чених Штатів

Головним регіоном, куди спрямовувалася допо­мога української діаспори, була, звичайно ж, Західна Україна Зарубіжні українці з неослабною увагою слідкували за національно-визвольною бо­ротьбою своїх земляків І своїм обов’язком вважали надання їм матеріальної та моральної підтримки З цією метою 1922 р в Канаді був створений Ук­раїнський робітничо-фермерський комітет за виз­волення Східної Галичини Його першою акцією стала кампанія по збиранню коштів для допомоги політв’язням та їхнім родинам

З особливою силою міжнародна солідарність з народом нашої країни виявилася в роки Великої Вітчизняної війни Одними з перших у рух солідар­ності включились українські канадці, організовую­чи комітети допомоги Батьківщині Українське то­вариство допомоги Батьківщині (УТДБ) в Канаді було утворено вже 26 червня 1941 р Його відділен­ня розпочали активну діяльність по всій країні

Документи свідчать, що в Канаді й США не було жодної акції солідарності, в якій би не брали участь українці, а в багатьох випадках вони висту­пили їхніми ініціаторами

Отже, українська діаспора, передусім у Канаді та США, вписала у свою історію яскраві сторінки солідарності з колишньою батьківщиною В скрутні часи українські іммігранти та їхні нащадки були по­руч з народом, від якого пішло їхнє коріння Знаємо, як вболівали вони за долю України, допо­магали на початку XX ст, в 20—40-і рр Про це з захопленням писала радянська преса Та коли звер­нутися до вітчизняної наукової літератури і публіцистики 50-х — середини 80-х рр, то в цей період зарубіжні українці нібито й перестали дума­ти про Україну Щоправда, інколи в нашій пресі все ж таки цитувалися схвальні відгуки про Україну ок­ремих осіб чи представників офіційних делегацій, які відвідували нашу республіку Водночас замов­чувалося те, що в повоєнний період серед ук­раїнської діаспори існував рух солідарності й іншо­го характеру Це була солідарність не з країною, а з тими людьми в Україні, які боролися проти то­талітарного режиму й постраждали від нього Учас­никами цього руху, як правило, були представники повоєнної імміграції, які критично ставилися до

“побудови соціалізму” на українській землі й до “успіхів”, досягнутих на цьому шляху

Переломною подією у зв’язках діаспори з Ук­раїною стала Чорнобильська катастрофа Біда бо­лем обізвалася в серцях зарубіжних українців Вже того ж 1986 р літак, споряджений усім необхідним для потерпілих від авари, взяв курс із США на Москву (на той час ще не існувало прямої авіалінії з Києвом) На жаль, в Україну цей вантаж із сто­лиці колишнього CPCP так і не потрапив

Проголошення Акта про незалежність України 24 серпня 1991 р викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але й зміцнило й надії на те, що цього разу справа побу­дови самостійної демократичної Української держа­ви буде доведена до кінця У всіх країнах, де про­живають українці та їхні нащадки, цей акт відзна­чався як найбільше свято Принципова позиція за­рубіжних українців щодо державотворчих процесів в Україні, підтримка діаспорою цих процесів про­явилися і під час першого візиту офіційної ук­раїнської делегації на чолі з А Кравчуком до Кана­ди та США у вересні 1991 р Ще напередодні візи­ту президія секретаріату Світового конгресу вільних українців виступила із спеціальним звер­ненням, в якому закликала українську спільноту Північної Америки виявити делегації традиційну українську гостинність і належну пошану та виз­нання за проголошення України незалежною дер­жавою

Окремої уваги заслуговує питання культурних зв’язків діаспори з Україною Незважаючи на до­сить гостру боротьбу між різними політичними си­лами в середовищі зарубіжних українців щодо доцільності чи недоцільності культурних контактів з Радянською Україною, такі контакти практично не припинялися ніколи Спочатку вони були опосе­редкованими — через збереження культурної спад­щини українського народу, відзначення в країнах поселення визначних дат його історії, популяри­зацію творів дожовтневих українських письмен­ників і поетів тощо Починаючи з перших по­воєнних років, можна вже говорити про безпосе­редні культурні зв’язки української громади, зокре­ма в Канаді, з Україною 1946 р в цю країну при­була делегація митців України — народні артисти З Гайдай, І Паторжинський, поет А Малишко Вони взяли участь у фестивалі української музики, пісні і танцю У різний час Канаду відвідували за­служений український державний хор їм ГВерьов- ки, заслужений державний академічний ансамбль танцю їм П Вірського, заслужена хорова капела “Трембіта”, окремі виконавці з України

Та довгий час цей зв’язок був, в основному, од­ностороннім — у напрямку Канади і США 80-і рр стали в цьому плані певною мірою переломни­ми Сьогодні ж ми маємо змогу познайомитися з виступами представників діаспори на українській сцені, їхня майстерність з усією виразністю засвідчує, як можна не лише зберігати національну Пісню, танок далеко від землі походження батьків, нерідко в багатоетнічній країні, але й плекати, роз­вивати їх

Скажімо, велике враження на глядачів справив самодіяльний анамбль їм T Шевченка з Канади (1989 р ), танцювальний ансамбль “Шумка” з Ка­нади познайомив зі своєю творчістю жителів Києва, Львова, Івано-Франківська, вперше в Ук­раїну одержали змогу приїхати відомі у всій Канаді ₁ за її межами, але, на жаль, незнані у нас, то- ронтські художні колективи жіночий хор “Левада’ чоловічий “Оріон”, оркестр “Авангард”, такі ши­роко відомі мистецькі колективи й окремі виконавці з діаспори, як капела бандуристів їм T Шевченка (США), чоловічий хор “Бурлаки” і жіночий “Веснівка” (Канада), окремі виконавці До речі, концертно-виконавська діяльність капели банду­ристів із Сполучених Штатів 1992 р відзначена Державною премією України їм T Шевченка

