Центри, етапи й характер колонізації.

На території Північно­го Причорномор’я можна виділити чотири окремі зони античної колонізації: Південне Побужжя, Подністров'я, Керченський пів­острів, Південно-Західний берег Криму.

Стародавні міфи пов’язують заснування Мілета із Сарпедоном — одним із трьох синів Зевса та Європи. На городищі цього міста археологи знайшли рештки мікенського поселення XVI—XIII ст. до н. е. Писемні джерела свід­чать: Мілет був заснований іонянами з Афін під керівництвом Нелея, сина Кодра. Це був один Із найбагатших і найбільших античних центрів Малої Азії із розвинутим ремісництвом; вироби мілетських майстрів розходилися по всіх усюдах. Рабовласники-аристократи міста одночасно виступали й купцями, і власниками ремісничих об’єднань, й судновласниками. їхня активна торговельна ініціатива у Східному Середземномор’ї створила їм репутацію «вічних мореходців». Разом із тим у початку колонізаційної ді­яльності Мілета велику роль відіграло й те, що в місті повсякчас точилася гостра соціальна боротьба між окремими верствами населення. До того ж етноплемінний склад мілетян не був однорідним: крім іонійців, значну його частину становило місцеве, карійське, населення (про що є згадка в Гоме­рівській «ІлІаді»), й міжнаціональні тертя спонукали багатьох мешканців міста шукати щастя в чужих краях.

Чорне море стало одним із головних районів, де мілетяни засновували свої колонії. Біля гирла р. Tipac (Дністер) виникла Tipa (сучасний Білгород-Дністровський), у Буго-Дніпровському лимані — Ольвія (тепер тут розташовується с.

За сьогоднішніми уявленнями, процес античної колонізації Північного Причорномор'я розвивався так: спочатку — епізодич­ні подорожі сюди грецьких купців-мореходців, потім — налаго­дження постійних торговельних зв'язків, улаштування торговель­них станцій («емпорій») і нарешті — організація колоній. Більшість сучасних дослідників визнає існування навіть цілого емпоріального періоду в античній колонізації Півдня України. Із цим періодом, мабуть, пов’язані знахідки родосько-мілетських розмальованих ваз у далеких від Чорноморського узбережжя землях — на території Вінницької, Київської областей та на Дону. Вони свідчать про найдавніші торговельні зносини мілет- ських мореходців-купців із місцевим населенням.

- Антична колонізація принесла в Північне Причорномор'я найпрогресивніші досягнення грецької цивілізації в соціально- економічній і культурній сферах. Тутешні ранньокочівницькі племінні об’єднання, поглинені процесом розпаду первісносу- спільного ладу (з виділенням племінної верхівки та соціальним розшаруванням суспільства), зустрілися з досить розвиненим полісним устроєм рабовласницького ладу, ознайомилися з про­гресивною технологією в землеробстві й ремеслі. Особливо ве­лике значення мав взаємовплив культурних досягнень племен Півдня Східної Європи й Середземномор’я; на території ниніш­ньої України з’явилася найдавніша в Євразії письмова систе­ма, яка стала зразком для створення сучасних письмових систем світу, а також вагова та грошова_? системи.

Роль Мілета як основного центру колонізації Північного Причорномор'я виявилася передусім у створенні центрів антич­ного світу, які майже цілком відтворили тут систему соціально- політичного, економічного, культурного життя Східного Серед­земномор'я.

Антична культура Північного Причорномор’я:

а — античні міста та поселення (/—Tipa; 2 — Березань; 3 — Ольвія; 7 — Неаполь Скіфський; 8 — Херсонес; 10 — Пантікапей); б — Ольвія. Квартал житлових будин­ків Ш—II ст. до н. е. (реконструкція); в—г — Херсонес. Театр (план і реконструк­ція); д — Пантікапей. Храм, присвячений цареві Acnypry (23 р. н. е.). Реконструк­ція інших давньогрецьких богів), мілетські алфавіт, календар, ба­гато елементів культури Іонії. Отже, Південь нашої країни за античних часів був залучений у сферу соціально-політичного, економічного, культурного життя найпередовіших країн Схід­ного Середземномор'я.

Найдавнішим емпорієм, а потім і колонією мілетян у Північ­ному Причорномор'ї було, нагадаємо, поселення на півострові Березань біля гирла Буго-Дніпровського лиману. Ро'зкопки цьо­го поселення були розпочаті ще у 80-х роках минулого століття; вони тривають і в теперішній час. Особливо великий внесок у дослідження «Борисфеніди» зробили Р. А. Прендель, Г. Л. Ска- довський, Е.

