Реформи Петра І і колоніальна політика царизму на Україні *.

В період Північної війни Петро І провів ряд важливих ре­форм. Створена була велика регулярна армія і міцний військово- _морський флот. Були проведені значні реформи і в управлінні державою (поділ Росії на губернії в 1708 р., організація замість приказів колегій у 1718 р., утворення вищого законодавчого, судового й виконавчого органу—Сенату в 1711 р.

Багато було зроблено Петром І для розвитку торгівлі і про­мисловості. Засновано було багато нових мануфактур—суконних, парусно-полотняних, металургійних та ін. Появляються перші мануфактури на Україні (Путивльська суконна й Охтирська тю­тюнова мануфактури в 1719 р.). Розширяється виробництво Бахмутських і Торських соляних заводів. На Україні розвива­ється вівчарство. З особистої ініціативи Петра І в 20-х роках XVIII ст. в Донбасі відкрито було кам’яне вугілля.

Велику увагу приділяв Петро І і народній освіті та культурі. Відкриті були початкові школи в губернських містах, а також спеціальні школи для підготовки військових спеціалістів, медиків та ін. У 1703 р. в Москві почала виходити перша російська га­зета „Ведомости". Замість церковнослов’янського шрифту було введено „гражданский". В 1724 р. Петро І видав указ про засну­вання в Петербурзі Академії Наук.

Всі ці реформи насамперед мали на увазі класові інтереси дворянства й купецтва. „Петро Великий, —говорить тов. Сталін,— зробив багато для піднесення класу поміщиків і розвитку купе­цького класу, який народжувався. Петро зробив дуже багато для створення і зміцнення національної держави поміщиків і тор­говців" (Сталін, Розмова з німецьким письменником Емілем Людвігом, Партвидав H₁K КП(б)У, 1934, с. 3). Про це свідчать привілеї, якими наділив Петро 1 дворянство (особливо пере­творення „помість" у повну власність дворянства), і великі пільги, надані купецтву в торгівлі, промисловості і міському самоуправлінні.

Північна війна й реформи Петра І вимагали великих жертв з боку російського і українського народів. „Піднесення класу поміщиків, сприяння класові торговців, який народжувався, і зміцнення національної держави цих класів відбувалося коштом кріпосного селянства, з якого дерли три шкури", — говорить тов. Сталін (Сталін, Розмова з німецьким письменником Емілем Людвігом, с. 3). Невпинно зростають податки. В Росії заведена була₄ „подушна подать", в наслідок якої селяни фак­тично зрівнялись з холопами.

Не легше було становище трудящих мас і на Україні. Крім різних податків на гетьманську казну, український народ платив чималі податки на утримання царських військ, розміщених на

Україні. Загальні умови життя в першій чверті XVIII cτ., πo? стійні війни, особливо шведська руїна 1708—1709 рр., стихійнії лиха (пошесті, сарана та ін.), далекі походи і тяжкі фортифіка-| цінні і канальні роботи, до яких широко притягалось українське! козацтво й селянство, — все це збільшувало зубожіння українських трудящих мас.

На часи гетьмана І. Скоропадського припадає дальше закріпачення українського селянства, закабаления рядового козацтва! й міської бідноти. Скоропадський та його полковники встигли! роздати різним державцям багато військових маетностей. Самі Скоропадський володів приблизно 20 тисячами дворів. Щоб! розв’язати собі руки для дальшої кріпосницької експлуатації! селянства, гетьманський уряд, так само як і царський, роздає чималі маєтки російським поміщикам та царським урядовцям.!

Зростали селянські повинності. Селяни (посполиті) відбу- І вали панщину в сільському господарстві, на різних лісових промислах, на мануфактурах. Старшина примушувала і козаків працювати, як своїх підданих. Всякими насильствами старшина ’ й монастирі загарбували селянські й козацькі землі і заганяли | селян і козаків у кріпосницьке ярмо.

По містах багате купецтво закабаляло ремісників та міську бідноту..

На посилення кріпосницької експлуатації з боку старшини й монастирів селянство й козацтво України відповідали числен- І ними заворушеннями, з яких особливо великі були в 1720, 1722—1724 рр.

Ще тяжче жилося українському селянству на Правобережній Україні і в Галичині під гнітом польських панів. Дедалі більше затягувалась кріпосницька петля на шиї українського селянина. Разом з тим збільшується і національно-релігійний гніт. В 1708 р. змушене було перейти в унію Львівське братство.

На всі ці утиски українське селянство відповідало активними виступами проти польських панів. Так, у 1708 р. селянський загін на чолі з межирицьким міщанином Г. Пащенком нападав на шляхетські маєтки на Волині й Поліссі. Загони селянських пов­станців на Волині в 1712 р. руйнували шляхетські маєтки. На Київщині й Брацлавщині в 1717 р. проти польських панів боро­лося чимало так званих гайдамацьких загонів.

Після 1709 р. Петро І посилює колоніальну політику царського самодержавства на Україні. Цього вимагали інтереси російського поміщицтва й купецтва та зміцнення поміщицько-купецької дер­жави. Почалося з торгівлі, промисловості, фінансів. Було ви­дано кілька указів, що дозволяли вивозити з України за кордон сільськогосподарську сировину лише через російські порти. За­боронялось вивозити з України за кордон промислову сировину і ввозити звідти промислові вироби. Царський уряд безпосе­редньо втручається в справи промисловості на Україні. Зокрема проведено було ряд обмежень у галузі селітряної й поташної промисловості.

Важливі ділянки фінансового господарства Гетьманщини / індукта") потрапляють до рук російського купецтва.

” Царський уряд починає поступово прибирати до своїх рук і управління Гетьманщиною, втручається в справи культури на Україні. Так, указом 1720 р. обмежено було друкування книжок українською мовою.

' Всі ці заходи Петра І були підготовкою до основних реформ в управлінні Гетьманщиною, проведених царським урядом після 1721 р.

Першим кроком на шляху заоезпечення політичних інтересів царської Росії на Україні було утворення в 1722 р. „Малорос­сийской коллегии" в складі 6 штаб-офіцерів російських полків, що були на Україні, з бригадиром С.

У тому ж 1722 році призначені були російські коменданти в Стародуб, Чернігів, Переяслав і Полтаву. Крім виконання військових функцій, коменданти контролювали діяльність пол­ковників і полкової старшини, і скоро деякі з них були перетво­рені в полковників українських полків, куди й раніше царський уряд нерідко призначав на ці посади російських офіцерів та іноземних вихідців. Тим самим був установлений контроль цар­ського уряду над усією адміністрацією Гетьманщини.

Очолювана Полуботком верхівка старшини дуже негативно поставилася до нових порядків. Але спроба її добитися посту­пок від царського уряду не мала успіху. В 1723 р. Полуботка і його спільників викликали в Петербург і заарештували. Полу­боток і помер у в’язниці. Старшинська верхівка змушена була підкоритися.

6.