Відповідність історичних епох природно-кліматичним періодам.

Основні закономірності дописемної історії логічно шу­кати насамперед у зміні систем культур, об’єднаних однаковою або близькою господарською діяльністю їхнього населення. У голоцені на території України ця зміна виглядає таким чи­ном:

В епоху мезоліту на всій території України (берегова лінія якої, нагадаємо, до неоліту з обох боків Криму сягала близь­ко 45° північної широти) існувало привласнююче господарство, представлене, очевидно, трьома господарсько-культурними ти­пами (ГКТ): північним — лісовим, південним — степовим та най- південнішим — приморським.

В епоху протонеоліту Південь України до широти Надпо- ріжжя був заселений протонеолітичними племенами, у яких зародилося тваринництво та землеробство. Північ залишалася мезолітичною.

Починаючи з епохи неоліту основна частина узбережжя України на захід від Криму опинилася під водою. Внаслідок цього приморський ГКТ практично зник, зменшилася територія степового ГКТ. У ранньому періоді у Криму, Степу Лівобереж­жя, Правобережжя та Лісостепу Правобережжя проживали неолітичні племена з відтворюючим господарством, а в лісах Лівобережжя та Правобережжя, Лісостепу Лівобережжя — на­селення пережиткового мезоліту. З середнього періоду неоліт переміг на всій території України. В Криму, степах Лівобе­режжя, Правобережжя та Лісостепу Правобережжя існували племена з відтворюючими та привласнюючими галузями. Части­на таких племен прийшла із заходу і досягла Правобережного Полісся. На решті території Полісся та в Лісостепу Лівобереж­жя розвивалося лише привласнююче господарство. Склалися три основні ГКТ: мисливсько-тваринницько-землеробський (Пів­денний Захід та За^хід), мисливсько-тваринницький (Південний Схід), мисливсько-рибальський (Північ).

У пізньому періоді на Правобережжі поширилося населення мідного віку з домінуванням землеробсько-тваринницького гос­подарства; до мідного віку на Лівобережжі належали, очевидно, представники докурганного «степового енеоліту» з плоскодонною керамікою, у тому числі й азово-дніпровці.

З епохи бронзи утвердилася певна соціально-економічна єдність усієї України. У ранньому періоді практично вся Украї­на (крім північного сходу) була заселена племенами, зайняти­ми переважно відтворюючим господарством, хоча їхній ГКТ був різним: тваринницько-землеробський напрям панував скрізь, за винятком Лісостепу Правобережжя (тут землеробство домі­нувало над тваринництвом). Лише в північно-східних Поліссі та Лісостепу існували пережитково-неолітичні племена з доміну­ванням привласнюючого (мисливсько-рибальського) господар­ства й другорядною роллю тваринництва. У середньому періоді по всій Україні (територія якої скоротилася внаслідок утворен­ня Азовського моря), за винятком, можливо, землеробсько-тва­ринницького Лісостепу Правобережжя, утвердилося тварин­ницько-землеробське господарство. Неолітичні племена зникли, скрізь переміг бронзовий вік. У пізньому періоді тваринниць­ко-землеробський напрям переважав у Степу Лівобережжя, лі­сах Лівобережжя та Правобережжя, а землеробсько-тварин­ницький — у Степу Правобережжя та Лісостепу Правобережжя й Лівобережжя.

Таким чином, основною економічною тенденцією епохи брон­зи України було вдосконалення тваринницько-землеробського господарства.

Епоха раннього заліза почалася по всій Україні одночасно. У Степу стало переважати кочове скотарство, у Лісостепу та Поліссі — орне землеробство.

Цей процес був тісно пов’язаний зі зміною природних умов України. Епохи мезоліту та протонеоліту належали до ранньо­го, неоліту та бронзи — до середнього, а раннього заліза та су­часна — до пізнього голоцену; на зламах трьох частин голоцену особливо різко мінялася берегова лінія Чорного моря.'Мезоліт у цілому відповідав переходу від плейстоцену до голоцену, протонеоліт — утвердженню голоцену, неоліт — кліматичному оптимуму голоцену (який більша частина дослідників відносить до VII—IV тис.