Аналізуючи процес взаємодії української діас­пори та етнополітичного ренесансу в Україні, вже сьогодні можна виділити дві групи факторів, що суттєво впливають на її характер Перша — це ті, що стимулюють цю взаємодію, друга група фак­торів стримує в До першої групи варто віднести а) становлення нового мислення у міжнародних відно­синах, що відкрило нові канали для безпосередніх контактів між представниками ядра українського етносу та тих його частин, які перебувають за межа­ми України, б) поступова деідеолопзація суспільно- економічного життя в Україні, що дозволяє зняти класово-партійні бар’єри у спілкуванні українців з представниками української діаспори Наслідком попереднього поділу українців у західному світі на “прогресивних” і “реакційних” було те, що контак­ти з Україною обмежувались першою категорією “Комуністична" солідарність з режимами у ко­лишніх “соціалістичних” країнах Європи також не дозволяла опікуватися незавидною долею ук­раїнців, які мешкають у цих державах, оскільки це могло призвести до напруженості у стосунках між ними і Радянським Союзом Такий підхід на довгий час позбавив можливості порозуміння між різними частинами українського етносу, в) проведення спільних заходів за участю українців з різних країн світу — їхня роль визначається об’єднанням зу­силь етнічно свідомих осіб українського походжен­ня у збереженні української етнічності в сучасному світі, що є базою для взаємодії представників різних частин етносу Особливого значення у цьому контексті набули 1-й Форум української діаспори, який відбувся у серпні 1990 р у Варшаві та Білому Борі (Польща), 1-й Форум представників східної діаспори (Київ, січень 1992) та Всесвітній форум (Київ, серпень 1992)

Серед факторів, які можуть стримати взаємодію української діаспори та етнополітичного ренесансу, вагомими є такі а) поліетнічність насе­лення України Завважимо, що етнічні спільноти аж ніяк не є перешкодою на шляху взаємодії, однак невирішеність деяких їхніх проблем у рамках ук­раїнського етнополітичного організму може й стри­мувати Цей фактор був би на руку тим силам, котрі не зацікавлені у збереженні безконфліктної ситуації в міжетнічних стосунках в Україні, у розбудові її не­залежності й хотіли б стимулювати настрої віднов­лення імперського центру Тому, дбаючи про умови етнополітичного ренесансу українців, обов’язково потрібно створювати відповідні умови для ренесан­су інших етнічних спільнот Досвід вирішення про­блем у міжетнічних стосунках в демократичних суспільствах може знадобитися у вдосконаленні міжетнічних відносин в Україні І саме представив- _ки діаспори з Канади, Сполучених Штатів, Німеч­чини, Франції у процесі взаємодії з українцями, а також і з вихідцями з інших меншин можуть поділитися цим досвідом, б) повільність демокра­тичних перетворень, особливо у сфері економіки, в Україні та в інших державах Радянського Союзу, оскільки за таких умов взаємодія реалізується не повністю, в) ідея федеративного устрою України, яка побудована на еклектичних засадах, де зміщу­ються етнографічні й економічні ознаки розвитку різних регіонів нашої країни. Вона здатна спричи­нити обмеження зони взаємодії, в основному, з регіонами колишнього масового переселення ук­раїнців за океан та чітку регюналізацію стосунків, до чого можуть призвести концепції особливого статусу того чи іншого регіону України

Оцінюючи значення названих вище факторів у взаємодії української діаспори й етнополітичного ренесансу в Україні, варто мати на увазі ще одну об­ставину, як на наш погляд, досить важливу — співвідношення фаз етнічного відродження для різних частин українського етносу Найефек­тивнішою взаємодія виявляється тоді, коли ці фази співпадають У нашому випадку ситуація дещо інша в Україні ми спостерігаємо бурхливий, при­наймні порівняно з попередніми періодами, спалах етнічного ренесансу, для українців Південно- Східної Європи цей процес лише розпочався після змін режимів, для частин українського етносу, які знаходяться в поліетнічних країнах західного світу, за нашими висновками, пік етнічного ренесансу ми­нає, оскільки він співпадає з етнічним ренесансом, властивим для країн поселення, що з найбільшою силою виявився в 70—на початку 80-х рр Враху­вання цієї обставини дозволить уникнути спроще­ного, уніфікованого підходу до можливостей об’єднання українців у сучасному світі, передовсім духовного, на етнічній основі

Важливу роль у цьому плані мають відіграти ті заходи, які здійснює українська держава у рамках своєї етнополітики, зокрема щодо зарубіжних ук­раїнців Варто сказати, що сьогодні формується правова база, яка регламентує стосунки держави і української діаспори Передовсім йдеться про Дер­жавну програму “Українська діаспора до 2000 ро­ку”, яка прийнята у січня 1996 р, та угоди з питань забезпечення прав національних меншин, які Ук­раїна підписала з Литвою, Молдовою, а також підготовлені проекти таких угод з Росією, Ес­тонією, Латвією, Казахстаном та іншими країнами Плідною у вирішенні проблем українців є робота трьох міжурядових змішаних комісій з питань національних меншин — українсько-угорська та українсько-словацька, українсько-литовська Сьо­годні йде формування ще двох комісій — ук­раїнсько-польської, українсько-румунської

Ці фактори, а також як 111-й Всесвітній форум українців, котрий відбувся 21-24 серпня 1997 року, стануть вагомим консолідуючим чинником різних гілок українського етносу