Брестський мирний договір: підготовка й підписання

Осінь 1917 р. була четвертою в історії світо- I ' вої війни. Росія однією з перших серед вою- ‰.....* ючих сторін не витримала воєнних випро­бувань, — їхнім безпосереднім відлунням стали Лютнева й Жовтнева революції.

Боротьба за мир, розгорнута Леніним в кінці 1917— на початку I9l8 р., була добре продуманим засобом боротьби за владу в партії, державі й міжнародному революційному русі.

Радянська історіографія завжди подавала ленінську лінію на переговорах у Бресті як єдино правильну, що уможливила країні здобуття „мирно­го перепочинку". У що вилився цей „перепочинок" для Росії? Рівень життя 1918 р. катастрофічно зни­зився навіть порівняно з I9l7 р., голод став жор­стокою реальністю для міського населення, зупини­лося промислове виробництво, війна перетворилася із зовнішнього чинника на внутрішній. Втративши союзників на міжнародній арені, Росія на довгі ро­ки опинилася в самоізоляції. Зате вистояла і навіть зміцнила свої позиції влада більшовицької партії та її вождя.

Якщо сепаратний мирний договір і дав перепо­чинок, то лише країнам Четверного союзу. Ліквіду­вавши у листопаді 1917 р. Східний фронт, Німеччи­на і Австро-Угорщина перекинули свої війська на

захід, де вперше отримали кількісну перевагу Війна точилася ще майже рік, сіючи руйнування і смерть

Брестський мирний договір вніс значні коректи­ви у розвиток міжнародного революційного руху, переписавши сценарій передбачуваної світової ре­волюції За соціал-демократичними канонами, роз­робленими ще задовго до війни, світова революція мала розпочатися в Німеччині, бо лише там могла здобути перемогу На початку 1918 р ця країна, й особливо Австро-Угорщина, стояли на порозі вели­ких соціальних струсів, і якраз на них розраховува­ли ліві комуністи на чолі з M Бухаріним, обстоюю­чи гасло світової революції та революційної війни Ленін доклав чимало сил до нейтралізації лівих ко­муністів, знову продемонструвавши свою необме­жену владу над верхівкою більшовицької парти Внаслідок підписання Брестського миру питання про революцію у Німеччині було відкладене до осені Таким чином, головним плацдармом світової революції стала Росія, а отже, й незмірно зріс авто­ритет Леніна 1918 р його постать набула плане­тарного масштабу, відтіснивши на задній план вождів німецької соціал-демократи K Лібкнехта та P Люксембург

9 листопада, коли Ленін запропонував солдатам самочинно на рівні полків і дивізій вести перегово­ри про перемир’я, Українська Центральна Рада, як уже зазначалося, оприлюднила 3-й Універсал, в якому не могло не знайти місця питання миру В но­тах, відозвах, постановах Генерального секретаріату й УЦР засуджувалися дії більшовиків, які виходи­ли за межі загальновизнаних норм міжнародного права, нехтуючи зобов’язання, взяті перед союзни­ками Українські політики намагалися апелювати до суспільної свідомості громадян Pocn та України, але це не вплинуло на Раду народних комісарів

2 грудня у Брест-Литовському більшовицька делегація підписала з представниками командуван­ня німецького та австро-угорського Східного фрон­ту договір про перемир’я, який передбачав підго­товку й підписання найближчим часом мирного до­говору

За обставин, що склалися, діячі УЦР почали усвідомлювати вони не встигають за розвитком подій Тож постала дилема залишатися на старих позиціях, остаточно втративши вплив на армію, чи змінити тактику

Про свій намір стати на шлях самостійних міжнародних відносин Генеральний секретаріат ого­лосив у ноті до всіх воюючих і нейтральних країн у справі миру від 11 грудня Попередньо нота обгово­рювалась і була схвалена Малою радою В ній дек­ларувалися принципи, на яких УНР вважала за не­обхідне вести мирні переговори Зокрема, мир мав бути загальним, забезпечити всім народам право на самовизначення, не допускати ні анексій, ні контри­буцій Посилаючись на проголошення 3-м Універ­салом Української Народної Республіки, Генераль­ний секретаріат обстоював своє право на міжна­родні зносини й застерігав, що влада PHK „не про­стягається на Українську Республіку”, а також, що мир „може мати силу для Української Республіки тільки тоді, коли його умови прийме і підпише пра­вительство Української Народної Республіки” За­являючи про свій намір взяти участь у Брестських мирних переговорах, Генеральний секретаріат напо­лягав на тому, щоб справу миру було остаточно за­вершено на міжнародній конференції всіх воюючих держав