Ранній бронзовий вік (між 2800/2750—2250 рр. до н. е.) з його кризою землеробського виробництва та переважанням сте­пової тваринницької лінії розвитку співпав з ранньосуббореаль- ним похолоданням (близько 2600—2200 рр. до н. е.), результатом якого стала, очевидно, зміна берегової лінії Чорного моря, що призвело до утворення Азовського моря. Середній бронзовий вік (2250—1720 рр. до н. е.) у цілому відповідав найвищому рівню температури (у 2300—1800 рр. до н. е.) всього голоцену та основній частині середньосуббореального потепління (2200— 1400 рр. до н. е.) й відзначався бурхливим розвитком тварин­ництва і занепадом землеробства. Зате у пізньому бронзовому віці (близько 1720—1200 р. до' н. е.) в умовах вологого клімату початкової фази фанагорійської регресії середини II тис. до н. е., за М. П. Гершковичем та М. М. Ієвлєвим, розпочався розквіт землеробства та тваринництва.

Іноді прояви вказаних змін вдається простежити на прикладі ландшафту річок, як це зроблено, наприклад, В. М. Данилен- ком щодо Південного Бугу:

1) мезолітичні та протонеолітичні (гребениківські та кук- рецькі) пам’ятки знайдено у верхній частині жовто-бурого лесо- подібного суглинку, на рівні третьої (першої лесової) тераси, що відповідало умовам високого стояння води та значної воло­гості клімату; 2) час безкерамічного, раннього та розвинутого буго-дністровського неоліту настав після виходу з-під води вздовж берега ділянок дна (що ставали тепер основою сучасної надзаплави) при формуванні на них сіруватого делювіального суглинку; 3) пам’ятки пізнього неоліту та раннього трипілля з’я­вилися з виходом з-під води нових ділянок узбережжя, форму­ванням жовтого лесоподібного делювію та початку сучасного грунту; 4) у бронзовому віці настав короткочасний період ви­сокого стояння вод та розмивів, що передував пам’яткам коши- ловецького типу (Трипілля CII?), знайденим уже в сучасному підгрунті (перехідному до сучасного грунту шарі); 5) перекон­ливе існування сучасного грунту з часу пізнього періоду брон­зи (?), оскільки в основі цього грунту залягали матеріали ко- марівської культури.

Таким чином, значна зміна прибережної частини відбулася кілька разів: 1) на зламі протонеоліту й неоліту; 2) «чистого неоліту» й мідного віку; 3) мідного й бронзового віків; 4) серед­ньої та пізньої бронзи (?).

Подібну еволюцію геологічних та пов’язаних з ними архео­логічних шарів (що відповідало єдності природних та історич­них епох, з слідами різких екологічних змін на зламах епох і їх періодів) з мезоліту по епоху бронзи зафіксовано й у інших частинах України.

Різка зміна клімату, як ми вже зазначали, сприяла переходу до епохи раннього заліза. Перший етап раннього залізного віку (1200—1000 р. до н. е.) завершився з початком «похолодання залізного віку», під час якого у кліматі планети відбулися знач­ні зміни: понизилася середньорічна температура, збільшилося випадання опадів, унаслідок чого після тривалого періоду посу­хи відновилися області боліт, утворилися торфовища, на Південь зсунулася смуга лісів. Виходячи із зазначеного вище, цілком закономірним видається співпадання з цим похолоданням па території України передскіфського та скіфського періодів заліз­ного віку. За М. М. Ієвлєвим, з VII до середини IV ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї спостерігалося підвищення воло­гості, що сприяло розквіту скіфського господарства. Однак з кінця IV ст. до н. е. почалося висихання степів. У стадах змі­нювалося співвідношення великої й дрібної рогатої худоби на користь останньої, населення залишало степи й осідало на при­датних для землеробства Нижньому Подунав’ї, Нижньому По­дніпров’ї, передгірських районах Північного Кавказу. Водночас скорочувалося сільськогосподарське виробництво в античних містах Північного Причорномор’я. Посушливий період тривав близько 250 років і завершився у другій половині І ст. до н. е. З поліпшення кліматичної ситуації у Північному Причорномор’ї з кінця І ст. до н. е.— початку І ст. н. е. почалося нове еконо­мічне піднесення. Наступне погіршення клімату тут з 300 р. н. е. стало, ймовірно, однією з головних причин кризи господарства раннього залізного віку (а також пов’язаних з цим політичних процесів) й сприяло переходу до феодалізму.

