Культура України в другій половині XVII ст. і у XVIII ст.

Період від початку другої половини XVII ст. і до кінця XVIII ст. характеризується міцними зв’язками між культурами України і Росії. У XVII ст. відмічається великий вплив української куль­тури на російську.

Після визвольної війни 1648—1654 рр. українська культура зростає у всіх її галузях. Порівняно з іншими країнами на Україні грамотність стояла досить високо. У багатьох селах при церквах були початкові школи, в яких учителювали дяки. У цих школах вчилися діти козаків, посполитих, духовенства. В 40-х роках XVIII ст. в семи полках Гетьманщини на 1094 села було 860 шкіл.

В кінці XVIII ст., у зв’язку з перетворенням старшини в дворянство і з закріпаченням посполитих, ці школи починають занепадати. Старшина Лівобережжя й Слобідської України прагне навчати своїх дітей не в школах, а з допомогою приват­них учителів або в пансіонах, які засновуються в багатьох містах головним чином іноземцями-учителями.

Вищим ступенем шкіл на Правобережжі були засновані єзуї­тами колегії Львівська, Кам’янець-Подільська, Луцька, Острозька, Вінницька, Кременецька, Житомирська (дві останні засновані вже в XVIII ст.) та ін. Навчання тут мало переважно гуманітарний напрям: вивчали латинську і грецьку мови, літературу, філо­софію і дуже мало точні науки. Головне завдання цих шкіл було ширити католицтво й полонізацію.

У противагу єзуїтським школам засновували свої школи братства. З цих шкіл деякі набули потім великого значення (як Львівська, Луцька, Вінницька, Немирівська та інші). В про­тилежність єзуїтським колегіям братські школи були насам­перед школами „руськими⁴*, хоча поряд з грецькою і церковно­слов’янською мовами в них вивчали і латинську та поль­ську. Вивчали також діалектику, риторику, поетику, а у вищих класах — геометрію, математику, астрономію і музику.

Значним культурним осередком не тільки для Гетьманщини, а й для всієї України та Росії стала Київська колегія, що у 1701 р. була перейменована в академію. Кількість учнів у ній пере­вищувала 1000 чоловік. Після закінчення академії багато учнів її переходили до Москви й Петербурга, де їм надавались значні по­сади церковні і світські. З учнів Київської академії вийшло немало письменників і вчених і серед них такі видатні особи, як Симеон Полоцький, відомий письменник і діяч другої половини XVII ст., тісно зв’язаний з розвитком російської літератури, автор багатьох творів як церковного, так і світського характеру, поем, комедій тощо; письменники та вчені XVIII ст. — Г. Козицький, В. Рубан; український письменник і політичний діяч Г. Полетика, тала­новитий філософ Г, Сковорода та ін.

Серед професорів колегії і академії були такі видатні особи, як Лазар Баранович, Іоаннікій Галятовський, Феофан Прокопович, Георгій Кониський.

В наслідок русифікаторської політики царського уряду у 80-х роках XVIII ст. Київська академія переходить на російську мову навчання, вводяться російські підручники і т. д.

Київська академія мала великий вплив на інші школи: за її зразком були засновані колегії в Переяславі, Чернігові, Харкові, а також Московська слов’яно-греко-латинська академія.

з середини XVIII ст. все більше помічається прагнення старши­ни до вищої освіти за межами України. Немало молоді виїжджає _на навчання в Москву й Петербург, а також і за кордон, головним чином у Геттінгенський і Лейпцігський університети.

разом з тим старшина добивалася дозволу на заснування власного університету в одному з українських міст, але це прагнення не здійснилося. Не був відкритий і запроектований Потьомкіним університет у Катеринославі.

Період від 1654 до 1795 рр., період великого культурного піднесення, лишив значні скарби і в галузі літератури. Від цієї епохи до нас дійшов ряд так званих „козацьких" літописів, в яких відбилася визвольна війна 1648—1654 рр. і наступні події.

Крім того, були щоденники (так звані „діаріуші"),—наприклад, М. Ханенка і Я- Марковича.

Окреме місце займають хронографи і хроніки другої поло­вини XVII ст. (наприклад, хроніка Ф. Сафоновича). Першою спробою подати систематичну історію України треба вважати „Синопсис" (1679 р.) І. Гізеля. Синопсис мав великий успіх і протягом XVIII ст. був кілька разів перевиданий.

Серед української старшинської інтелігенції XVIII ст. були люди, що з захопленням збирали й вивчали історичні доку­менти та матеріали. Одним з кращих знавців історії України був ідеолог української шляхетської автономії Г. Полетика, який залишив ряд цікавих записок з історії України. П. Симонов- ський написав „Краткое описание о казацком народе". Чимало важливих матеріалів з історії України видав В. Рубан.

Друга половина XVII ст. і початок XVIII ст. відзначені діяльністю церковних письменників, тісно зв’язаних з Київською колегією й академією (Л. Баранович, І. Галятовський, Ф. Про­копович). Проте, церковні питання хвилюють громадськість дедалі менше; виступає ряд письменників світського напряму. Поряд з тим на Україні починають все більше користуватися російською мовою, вона стає розмовною мовою в старшинських колах, її вживають в листуванні. Деякі письменники, українці походженням, пишуть російською мовою (І. Богданович, В. Kan- ніст та ін.).

В той же час посилюється інтерес до багатої української народної поезії, пісень, переказів, мови. Починають збирати народні пісні, складати вірші українською мовою, наслідуючи на­родні зразки. У цей час складена така популярна пісня, як „їхав козак за Дунай", яку створив Климовський, вихованець Харків­ської колегії. У кінці XVIII ст. письменник Лобисевич переро­бляє Віргілієві „Буколіки"; за його словами, він подав у них „Виргилиевых пастухов, в малороссийский кобеняк переодетых".