Обставини спонукали українців втягнутись у переговорний процес, ініційований більшовиками й представниками Четверного союзу Зважитися на подібний крок керівникам УНР було нелегко, їхні зовнішньополітичні симпатії залишалися на боці Антанти, до того ж російська громадська думка не раз звинувачувала і Грушевського, і Винниченка в австро- і германофільстві, тож переговори могли викликати нову хвилю нападок Про намір ук­раїнців іти своїм шляхом, не спалюючи мостів у сто­сунках з країнами Антанти, свідчив виступ гене­рального секретаря міжнародних справ O Шульгіна на восьмих загальних зборах УЦР, які відкрилися 12 грудня „Більшовики хотять заклю­чити сепаратний мир, ми ж на це не згодні, ми не допустимо, щоб німці та австрійці перекидали свої полки на англійців, французів та інших Ми стоїмо за загальний мир” Ясна річ, це говорилося з наміром бути почутими у Парижі та Лондоні Од­наче напівофіційні стосунки з Антантою так і не стали офіційними

Розуміючи, що присутність у Бресті українців — це додатковий важіль впливу на переговорний процес, 13 грудня 1917 р делегації Німеччини та п союзників висловили згоду на участь у мирних пе­реговорах повноважних представників УНР Після кількаденного бурхливого обговорення восьмі за­гальні збори УЦР ухвалили послати до Брест-Ли- товського делегацію, склад якої визначили цен­тральні комітети УПСР 1 УСДРП її головою було призначено В Голубовича, а членами — M Ле- витського, M Любинського, M Полоза та O Сев- рюка

28 грудня 1917 р (9 січня 1918 р за н ст ) у Брест-Литовському розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції В ній брали участь близько 400 офіційних представників краін-учас- ниць Хоч українській делегації, одній з наймалочи- сельніших, ще бракувало досвіду, вона виявляла не­абияку активність, завзято захищаючи національні інтереси Керівник австро-угорської делегації граф O Чернін записав у своєму щоденнику „Українці значно відрізняються від російських делегатів Во­ни менш революційні й незмірно більше цікавлять­ся власним краєм, аніж загальним соціалізмом ( ) їхні змагання спрямовані на те, щоб стати якнайш­видше самостійними Вони ще не зовсім ясно уяв­ляють, чи це має бути повна міжнародна са­мостійність, чи самостійність у рамках російської федеративної держави Видно, що дуже інтелігентні українські делегати мають намір вико­ристати нас як трамплін для наскоку на більшо­виків Вони йшли на те, аби ми визнали їхню са­мостійність, а тоді виступлять із цим fait accompli (довершеним фактом) перед більшовиками, які бу­дуть приневолені прийняти їх як рівноправних при підписанні миру"

Як слушно завважив O Чернін, першим нагаль­ним завданням делегації УНР було утвердити себе повноправною і окремою політичною стороною 29 грудня це питання розглянула й позитивно виріши­ла конференція Від імені держав Четверного сою­зу O Чернін офіційно заявив „Ми визнаємо ук­раїнську делегацію самостійним і повноважним представництвом самостійної Української Народної Республіки" Аналогічну заяву зробив Л Троць- кий, оголосивши, що „не бачить жодної перешкоди для участі української делегації в мирних перегово­рах" Остання, підкреслив нарком іноземних справ РСФСР, „виступає тут як самостійна делегація, і такою визнає п російська делегація

Декларуючи власну позицію, українська деле­гація спиралася на ноту Генерального секретаріату від 11 грудня Але однозначно негативне ставлення країн Антанти до переговорів перекреслювало надію на загальний характер миру Він мав носити сепаратний характер Тож і делегацію, і Централь­ну Раду хвилювало питання, наскільки прийнятним буде цей мир для України

Українці зажадали забезпечення територіальної цілісності УНР, тобто „приєднання до України Холмщини та Підляшшя, й плебісциту в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Ук­раїні"

Така позиція скидалася на територіальну пре­тензію до Австро-Угорщини й викликала різке за­перечення австрійської делегації Врешті українці задовольнились обіцянками створення автономного коронного краю з українських земель Галичини Характеризуючи перебіг цих загалом успішних для української сторони переговорів, член уряду, міністр УНР M Ткаченко 22 січня на дев’ятих за­гальних зборах УЦР зазначив „Умовами згоди до­сягнуто з нашого боку найбільшого, чого тільки можна було досягти Українському народові забез­печено право національного самовизначення всюди, де він живе в більшості, в тому числі в Холмщині та на Підляшші 3 Галичиною справа вирішується на користь нашого народу, тобто панування ук­раїнського народу забезпечується в тій частині, яку він заселяє Згідно з торговельною частиною мир­ного договору, ввіз товарів із-за кордону і вивіз їх з України є монополією Української держави ( ) Договір буде сприятливий для нас і убезпечує Ук­раїну від усяких зазіхань з боку середньоєвропей­ських держав Дев’яті загальні збори 220 голосами „за" („проти" — 1, „утрималося" — 16) надали Раді народних міністрів право підписати договір Власне, це право за кілька днів до того було декла­роване 4-им Універсалом