З малим кліматичним оптимумом (другим кліматичним оптимумом голоцену), що тривав у 700—1350 (або 980— 1180) рр., почався «розвинутий феодалізм», а з малим льодови­ковим періодом (який датують 1430/1450—1755/1850 або 1600— 1850 рр.) у менш розвинутих народів — «пізній феодалізм», а в більш розвинутих — «капіталізм».

Отже, на території України історичні епохи були водночас і природно-кліматичними епохами; на їх зламах відбувалися ве­личезні, а на зламах періодів епох — значні зміни клімату. Єдність історичних та кліматичних епох існувала й на Близько­му Сході.

Розглядаючи територію України як досить єдину особливу культурно-економічну зону голоцену, слід визнати, що основні тенденції розвитку, періодизація та хронологія епох цієї зони визначалися І лінією, найзрозумілішою при співставленні з Близьким Сходом.

Спорідненість (за В. М. Даниленком та Д. Я. Телегіним) «ранньо-» та «пізньомезолітичного» населення України та Близького Сходу відбила спільний початок епохи мезоліту і протонеоліту в Південному та Північному Причорномор’ї. Почи­наючи з атлантичного періоду (неоліту) Чорне море (яке було до цього озером) з’єдналося із Середземним. З утворенням Босфору, затопленням узбережжя, що були сухопутними моста­ми між Близьким Сходом та Україною, причорноморські зв’яз­ки було порушено, але не перервано повністю (про що свідчать паралелі у культурах неоліту та малоазійські елементи у три­пільській культурі). Це підтверджується й співставленням з подіями, що відбувалися на території Месопотамії з моменту появи там писемності.

І. 3300—3000 рр. до н. е —період додержавного ладу східних семітів (Ранньоурукський), хронологічна відповідність — PM України (3300—3000 рр. до н. е.). Співставимо месопотамське суспільство з трипільським:

1. Поява східних семітів у Месопотамії; утвердження пріоритету від­творюючого господарства (яке, можливо, базувалося на тваринництві за до­поміжної ролі землеробства), зростання ролі мотичного землеробства, поява штучного зрошення, яке, однак, не досягло рівня іригаційних систем, по­силення осілості; утворення округ з кількох невеликих (глиняних або тро- стяникових жител) родових (?) селищ; розвиток домашніх промислів, мож­ливо, застосування найдавнішого гончарного круга; перші священні ділянки та святилища в центральних поселеннях; патрилокальні, патрилінійні, патрі­архальні сім’ї; різниця у рівні розвитку окремих груп поселень, мирні, об­мінні відносини між ними.

1а. Поява перших трипільських племен на території України; утвер­дження пріоритету відтворюючого господарства, основну роль у якому, ймо­вірно, відігравало спочатку тваринництво, а не землеробство; поширення вирубного мотичного землеробства; посилення осілості, переважання невели­ких родових (?) поселень, кущове розташування поселень навколо більших, площа яких досягала кількох гектарів; розвиток домашніх промислів, перші докази місцевої обробки міді, можливо, використання гончарного круга; родо-племінні святилища (Лука-Врублівецька, Сабатинівка II); поділ площі поселень на кілька частин, відповідно до окремих патріархальних сімей; поглиблення відмінностей у рівні розвитку окремих поселень, мирні відносини між ними, обмін між поселеннями та віддаленими територіями.

Значна (частіше — ще більша) близькість у тенденціях розвитку про­стежується у таких синхронних періодах:

II. Месопотамського суспільства Протописемного періоду (3000—2750 рр. до н. е.) та його хронологічної відповідності— ПМ України (3000—2800/ 2750 рр. до н. е.).

III. Месопотамського суспільства Досаргонівської ери, або Ранньо дина­стичного періоду (2750—2315 рр. до н. е.) та суспільства PБ України (2800/2750—2250 рр. до н. е.).

