Україна в Північній війні

Тяжкі часи переживали тоді Росія і Україна. З 1700 р. йшла війна з Швецією. Ця країна була тоді однією з наймо- гутніших держав у Європі, і боротися з нею було дуже важко. Тому Петро І для боротьби з Швецією створив союз, до якого увійшли, крім Росії, Данія і Польща, що мали давні суперечки з Швецією.

Петро І добре засвоїв тяжкий нарвський „урок". За кілька років Петро створив нову міцну армію, озброєну за останнім сло­вом військової техніки. Церковні дзвони'переливалися в гармати; значно збільшено було виробництво набоїв; до рушниць додано багнети. Ця армія була загартована в численних переможних боях проти шведських загонів у Прибалтиці. Завдяки цьому Петрові вдалось вигнати шведів з Інгрії (старі руські володіння коло Фінської затоки). Тут у 1703 р. Петро заснував нове місто— Петербург, куди згодом переніс столицю Російської держави.

Але війна з Швецією вимагала дедалі більших жертв від російського і українського народів. Витрати на військо стано­вили ³Д державних видатків Росії. Дуже часті були рекрутські набори.

Кріпосницька експлуатація селянства й важкий тя^ар війни, який цілком палав на трудящі маси, викликали часті повстання проти поміщиків і купців.

Особливо грізних розмірів для царсько-поміщицької держав» набрало козацько-селянське повстання під проводом донського козака Кіндрата Булавіна, яке почалося на Дону в.1707 р. Пов­стання це незабаром охопило весь південь Росії, Запоріжжя, а також значну частину Слобідської України і Полтавського полку. Крім того, повстання Булавіна було зв’язане з повстаннями _на Поволжі, в Башкирі! і на північному Кавказі. Царський уряд змушений був кинути проти Булавіна чималі військові сили. Мазепа двічі посилав проти булавінців наймане військо і коза­ків з артилерією. Влітку 1708 р. головні сили Булавіна були розбиті царським військом, а сам він покінчив самогубством. Але повстання тривало ще й у 1708—1709 рр.

Створилось дуже скрутне становище для царського уряду. Воно загострилося ще й у зв’язку з тим, що Мазепа з частиною вищої старшини, яка боялася обмеження своєї влади з боку Петра І і мріяла про цілковите відновлення на Україні шляхет­ських порядків, таємно почав у 1703 р. зрадницькі переговори з польсько-литовськими панами, а далі й з шведським королем, обіцяючи піддати Україну Польщі й допомогти Швеції в її бо- « ротьбі проти Росії.

Ці обставини і мав на увазі використати Карл XII, збираю­чись у похід проти Росії. На початку серпня 1708 р. шведське військо перейшло Дніпро. Карл поспішав до Москви, щоб од­ним ударом знищити свого останнього й головного противника.

Але сподівання Карла на легку перемогу не здійснилися. Міцні укріплення, збудовані Петром між Псковом і Смолен­ськом, перегородили шведам прямий шлях до Москви. Шведи в чужій країні відчували • нестачу провіанту й бойових припасів.

Тим часом шведи захопили значну частину території Лівобе­режної України. До них приєднався зрадник Мазепа з части­ною вищої старшини і кількома тисячами здебільшого найманого війська.

Але козацькі полки і на Лівобережжі, і на Правобережжі не підтримали Мазепу.

Меншиков захопив і спалив гетьманську резиденцію — м. Ба­турин. Гетьманом був настановлений стародубівський полковник Іван Скоропадський (1708—1722). Тільки частина запорожців, невдоволена утисками царських воєвод на півдні Лівобережжя, на чолі з кошовим отаманом Ю Гордієнком пішла за Карлом і Мазепою. За це Петро І наказав зруйнувати Січ.

' I

Український народ дуже вороже зустрів шведських окупан­тів. Населення тікало в ліси, забираючи з собою провіант і все більш-менш цінне майно. Жителі Прилук, Лубен, Лохвиці, Нов- ' город-Сіверського та інших міст у звертаннях до Петра заявляли про свою вірність і просили в нього допомоги проти шведських загарбників, які чинили великі насильства над місцевим населен­ням. Вони силоміць забирали в селян хліб, худобу та інші при­паси, грабували майно, знущалися з жінок тощо. Обурення українського народу дедалі зростало. Стара ненависть народ- | них мас України до Мазепи тепер вибухла з новою силою. Вже в жовтні 1708 р. обурене населення почало організовувати пар­тизанські загони, які нападали на військові частини й обози во­рога і нищили солдатів, що відставали. Роздратований Карл XII наказав карати на смерть повстанців, палити їх майно, хати й цілі села, вирізувати людність непокірних міст.

Партизанська війна, тяжке продовольче становище, люта зима— все це дуже знесилило шведську армію.

На початку травня 1709 р. шведи розпочали облогу Полтави. Невеличка фортеця Полтава мала, проте, велике стратегічне значення, бо стояла на перетині важливих шляхів: на північний схід — до Білгорода й Москви; на південь — до Криму й Туреч­чини, на підтримку яких розраховував Карл XII; на захід — до Дніпра, Правобережної України й Польщі, звідки на допомогу Карлові мало прийти шведсько-польське військо генерала Kpac- сова й ставленика Карла XII нового польського короля Стані­слава Лещинського. У Полтаві були запаси провіанту й фуражу, а також одягу, що мало дуже велике значення для знесиленого шведського війська.

Петро І добре розумів стратегічне й політичне значення Полтави. Він своєчасно укріпив її і розмістив сильний росій­ський гарнізон на чолі з полковником Олексієм Келіним.

Протягом майже двох місяців героічні полтавці відбивали атаки шведів. Але гарнізонові Полтави довелося битися проти цілої шведської армії. Все важче й важче ставало полтавцям. З 6800 лишилося їх тільки 5 тисяч. Боєприпаси були майже ви­черпані. Та мужній Келін і не думав здаватися і чекав допомоги Петра.

20 червня головні сили російської армії перейшли на пра­вий берег Ворскли й почали укріплюватися в околицях Пол­тави. Шведам треба було кінчати справу з Полтавою. Дні 21, 22 і 23 червня були найстрашніші для героїчного міста. І вдень, і вночі шведи кидалися на штурм полтавських валів. Ворог вже прорвався був до фортеці. Але все полтавське населення — старі й малі, жінки й діти—з кіллям, косами, сокирами, вилами, ка­мінням—кинулося на допомогу війську, і нападники зазнали

Полтавський бій.

5.