Незалежність, опалена війною
Фактично наприкінці січня 1918 р. Лівобережжя опинилося під цілковитим контролем більшовицьких військ. Нечисленні українські частини, які мали намір захищати Центральну Раду, поступово відступали до столиці.
Найнадійнішими вважалися підрозділи Січових стрільців та сформований С. Петлюрою Гайдамацький кіш Слобідської України.На Правобережжі становище також складалося не на користь військ УНР. Частини 1-го Українського корпусу на цей час вже майже втратили боєздатність. Упродовж першої половини січня 1918 р. корпус ще стримував натиск розпропагованих військ з фронту, але наприкінці січня «революційний» 2-й Гвардійський корпус завдав українським частинам поразки під Жмеринкою і розгорнув наступ на Київ.
На той час владу в містах Південної України також захопили більшовики. Під час жорстоких вуличних боїв в Одесі червоній гвардії вдалося розбити українські гайдамацькі формування й заволодіти містом. Водночас, більшовики здійснили переворот в Єлисаветграді, Миколаєві й Херсоні. На Херсонщині, в Таврії та Бессарабії прихильники радянської влади створили «Одеську радянську республіку». Ще раніше, на початку січня 1918р., на терені Донецького й Криворізького басейнів місцеві більшовики проголосили «Донецько-Криворізьку радянську республіку». Згодом з’явилася й «Таврійська радянська республіка». Тож сучасні зусилля В. Путіна зі створення «народних республік» у кожній області Сходу та Півдня України дублюють більшовицьку стратегію початку 1918 р.
Російська агресія підштовхнула українських політиків до рішучих кроків. «Треба сказати, що наступ большевиків на Україну сприяв до певної міри зросту самостійницьких настроїв в українських національних кругах, і ці настрої знаходили собі відгук також і у військових кругах», - писав згодом історик Д. Дорошенко. 22 січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV універсал, яким проголосила незалежність України. «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу», - йшлося в цьому документі.
В універсалі підтверджувалася дія на терені України всіх проголошених раніше демократичних свобод, а також декларувалося прагнення уряду УНР до укладення загального миру.Але влада уряду УНР наприкінці січня 1918 р. обмежувалася фактично невеличким районом довкола столиці. А вже 29 січня в Києві спалахнуло інспіроване більшовиками робітниче повстання, яке підтримала частина української залоги. На придушення заколоту українське командування кинуло підрозділи Січових стрільців, робітничий полк Вільного козацтва,-полк ім. К. Гордієнка. Вирішальну роль у придушенні цього виступу відіграв Гайдамацький кіш Слобідської України, що наспів на допомогу з Лівобережжя. З лютого гайдамаки С. Петлюри й Січові стрільці здобули штурмом головний осередок повстання, завод «Арсенал». Наступного дня заколот було остаточно придушено. Але вже 5 лютого в передмістях української столиці спалахнули вуличні бої з радянськими частинами, які підійшли з Лівобережжя. У ніч на 9 лютого Центральна Рада й уряд УНР під охороною виснажених безперервними боями військових підрозділів виїхали до Житомира, а звідти до Сарн. До Києва вступили червоні загони.
М. Муравйов у своєму наказі повідомив киян, що радянську владу принесено «з далекої півночі на вістрях наших багнетів, і там, де її встановлюємо, цілковито її підтримуємо силою цих багнетів і моральним авторитетом революційної соціалістичної армії». В столиці розпочалися страти без суду й слідства за звинуваченнями у «контрреволюційності» чи «буржуазності». Розстрілювали навіть тих, у кого знаходили посвідчення, написані українською мовою. Усього за кілька тижнів більшовицького владарювання у Києві було страчено до 3 тис. чоловік.
5.6.