З’являється ряд віршів на історичні теми, наприклад, вірш Семена Дівовича „Разговор Великороссии с Малороссией* скла­дений в 1762 р. „в честь и славу и защищение всей Мало­россии".

Дальшим етапом у розвитку шкільної драми була трагедо- комедія. Особливо відзначається своїми реалістичними рисами трагедокомедія Феофана, Трофимовича під назвою „Милость божия Украину от неудобоносимых обид лядских через Богдана Хмельницкого свободившая".

Розвиваються далі і інтер­медії — побутові комічні сцени на українській мові з народ­ного життя, які показувались в антрактах драм на біблійні сюжети. Інтермедії набувають усе більшого значення, відсу­ваючи драми на другий план. Поступовотрагедокомедія роз­палась на драму з світською тематикою і комедію.

Серед представників укра­їнської культури XVIII ст. най- видатніший був філософ і пись­менник Г. С. Сковорода (1722— 1794), який походив з родини бідного козака з с. Чорнух на Лубенщині. Сковорода протя­гом значної частини свого жит­тя мандрував по Україні 1 добре знав життя народу. Він кри­тикував розкішне життя ду­ховенства та поміщиків. Його вірші і пісні сприймались народом і співались кобзарями. Помер Сковорода в с. Іванівці (тепер Сковородинці) поблизу Харкова.

В другій половині XVII і в XVIII ст. на Україні розвивається архітектура. Пам’ятки дерев’яного будівництва, однотипні на всій території від Полтавщини до Галичини, свідчать про єдність українського народу, про спільність його культури. Ті самі форми дерев’яного будівництва повторюються і в кам’яних будівлях. В будівництві Москви другої половини XVII та початку XVIIIct. є немало пам’яток, запозичених з українських зразків.

У XVII ст. на Україну проникає з Західної Європи стиль ба­рокко. Він характеризується пишністю і урочистістю; стіни закінчуються розкішними фронтонами, які оздоблюються бага­тим скульптурним орнаментом. Цей стиль подобався польській шляхті, українській старшині та багатому купецтву і довгий час панував на Україні.

будинках міщан Львова, Кам’янця-Подільського та ін.). Під впливом Західної Європи, а почасти і України в стилі барокко буду­ються в кінці XVII ст. і визначні споруди Москви. В кінці XVII ст. в Києві споруджується кілька пишних будівель — со­бори Братського і Миколаївського монастирів; перебудовуються головна Лаврська церква і Софійський собор. Виконанням цих робіт керував викликаний з Москви відомий архітектор Иосиф Старцев; він уміло поєднав барокко з українським стилем, а ра­зом з тим додав і деякі риси російського мистецтва.

Значна частина київських будівель ЗО—40-х років XVIII ст. зв’язана з роботою відомого петербурзького архітектора Шеделя, який збудував також лаврську дзвіницю.

В середині XVIII ст. ряд будівель на Україні (зокрема відома Андріївська церква в Києві) споруджується за планами відомого архітектора Б. Растреллі та його учнів.

Крім столичних архітекторів, які приносили з собою смаки російського дворянства, треба відмітити місцевих архітекторів- українців. У 50-х і 60-х роках XVIII ст. гарні споруди в Лаврі будує Степан Ковнір, лаврський посполитий. Його будови свідчать про великий самородний талант. Ряд церков у Києві на Подолі збу­дував Іван Григорович-Барський.

У другій половині XVIII ст. барокко змінюється на Україні класицизмом, яким у той час були захоплені і Західна Європа, і Росія. Пишні оздоби барокко змінюються суворими класичними формами. Представниками цього стилю на Україні були кращі архітектори Росії: Камерон (палац гетьмана Розумовського в Батурині), Гваренгі (палац графа Завадовського в Ляличах) та ін.

Дуже поширюється класичний стиль і в нових містах пів­денної України. У Катеринославі за планом Потьомкіна перед­бачалося спорудити ряд будівель у стилі класицизму. В Херсоні будував у цьому стилі відомий російський архітектор Старов.

На Правобережній Україні відбувався той самий процес за­хоплення стилем барокко, а згодом класицизмом, але там біль­ше відчувався безпосередній вплив французького мистецтва (наприклад, палац князів Любомирських у Ровно; пишний палац князів Вишневецьких у Вишневці та ін.).

З інших галузей мистецтва, які були поширені на Україні, треба^- відмітити різьблення та живопис. Різьблення прикрашало різні речі хатнього й господарського вжитку; в будинках різь­бленим орнаментом прикрашали сволоки, віконниці, двері в церк­вах, іконостаси. Це українське різьблення на дереві вплинуло і на скульптурні декорації кам’яних будівель барокко; вплив його відчувався і в Росії.

Живопис широко вживали для прикрашення житла все­редині: розписували стіни, вікна, печі, кафлі. Дуже поширені були картини — „Козак Мамай“, „Чайки"; портрети становили обов’язкову прикрасу будинків старшини і більш-менш замож­ного міщанства. В Києві в Лаврі була школа живопису, в якій

навчали італійські майстри. З України вийшло немало видатних^ російських художників — Лосенко, Д. Левицький, В. Боровиков- ський та ін.

В розвитку музичної творчості українського народу в цей період також бачимо піднесення. З України вийшли композитори Бортнянський, Ведель, Березовський.

Не зважаючи на тяжкий національний гніт польського уряду та колоніальну політику російського царизму, українська куль­тура в другій половині XVII ст. і в XVIII ст. зробила значний, крок уперед. '