Основні пам’ятки й матеріальна культура античних міст та їхніх округ.
Античні міста Північного Причорномор'я становили
Форми античного посуду:
1 — червонофігурний бомбілій; 2 — піфос; 3—4 — амфори; 5 — пеліка; 6 — гідрія;
7 — кратер; 8 — лебес; 9 — канфар; 10 — кіаф; 11 — кілік; 12 — світильник; 13 — чорнофігурна пеліка
єдиний світ зі спільними рисами культури, економіки, виробництва.
Разом із тим кожне місто-держава мало свої особливості.Планування, забудова, архітектура античних міст Північного Причорномор’я, нагадаємо, зберігали певні стандарти й норми містобудування материкової Греції. Для всіх північнопричорно- морських полісів були характерні оборонні споруди — кам’яні стіни та вежі. Планування міста залежало від конкретної місцевості. В Херсонесі, Ілураті застосовували прямолінійну («гіп- подамову») систему, в Ольвії й Пантікапеї — змішану (прямолінійну та променеву). Характер забудови найкраще простежується на прикладі Ольвії. Центром її була агора — головна міська площа, поряд з якою розташовувалася культова ділянка — теменос. В Пантікапеї та Мірмекії найвищі місця мали додаткові укріплення — над містом підносився акрополь.
Північнопричорноморський поліс поділявся на квартали, в кожному з котрих налічувалося від одного до чотирьох будинків. їхня архітектура подібна до домобудівництва в Греції, але як місцева особливість відзначається наявність підвальних житлових приміщень. У містах зводили храми, святилища, олтарі, обов’язково — театри, гімнасії, адміністративні споруди. В їхньому будівницві застосовувалися ордерні стилі, принесені з Греції: іонійський, дорійський, аттічний, зрідка — корінфський. При цьому в деяких містах Північного Причорномор’я були вироблені й власні технологічні прийоми (наприклад, «шаруваті» фундаменти, грунтові цистерни та ін.).
Особливу категорію пам’яток становлять малі міста й поселення округи (хори) поліса — центри сільськогосподарського виробництва.
їхніми мешканцями були переважно греки. В хорі спостерігалася певна тенденція до урбанізації, що виявлялося у структурі поселень, оздобленні жител, матеріальній культурі тощо.Античні міста супроводжувалися некрополями, дослідження котрих дає цінний матеріал для вивчення соціального й етнічного складу населення міста й округи, його вірувань, культів і т. д.
Нижче наводяться стислі характеристики окремих античних міст-держав Північного Причорномор’я.
Ольвія. Заснована греками в першій половині VI ст. до н. е. Вважається, що серед колоністів переважали вихідці з Мілета; можливо, в заснуванні Ольвії брали участь і мешканці найближчого поселення на півострові Березань. Про місце- розташування Ольвії йшлося вище.
Розкопки на місці стародавньої Ольвії тривають із початку XIX ст. Систематичне вивчення цієї видатної пам’ятки розпочалося з 1901 р., коли археологічні роботи очолив Б. В. Фармаковський. Його досконала на той час польова методика й донині не втратила свого значення. Б. В. Фармаковський відкрив оборонні споруди (зокрема башти), визначив межі міста, досліджував міське будівництво, некрополь. У 1920 р. територія Ольвії за урядовою постановою була оголошена державним історико-культурним заповідником. Колекції з її розкопок зберігаються в багатьох музеях України та Росії.
Сліди поселення на місці Ольвії з архаїчними культурними шарами відкриті Ю. І. Козуб у середині 60-х років. Вони розташовані на північ від оборонних споруд, за їхніми межами, й характеризуються, зокрема, напівземлянками в житловому будівництві. Оборонні ж споруди виникають лише в V ст. до н. е. Поза ними залишаються^ сільські поселення хори Ольвії, котрих на сьогодні за неповними даними налічується понад 100. Більш-менш повно розкопані поселення Вікторівна І, Козирка та ін.
В історико-культурному розвитку Ольвії виділяється кілька періодів: архаїчний, класичний, елліністичний і римський. Для кожного з них характерний свій особливий тип матеріальної культури, будівництва, планування й забудови міста.
Протягом останніх десятиріч значно розширилися розкопані площі оль- війського городища. Активно вивчалися його «верхнє» та «нижнє місто». Відкриті мсталоробні, гончарні, виноробні майстерні, пекарня. Докладно систематизувалися окремі категорії масових знахідок. Так, дослідження ам-
фор здійснено Н. О. Лейпунською, культових споруд і предметів культу — А. С. Русяєвою, архітектури та містобудівництва — С. Д. Крижицьким, Однак, як уже зазначалося, ще недостатньо вивчено архаїчний період, а також тільки розпочато з’ясування особливостей римського періоду в історії Ольвії.
