Космічні впливи
Найбільш ранньою катастрофою є «бомбардування» Землі астероїдами й метеоритами, що відбулася близько 4 млрд років тому, тобто на початку існування Сонячної системи. Побутує думка, що саме вона спричинила нахил вісі обертання Землі, який спостерігається нині.
При існуючому куті нахилу земної вісі 23,5 ° астероїд, що впав колись на Землю, повинен становити приблизно 1/1000 її маси, тобто мати діаметр до 1000 км. Дотепер на Землі, за російським дослідником І. Рє- зановим, є понад 100 астроблем, тобто «зоряних ран», нанесених їй у різний час гігантськими метеоритами. Існує, наприклад, припущення, що затока Св. Лав- рентія в Канаді — це частина гігантського ударного кратера діаметром близько 300 км і завглибшки понад 5 км. Найбільшим з достовірних метеоритних кратерів є Попигайська улоговина в Сибіру (басейн ріки Хатанги), діаметр якої становить 100 км (катастрофа сталася 30 млн років тому). В Україні виявлений Болтишсь- кий кратер (діаметром близько 25 км), що виник у результаті падіння метеорита більше 100 млн років тому. В Антарктиді, на Землі Уїлкса, знайдено приховану під льодами гігантську астроблему діаметром майже 240 км. У США, у штаті Арізона є Каньйон-Дьябло — кратер діаметром 1,2 км і завглибшки близько 170 м (рис. 22). За легендою місцевих індіанців, він утворився в місці, куди у далекому минулому з неба спустилося божество в огненній колісниці. Серед інших великих космічних явищ падіння «Тунгуського метеорита» в 1908 р. посідає особливе місце: ця подія, на думку сучасних дослід-
Рис. 22. Аерофотознімок метеоритного кратера Каньйон-Дьябло (штат Арізона, США) [174, 20] ників, викликана падінням комети, що призвела до знищення лісу на площі в 20 тис. кв. км [174, 4, 15-25].
Польський астроном Ян Гадомський розрахував площі повного руйнування залежно від радіуса небесного тіла, яке впаде на Землю, й середню частоту їх падінь (табл.
2) [48, 13].Таблиця 2
ПЛОЩІ РУЙНУВАНЬ І ЧАСТОТА ПАДІНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД ВЕЛИЧИНИ НЕБЕСНИХ ТІЛ
(ЗА Я. ГАДОМСЬКИМ)
| Радіус небесного тіла, м | Площа повного руйнування | Середня частота падіння |
| 65 | 20 км2 | раз на 22000 років |
| 130 | 160 км2 (площа великої Варшави) | раз на 120000 років |
| 4250 | половина Європи | раз на 260 млн років |
| 8500 | половина Азійського континенту | раз на 1 млрд років |
| 17000 | половина земної кулі | раз на 4,4 млрд років |
З гігантською катастрофою космічного походження деякі дослідники пов’язують саму появу життя на Землі. Такого погляду дотримувався, наприклад, всесвітньо відомий учений, перший президент Української Академії Наук В. Вернад- ський, який наголошував, що всій живій речовині властива «дисиметрія» — ознака, завдяки якій в усіх пов’язаних з життям проявах існують тільки вісі простої симетрії, але ці вісі незвичайні, оскільки відсутня рівність правих і лівих сторін. У живій речовині переважає лише одна сторона — права або ліва. При цьому як у будові речовини, так і у фізіологічних проявах живим організмам властива різко виражена дисиметрія з переважанням правих явищ. Відповідно до принципу, встановленого П. Кюрі, «дисиметрія може виникнути тільки під впливом причини, що володіє такою самою дисиметрією». А оскільки всі неорганічні процеси й утворення на Землі мають звичайну симетрію, дисиметричні процеси, що зумовили виникнення життя, варто шукати поза Землею. На думку В. Вернадського, це могла бути грандіозна космічна катастрофа, в результаті якої земна кора набула своєрідної дисиметрії, що й зумовило появу перших форм земного життя [174, 26-31].
На землю, як відомо, впливають різні види космічного випромінювання, що йдуть як від Сонця (відстань до нього від Землі близько 150 млн км), так і з-поза Сонячної системи. Рятівним екраном від цього випромінювання є насамперед земна атмосфера, якій істотно допомагає магнітне поле Землі (завдяки останньому наша планета оточена іоносферою — шаром розрідженого іонізованого газу на висоті від 70 до 500 км). При цьому напруженість геомагнітного поля піддається змінам: наприклад, від наших днів у глиб століть магнітне поле плавно наростає, досягаючи максимуму приблизно на початку нашої ери (у той період воно було в 1,5 раза більше сучасного); потім поле починає зменшуватися аж до IV тис. до н. е. (величина магнітного поля 6 тис. років тому була вдвічі меншою, ніж нині).
Крім того, північний і південний магнітні полюси періодично міняються місцями: наприклад, у пліоценову геологічну епоху, що тривала 11 млн років, відбулося не менше 9-ти таких інверсій. Остання зміна полюсів магнітного поля на нашій планеті відзначена на початку нинішнього четвертинного періоду, тобто 500-800 тис. років тому. У момент таких інверсій величина магнітного поля зменшується втричі, що органічним життям Землі сприймається як грандіозна катастрофа [174, 32-37].