Гетьманат П. Скоропадського та його повалення
Правління гетьмана П. Скоропадського не принесло Україні спокою та ладу. Селянство було невдоволене аграрною політикою гетьманського уряду, поверненням до своїх маєтків поміщиків й постійними «каральними експедиціями» на село.
Робітники прохолодно ставилися до нової влади, як «буржуазної». Українські національні партії й організації були всерйоз стурбовані проросійською політикою гетьмана та його найближчого оточення. Коли в листопаді 1918 р. Перша світова війна скінчилася поразкою Центральних держав, розташовані в Україні німецькі й ав- стро-угорські війська почали вирушати додому. Оскільки за період правління П. Скоропадського боєздатна армія в Україні так і не була створена, гетьманський режим залишався беззахисним перед своїми зовнішніми й внутрішніми ворогами.13 листопада 1918 р. нарада представників опозиційних українських партій та військового підрозділу Січових стрільців таємно обрала Директорію для керівництва збройним повстанням проти Гетьманату. Організатори повстання прагнули відновити Українську Народну Республіку. До складу Директорії увійшли: В. Винниченко (голова), С. Петлюра (Головний отаман військ УНР), Ф. Швець, А. Макаренко, О. Андрієв- ський. 14 листопада члени Директорії виїхали до Білої Церкви, де перебував загін Січових стрільців. Того ж дня П. Скоропадський оголосив грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Гетьман сформував уряд проросійської орієнтації. У відповідь С. Петлюра звернувся до народу України із закликом повалити гетьманський режим, а Директорія оголосила гетьмана та його уряд поза законом.
Загін Січових стрільців під командою Є. Коновальця став основною військовою силою Директорії. Проти гетьманської влади виступили й деякі військові частини: Чорноморський кіш у Бердичеві, Запорізька дивізія на
Харківщині, Сірожупанна дивізія на Чернігівщині, 2-й Подільський корпус на Поділлі.
На боці гетьманського режиму билися переважно російські офіцерські дружини. Члени цих військових формувань мріяли про відродження Російської імперії, а національно свідомих українців вважали такими ж ворогами, як і більшовиків. Після появи федеративної грамоти високі чини гетьманської армії не приховували, що вважають Україну лише частиною Росії. Командувачем гетьманськими військами П. Скоропадський призначив відвертого російського великодержавника графа Келлера.18 листопада 1918 р. загін Січових стрільців у бою поблизу станції Мотовилівка розбив гетьманські частини. За кілька днів Київ оточили частини Директорії УНР, а всю Україну охопило загальне повстання проти гетьманського режиму. За лічені тижні гетьманська влада була знищена у переважній більшості регіонів країни. А 14 грудня війська Директорії УНР увійшли до Києва, зламавши слабкий опір гетьманських формувань. П. Скоропадський зрікся влади і був змушений рятуватися втечею. В Україні була відновлена влада УНР.
Не маючи чіткої програми дій, Директорія намагалася заспокоїти населення обіцянками якомога швидше провести соціально-економічні реформи. У країні було задекларовано демократичні свободи, запроваджено 8-годинний робочий день, розпочато слідства над зловживаннями поміщиків тощо. «Уповноважена силою і волею трудящих клас України верховна влада Української Народної Республіки, Директорія, цими заходами довершила перший акт соціального та національно-політичного визволення українського народу, - йшлося в офіційній декларації Директорії. - Слідуючим етапом нашої революції є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення силу державі, соціальних і політичних форм».
Та без адміністративного апарату й боєздатної армії уряд УНР не міг взяти становище в країні під свій контроль. Чисельність республіканського війська під час антигетьманського повстання досягала 100 тис. бійців. Однак це були переважно повстанські формування. Відразу ж після перемоги бійці почали розходитися по домівках. Відносно кращу боєздатність зберігали лише корпус Січових стрільців отамана Є. Koho- вальця й Запорізький корпус полковника П. Болбочана.
5.9.