Антична колонізація Нижнього Побужжя здійснювалася, можливо, не тільки мілетянами, а й мешканцями інших міст Іонії (Теоси, Мітелен). Із виникненням Березанського поселення та його початковим розвитком десь близько 600 р. до н. е. по­чинається другий етап колонізації Південного Побужжя, коли з участю березанських поселенців та новоприбулих іммігрантів із Греції засновується Ольвія. Найстародавніша її частина (на південній околиці) перекрита грубезним шаром римського часу й поки що не досліджена. Третій етап колонізації Південного Побужжя пов'язується з оформленням у середині VI ст. до н. е. єдиного Ольвійського поліса-держави, коли складаються її по­літичні інститути й основні релігійні культи. «Борисфеніда» існувала до III ст. до н. е., однак після заснування Ольвії вона перетворилася на звичайне сільське поселення Ольвійського по­ліса.

Березанське поселення дає багатий археологічний матеріал для характе­ристики початку античної колонізації. На ньому відкриті два типи житеи: землянки й напівземлянки та наземні. До найдавніших жител відносять зем­лянки VII — початку VI ст. до н. е. Наземні житла із цегли-сирцю з’являю­ться лише в другій половині VI ст. до н. е. Забудова поселення була дуже щільною, але відбувалася за заздалегідь розробленим планом із дотриманням суворої орієнтації з півночі на південь. Археологи знайшли багато посуду архаїчного періоду Греції: родосько-іонійського, хіоського, корінфського, ат- тічного, клазоменського, в стилі «фікеллура». Поряд із грецькою трапляє­ться й місцева кераміка, дуже схожа на ту, що була поширена в племен ранньозалізного віку Північного Причорномор’я.

Перші стосунки колоністів із місцевим населенням мали, вочевидь, мирний характер: племінна знать була напевне заці­кавлена в торгівлі з греками задля одержання коштовних за­морських товарів. Стефан Візантійський передає легенду про те, що місцевий «цар» подарував землю мілетянам під засну­вання Пантікапея. Однак із розвитком полісно-державної систе­ми грецьких колоній вони, безумовно, з різних причин починали конфліктувати з оточуючими племенами. Давньогрецький гео­граф Страбон розповідає, що на Боспорі Кіммерійському кімме­рійців витіснили скіфи, а їх самих — греки, котрі заснували Пантікапей. Пантікапей виник наприкінці VII ст. до н. е. Згодом були засновані Німфей, Тірітака, Мірмекій, Порфмій, Кітей, а на Таманському півострові — Гермонаса, Kenu, Горгіппія та ін.

Отже, так звана «велика колонізація» VIII-VI ст. до н. е. мала загалом два етапи: перший — 775—675 рр. до н. е., дру­гий — 675—500 р. до н. е. На першому етапі домінували «аграр­ні», на другому — «торговельно-сировинні» мотиви колонізації.

Залежно від місцевих політичних і географічно-природних умов колонізація відбувалася по-різному. Так, у Нижньому По­дністров’ї колонізаційний процес почався пізніше, ніж у Пів­денному Побужжі й на Керченському півострові, хоч нижнє Подністров’я було ближче на шляху грецьких моряків, які плив­ли вздовж берега Чорного моря від Босфору до Дунаю й далі на схід до Південного Бугу та Криму. Судячи з археологічних матеріалів, заснування мілетянами Тіри й Ніконія в Нижньому Подністров’ї припадає на останні десятиріччя VI ст. до н. е. Освоєння греками цього району пов’язане, з одного боку, з тим, що до 500 р. до н. е. колонізаційна діяльність Мілета була забезпечена мирним розвитком економіки цієї, кажучи словами Геродота, «перлини Іонії», а надалі спричинювалася наслідками повстання мілетян проти персів та розгрому міста в 494 р.

Через фрагментарність писемних та археологічних джерел в історії гре­цької колонізації Нижнього Подністров’я залишається багато спірних питань. Так, М. В. Агбунов, узявши до уваги згадки стародавніх авторів про існу­вання острова тірагетів у гирлі Дністра, а також зважаючи на реконструк­цію узбережжя дністровського пониззя в V—IV ст. до н. е., коли рівень Чор­ного моря був на 6—7 м нижчим від сучасного, висунув гіпотезу про те, що перше поселення колоністів з’явилося на острові між двома рукавами Дністра. На думку цього дослідника, тут існувало місто Офіусса, перене­сене потім у Tipy. В. П. Яйленко вважає, що спершу колоністи заснували поселення «Гермонактове село», а згодом перейшли в Офіуссу й нарешті — в Tipy. Однак Офіусса не знайдена й досі.