IV. Месопотамії двох періодів — періоду перших деспотій (2316—1932 рр. до н. е.) та Старовавилонського (1932—1595 рр. до н. е.) і культур та куль­турно-історичних областей України, що виникли з початку СБ й існували на початку ПБ — пізньоямної, катакомбної, шнурової кераміки (2250—1600 рр. до н. е.); період існування цих культур та спільностей у ПБ охоплював 1720—1600 рр. до н. е., що відповідає другому етапові Старовавилонського періоду (1763—1595 рр. до н. е.); Месопотамії від перших деспотій до об'єд­нання Месопотамії Хаммурапі (від 2316 до 1763 рр. до н. е.) та CБ України (2250—1720 рр. до н. е.).

V. Месопотамії двох періодів — від об'єднання Месопотамії Хаммурапі до падіння його «дому» (1763—1595 рр. до н. е.); каситської династії (1595— 1235 рр. до н. е.) та суспільств ПБ України (1720—1200 рр. до н. е.).

VI. Месопотамії Середньоассирійського періоду (1235 р. до н. е.— кінець II або початок І тис. до н. е.) та суспільств початку P Ж України — білогру- дівського, білозерського та ін. (1200—1000 рр. до н. е.).

Про синхронізацію давньої історії України та Месопотамії свідчить, зокрема, те, що на рубежах періодів або етапів, спільних для цих двох територій, Месопотамія переживала такі зміни етнічної ситуації:

— близько 3300 р. до н. е.— прихід східних семітів до Месопотамії;

— близько 3000 р. до н. е.— очевидно, нові розселення східних семітів,

— близько 2750 р. до н. е.— якісь нові пересування семітів-пастухів;

— близько 2350 р. до н. е.— напад хуритів; 2316 р. до н. е.— посилення впливу східних семітів (аккадців);

— близько 1742—1741 р. до н. е.— прихід каситів;

— 1595 р.— хеттська навала;

— кінець XIII — початок XII ст. до н. е.— напад західних семітів (амореїв);

— друга половина — кінець XI ст. до н. е.— вторгнення суттіїв (ара- меїв) або їх частини — халдеїв.

На періоди, практично повністю синхронні вказаним, поділя­ється історія Єгипту та інших країн Близького Сходу, а також близьких до них цивілізацій. Тому для давнього населення України досить прямими (хоча й дещо зміненими місцевими умо­вами) аналогіями можна вважати відомі нам закономірності розвитку Близького Сходу в економіці, соціальній структурі та духовній культурі. Основа такої єдності пов’язана з поширен­ням на цих територіях металевих виробів: добре зафіксовано практично одночасне оволодіння виробництвом східними семі­тами та трипільцями спочатку міді, а потім і сплавів (у Tpo- пописемному періоді Месопотамії — міді та свинцю, у Трипіл­лі BII — міді та срібла). Це стосується й пізнішого поширення бронзових виробів. Подібну ситуацію простежено й у Єгипті, де металеві вироби Раннього царства виготовляли з практично чистої міді і лише у Давньому царстві з’явилася бронза. Кіль­кість бронзових виробів тут зросла в період, що безпосередньо передував XII династії та з часу самої XII династії. Це дуже нагадує ситуацію в Україні, де в період РБ, синхронний Дав­ньому царству, бронзових виробів також було небагато і їхнє масове поширення починається в основному з СБ (що відпові­дало приблизно часу XII династії Єгипту). У Західній Анатолії справжня бронза існувала з часу Трої І (близько 2750 р. до н. е.), що дозволяє віднести початок бронзового віку цього району саме до комплексу Трої І, а не більш ранніх матеріалів типу Кумтепе (як вважають деякі археологи). Слід зазначити також, що у ранньому та середньому бронзовому віці Північне та Південне Причорномор'я входили до цирку мпонтійської спільності, у пізньому бронзовому віці свідченням їхнього без­умовного зв'язку стали численні військові походи населення України на Близький Схід разом із іншими «народами моря», з початку ранньозалізного віку — синхронне поширення рис цієї епохи, з середнього періоду ранньозалізного віку — поширення грецької цивілізації та скіфські зв'язки з Передньою Азією, з пізнього — впливи Римської держави, з початку сучасної епо­хи — одночасний перехід до феодалізму, а потім — його розвину­та та пізня стадії (які відбувалися в умовах постійних взаємо­впливів).