Tipa. На берегах Дністровського лиману греки заснували кілька поселень: Ніконій, Гермонакту (з баштою Неоптолема) й Tipy, яка спочатку мала, нагадаємо, назву Офіусса. Tipa й Ніконій були головними центрами об’єднань греків Подністров’я— тірітів. Розкопки в Tipi, розпочаті в 1900 р., епізодично тривали до 50-х років. У 1927—1930 рр. тут працювали румунські, а з 50-х років — українські археологи (А. І. Фурманська, Л. Д. Дмитров, С. Д. Крижицький, І. Б. Клейман та ін.).
Незважаючи на значний археологічний матеріал, отриманий при розкопках Тіри, в її історії залишається ще чимало дискусійних питань. Найкраще вивчені пізні шари з пам’ятками золотоординської, давньоруської, римської культур. Більш ранні шари досліджені гірше. Археологічні знахідки архаїчної доби взагалі майже невідомі, а тому питання про час виникнення Тіри досі остаточно не з’ясовано. Найвірогіднішою вважається дата VI ст. до н. е. (І. Б. Клейман, П. О. Каришковський). Економічний і культурний розквіт Тіри припадає на час еллінізму. З другої половини IV ст. до н. е. місто починає карбувати свою монету —в основному із срібла, а наприкінці III ст. до н. е. з’являються й золоті статери. Tipa робила успішні спроби вийти на широкі економічні зв’язки: на основі вивчення монетного матеріалу П. О. Каришковський дійшов висновку про її вступ у другій половині V ст. до н. е. до Афінського морського союзу.
Тіріти жили в оточенні фракійців, скіфів, бастарнів та інших племен, котрі брали, за історичними джерелами, участь у війнах Мітрідата VI Євпатора.
Приблизно з початку І ст. до н. е. і до 70-х років цього століття Tipa підлягала Понтійському царству. Із цим періодом пов’язують і будівництво башти Неоптолема, назва якої, вірогідно, походить від імені відомого наварха Мітрідата. Перший період історії Тіри завершується навалою гетів (середина І ст. до н. е.). Від цього часу історія й культура міста підпадають під сильний вплив Риму. Про це свідчать окремі археологічні знахідки, передусім монети й лапідарні написи. За Антоніна Пія Tipa була включена до складу провінції Нижня Мезія. Короткочасний розквіт поліса припадає на II ст. н. е. Із III ст. н. е. пов’язана ціла серія набігів варварів на Tipy. Найнищівнішим був так званий «готський» розгром Тіри (середина III ст.). Сліди великої пожежі відкриті при розкопках шарів II—IIl ст. До останнього часу вважалося: доля Тіри була вирішена походами варварів і розгромом середини 50-х років III ст. Однак дослідження 70-х років нашого століття показали, що в районі старої римської фортеці життя тривало й наприкінці III — у IV ст. Тут на руїнах оборонних стін були зведені нові споруди. Дуже важливими для вивчення цього періоду в історії античних міст Північного Причорномор’я є рештки так званого «післяготського» житлового будинку й матеріали з нього. Будинок, хоч і зберігав риси античної безордерної архітектури, вже втратив її певні технологічні особливості: кладка, а також підготовка будівельного каменю були неякісними, що є одним із свідчень «варваризації» культури Тіри. Комплекс знахідок із руїн стін містить різнорідні елементи. Тут поряд із пізньоантичним. посудом — амфорами, червонолаковою керамікою, склом (вочевидь, нижньомезійського виробництва) — виявлені ліпний і гончарний посуд, характерний для місцевих гето-фракійських, сарматських, черняхівських племен. Це теж доводить економічний і політичний вплив варварів на життя Тіри її пізнього періоду. В IV ст. зовнішній вигляд Тіри та її господарство набувають рис натуралізації й русифікації. Край існуванню міста поклала навала гуннів. За П. О. Каришковським, останнім точно датованим предметом із тірського городища є монета Валентиніана (364—375 рр.).Херсонес. Це давньогрецьке місто розташовувалося на південно-західному березі Криму (біля сучасного Севастополя). Засноване в V ст. до н. е. греками — переселенцями з Гераклеї, воно швидко стало центром рибних промислів, виноробства, торгівлі тощо. Епізодичні розкопки Херсонеса починаються ще на початку XIX ст. У другій половині XX ст. систематичні дослідження тут проводить Херсонеський історико-культурний заповідник. Вивчені оборонні споруди, ремісничі майстерні, театр, некрополі пізньоантичного часу, сільськогосподарські клери на Гераклеиському півострові.
