Історію виникнення й розвитку різних материків Землі ми докладно розглядали в I томі нашого видання (с. 43-48), що підтверджує можливість багатьох катаклізмів у житті земних континентів.
Відповідно до сучасних досліджень близько 200 млн років тому наша планета поділялася на дві частини, одну з яких становив суперконтинент (учені називають його Пангея), а іншу — величезний океан.
Внаслідок чергового розколу гранітного шару Землі утворилися нові континенти, які, опинившись на рідкій мантії, почали дрейфувати в різні боки (рис. 21). Земля після розтріскування її кори збільшилася в об’ємі, а швидкість її обертання змінювалася. Внаслідок цих змін, на думку російського дослідника Е. Бельшесова, доба тривала близько 10 годин, а повітряний тиск і щільність атмосфери були в 6,5 раза вищі, ніж сьогодні, що зумовлювало, зокрема, гігантизм динозаврів. Після того як Земля постійно збільшувалася в розмірах (за рахунок потужних потоків магми, які піднімалися з надр і не зустрічали обмежень), тривалість доби досягла нинішніх 24 годин, а повітряний тиск і щільність атмосфери значно зменшилися, що згодом призвело й до зменшення розмірів тваринних форм [80]. Про існування в архаїчні часи людей-велетнів відомо з численних, зокрема й біблійних, сказань, що навряд чи може бути пояснено лише фантазією наших попередників практично з усіх куточків Землі. Про збережену до сьогодні могилу Авеля — сина Адама і Єви — ми розповідали в II томі нашого видання (с. 518-519), де був зазначений розмір його саркофага — 7 метрів. Про велетенський зріст колишніх людей розповідає й «батько історії» Геродот, який стверджував, що труна Ореста, сина Агамемнона (ватажка грецького війська під час Троянської війни XII ст. до н. е.) була, як і його кістяк, в 7 ліктів завдовжки (тобто понад 3 метри) [44, 31]. Таким самим 3-метровим гігантом уявляли собі давні індоарії свого верховного бога Індру.
Рис. 21. Африка, Австралія й Антарктида, коли вони ще були поруч
Згідно із сучасними прогнозами дрейф континентів неухильно триває і, якщо нічого не зміниться, через 200-250 млн років всі континенти Землі знову об’єднаються в єдиний суперматерик Пангею. Наприклад, останні 40 млн років Африка усе більше наближається до Європи, що зумовлює процес росту Альп і Піренеїв, небезпечні землетруси в Італії, Греції й Туреччині, а також зменшення Середземного моря. Сильні землетруси є основними показниками дрейфу континентів убік один одного. Так, сумнозвісний землетрус 26 грудня 2004 р. змінив карту світу: підземний поштовх понад 9 балів був настільки потужним, що похитнув земну вісь і змінив карту Азії, «підсунувши» ряд островів у районі Суматри від 20 до 36 метрів (див., напр.: Знание — Сила. — 2005. — Июнь. — С. 67-68). Прикметно, що саме землетруси зазначені як головна причина катастрофічного закінчення в 2012 р. «п’ятої епохи» календаря майя й ацтеків, з якою пов’язують загибель сучасної Америки.