Брестський мир
Падіння столиці й відступ українських військ на Волинь засвідчили, що Центральна Рада не може самотужки дати відсіч більшовицькій агресії. Природним союзником у боротьбі з російськими більшовиками, на думку багатьох українських політиків, були центральноєвропейські держави - Німеччина й Австро-Угорщина, які перебували у стані війни з Росією.
Ще наприкінці грудня 1917 р. уряд УНР розпочав з Центральними державами переговори про укладення миру. З цією ж метою вела переговори з австро-німецькими дипломатами й Радянська Росія. Німеччина й Австро-Угорщина також були зацікавлені в підписанні миру, оскільки прагнули ліквідувати Східний фронт й цілковито зосередитись на бойових діях проти Антанти в Західній Європі. При цьому Центральні держави покладали значні надії на порозуміння з Україною, оскільки розраховували за її допомогою подолати продовольчу кризу.
Мирні переговори відбувалися у давньому українському місті Берестя (Брест-Литовський). Зважаючи на катастрофічне становище уряду УНР, українська делегація уже в ніч на 9 лютого 1918 р. підписала мирну угоду з повноважними представниками Центральних держав. А 12 лютого українська сторона звернулася до Центральних держав з проханням надати військову допомогу в боротьбі проти більшовиків. Австро-німецьке командування виділило з цією метою 29 піших і 3 кінних дивізії (200-220 тис. вояків). 19 лютого наступ на зайняті більшовиками українські терени розпочали німецькі війська. 28 лютого їх підтримали австро-угорські частини. «Допомагаючи українському урядові і його боротьбі з насильниками та грабіжниками, ці війська не мають ніяких ворожих нам намірів, бо Німеччина і Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця трудящого люду», - пояснював уряд УНР у відозві до українського народу.
Більшовики спішно відтягували свої сили на схід, розуміючи, що проти австро-німецьких військ їм не встояти.
Скориставшись розгубленістю ворога, українські війська перейшли в контрнаступ. Вже 26 лютого 1918 р. українські підрозділи з боями визволили Бердичів. 1 березня, після запеклого бою з червоними, гайдамаки С. Петлюри та Січові стрільці Є. Коновальця наблизилися до передмістя Києва. Наступного дня війська Центральної Ради увійшли до залишеної більшовиками української столиці. Кияни радісно вітали визволителів. Ось як описував учасник подій урочистості на Софійській площі: «Повно народу. Багацько дам з квітами. В соборі йде молебень. Радісно гудуть дзвони. А за Дніпром ще б ють гармати, здається - так близько, десь тут біля нас: це українці переслідують утікаючого ворога. З собору виходить урочиста процесія на чолі з єпископом, співає величезний хор. А від Михайлівського монастиря показуються українські вояки. Народ зустрічає їх овацією, жінки закидають квітами, кожен вояк дістає по квітці, заплітає її за ґудзик, стромляє в дуло рушниці... Заквітчують гармати, виносять звідкись цілі вазони квіток і ставлять на гарматні лафети... Крики «Слава! Слава українському війську! Хай живе Україна!» несуться по цілій площі...». Незабаром до Києва прибули Центральна Рада й уряд УНР, що відновили державну роботу.5.7.