В уряді не виникло якихось принципових запе­речень щодо вироблених умов, бо у зв’язку з насту­пом більшовицьких військ становище в Україні за­гострилося В Києві панувала гнітюча атмосфера „Непевність у завтрашньому дні була такою вели­кою, — згадував O Севрюк, — що Центральна Рада делегувала нам право ратифікувати майбутній мирний договір на випадок, коли б вона сама не в стані була цього зробити"

Українська делегація повернулася до Бреста, де розпочався останній, найдраматичніший етап мир­них переговорів Росіяни привезли у своєму обозі представників харківського Народного секре­таріату й намагалися подати ситуацію так, ніби вла­ди Центральної Ради в Україні вже не існує, а пов­ноправними представниками українців можуть бути лише уповноважені радянського уряду Інсинуації Троцького українська делегація відкинула Не знайшли вони розуміння і в представників Четвер­ного союзу Однак для австрійської сторони це по­служило нагодою домагатися зняття з обговорення галицької проблеми як своєї внутрішньої „Тими днями, — згадував один з керівників німецької де­легації генерал Гофман, - я дивувався з молодих ук­раїнців, які цілком певно знали, що крім евентуаль- hoi допомоги німців вони нічого за собою не мають, і що їхній уряд є поняттям фіктивним, а проте рішу­че стояли в переговорах з графом Черніним при ви­могах, які зголосили, і не відступали від них ані на крок" Австро-Угорщині, що знемагала під тягарем воєнних, особливо продовольчих проблем, мир був необхідний так само, як і Україні, й Чернін відсту­пив з умовою, що проблема Східної Галичини стане предметом окремої таємної угоди з Україною Таку угоду про створення з українських земель Галичини й Буковини окремого коронного краю в складі Ав­стро-Угорщини було укладено 26 січня А наступ­ного дня (точніше ночі) представники країн Чет­верного союзу і УНР підписали мирний договір, в преамбулі якого договірні сторони відзначили, що „вони хочуть сим вчинити перший крок до тривало­го 1 для всіх сторін почесного світового миру, котрий має не тільки покласти кінець страхіттям війни, а й вести до привернення дружніх відносин між наро­дами на полі політичному, правному, господарсько­му та умовому"

Відповідно до преамбули було укладено й ос­новний текст договору Він засвідчував завершення стану війни між договірними сторонами та їхнє ба­жання жити в мирі й дружбі Не було в ньому жод­них анексюністичних та контрибуційних вимог, кор­дони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а в межах передбачуваної Польщі їх мала остаточно визначити спільна комісія на підставі „етнографічних відносин і з ура­хуванням бажань населення" Сторони відмовляли­ся від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною, домовилися про обмін і військовополоненими й надлишками сільськогоспо­дарських та промислових товарів зобов’язалися відновити взаємні економічні відносини і встанови­ти паритетні курси нацюінальних валют (1000 німецьких державних марок у золоті прирівнювали­ся до 462 золотих карбованців УНР)

Підписання Брестського мирного договору свідчило про успіх молодої непрофесійної ук­раїнської дипломати Це був перший серйозний акт УНР на міжнародній арені Але за тодішніх обста­вин в Україні він сам собою мало що вирішував На той час УЦР і уряд УНР змушені були відступити до Житомира, їхнє важке становище могла поліпшити лише воєнна допомога країн Четверного союзу Це питання ЗО січня обговорювала Рада на­родних міністрів за ініціативою M Порша Сумнів у доцільності такої допомоги висловив M Ткаченко „ мабуть, краще дати большевизму вмерти влас­ною смертю, почекати, доки народ знову не звер­неться до нас, а тим часом формувати нове війсь­ко" Однак голосував він за німецьку допомогу, як і чотири з п яти інших присутніх міністрів

Того самого дня O Севрюк, M Левитський та M Любинський підписали заклики до народів Ав­стро-Угорщини й Німеччини з проханням про допо­могу Особлива надія покладалася на украінців-га- личан „Гадаємо, настав час, коли ці наші брати рам’я об рам я з повертаючими військовополонени­ми підуть на бій проти спільного ворога нашого во­лелюбного українського народу і принесуть йому сили для будови нової, свіжої потуги Це хочемо сказати у важку годину з надією, що наш голос бу­де вислуханий"

Для німців і австрійців такий поворот подій не став несподіванкою, адже не з альтруїстичних міркувань підписували вони угоду з делегацією УНР „І для нас Україна була необхідною як сила економічна, і, очевидно, ми не могли відступити її більшовикам, — писав генерал E Людендорф — Треба було задушити більшовизм на Україні й за-

провадити там такі порядки, які могли б дати нам воєнні користі збіжжя і сировину, з цією метою треба було просунутися в глиб країни'¹ У спільній австро-українській заяві зазначалося „Висловлене з української сторони прохання про військову допо­могу буде здійснено Австро-угорські військові частини перемістяться на територію Української Республіки й повернуться назад, як тільки Цен­тральна Рада того зажадає'

Так, рятуючи Україну від одного лиха, Цен­тральна Рада поставила її перед новими випробу­ваннями