В історії Херсонесу був період, коли він залежав від Пон- тійського царства та Боспорської держави. Наприкінці IV ст. н. е. він увійшов до складу Візантійської імперії, а у VIII ст. потрапив до складу Хозарії. В 989 р. його здобули війська київського князя Володимира. Місто остаточно занепало після мон- голо-татарської навали.
Міста й поселення Б о с п о р у. Археологічно досліджуються як основні боспорські центри, так і малі міста й поселення. Боспорська держава виникла в V ст. до н. е. внаслідок об’єднання грецьких міст-колоній, котрі утворилися на берегах Керченської протоки — на Керченському півострові й Тамапі. Столицею Боспору був П ант і капе й (у межах, нагадаємо, сучасної Керчі). З початку V ст. до н. е. Боспорською державою правила династія Археанактидів, пізніше — Спартокідів. Із IV ст. до н. е. до Боспору були приєднані окремі місцеві племена Приазов’я, Північного Кавказу, Прикубання (зокрема меотн та синди). Як і деякі інші держави Північного Причорномор’я, Боспор наприкінці II — першій половині І ст. до н. е. перебував під владою Мітрідата VI Євпатора, а в 70-х роках IV ст. н. е. зпав під ударами гуннів.
В. Ф. Гайдукевич та інші дослідники приділили особливу увагу вивченню пам’яток сільського населення Боспору. Так, матеріали одного з міст цієї держави — Ілурата — свідчать, що в римський час його заселення відбувалося організовано, за вказівкою боспорських правителів.
Переселенцям були надані права на користування земельними ділянками за умови виконання певних державних повинностей, пов’язаних передусім з обороною держави.Землеробсько-скотарський характер господарства Боспору засвідчується численними знахідками відповідних знарядь праці — серпів, кіс, а також зерносховищ, жорен, ступ тощо. Як гадається, ремісничі вироби боснорити одержували в основному шляхом обміну на сільськогосподарську продукцію.
Боспор почав занепадати вже наприкінці римської доби. Є дві версії його загибелі. Перша грунтується на матеріалах розкопок поселень Семе- нівка й Нововідрадне, зруйнованих унаслідок суцільної пожежі наприкінці III ст. н. е. За іншою версією, загибель античної цивілізації Північного Причорномор’я була спричинена загальною кризою рабовласницької формації та занепадом хлібної торгівлі. На Боспорі теж спостерігалися процеси натуралізації та русифікації. Чимало сільських жителів переходило в міста, котрі втрачали основні свої особливості й нерідко починали нагадувати сільські населені пункти.
⅛ * *
Таким чином, процес античної колонізації Північного Причорномор'я був тривалим за часом і мав свої особливості в окремих регіонах. Виникнення самостійних полісів завершує лише перший етап цього великого періоду античної історії Півдня України. Подальший прогрес грецьких північнопричорномор- cbfςux міст-держав, які підтримували інтенсивні економічні, політичні й культурні зв'язки з усіма тодішніми цивілізаціями Середземномор'я, Близького Сходу, Північної Африки, зумовлюється не тільки саморозвитком цих міст, а й стосунками з місцевими племенами Східної Європи та Азії, в першу чергу зі скіфами, сарматами, гетами, таврами. Історія цих стосунків, як і всього періоду античності в Північному Причорномор'ї, охоплює майже тисячоліття. На заключному етапі грецької колонізації Півдня України почалися відносини з ранніми слов'янами.
В науковому плані період античності на нашій території не лише має велике значення для вивчення археології самих античних міст і поселень, взаємозв'язків зайшлого грецького та місцевого населення, а й, по суті, починає писемну історію України. Завдяки стародавнім грекам до нас дійшли описи тогочасної природи та географії нашої батьківщини, звичаїв, господарства, культури місцевих племен тощо.
Рекомендована література
Блаватский В. Д. Античная археология Северного Причерноморья. M., 1961.
Блаватский В. Д. Античная полевая археология. M., 1967.
Виноградов Ю. Г. Политическая история Ольвийского полиса. М. 1989. Иессен А. А. Греческая колонизация Северного Причерноморья. Л., 1947. Карышковский П. О., Клейман И. Б. Древний город Тира. К., 1985. Кобылина М. М. Милет. M., 1965.
Кравченко H. M., Корпусова В. М. Деякі риси матеріальної культури пізньоримської Тіри//Археологія. 1975. № 18.
Кругликова И. Т. Античная археология. M., 1984.
Лапин В. В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. K., 1966. Островерхое А. С. К вопросу о сырьевой базе античного ремесленного производства в районе Днепровского и Бугского лимана//Вести, древ, истории. 1979. № 3.
Охотников С. Б. Нижнее Поднестровье в VI—V вв. до н. э. К., 1990. Ростовцев М. И. Скифия и Боспор. Л., 1925.
Яйленко В. П. Греческая колонизация VII—III вв. до н. э. M., 1982.