Причини грецької колонізації: деякі питання історіографії.
Північне Причорномор'я входило в зону найвищого піднесення античної культури, яка склалася в рабовласницьких державах Греції й Риму на початку І тис. до н. е. й існувала до перших століть н.
е. включно. Окрема галузь археології — антична — існує стільки ж, скільки сама розкопка наука, бо становлення останньої розпочалося з виявлення й дослідження давньогрецьких і римських пам’яток. Особливістю античної археології є те, що в ній вивчення старожитностей базується не лише на матеріальному комплексі, а й на величезному фонді писемних джерел. Крім цього, в античній археології виділилися підрозділи, спеціалізовані на окремих регіонах (материкова Греція, Малоазійська Греція, Західне та Східне Середземномор’я, Східне, Західне, Південне, Північне Причорномор’я та ін.), різних категоріях археологічних джерел (планування й архітектура міст і сільськогосподарських округ, гончарство, металургійне, склоробне, деревообробне та інші виробництва тощо). З античною археологією тісно пов’язаний розвиток таких допоміжних історичних дисциплін, як епіграфіка, нумізматика, мистецтвознавство та ін.Виникнення давньогрецьких пам'яток на території нинішньої України було спричинене так званою античною колонізацією Північного Причорномор'я. Усталене визначення «колонізація», запозичене з термінологічного арсеналу новітньої історії, не зо'всім відповідає суті такого явища, як заснування грецьких міст на північному узбережжі Чорного моря. Термін «колонія» стосовно цих міст також не можна вважати слушним. «Колонізацію» правильніше було б називати «переселенням», а «колонії» — грецьким словом «опойкій», що означає «переселене поселення».
Колонізація Північного Причорномор’я стародавніми греками у VIII— VI ст. до н. е. була одним із ланцюгів процесу широкого розселення їх по всьому Середземноморському басейну. Інтенсивний розвиток господарства в містах материкової Греції у VIII—VII ст.
до н. е. привів до утвердження в ній рабовласницького ладу. Багато її міст перетворилося на окремі рабовласницькі держави-поліси (грецьке «поліс» означає «місто»). Заможні верстви населення зосередили в своїх руках величезні багатства, нагромадження яких було зумовлене широким застосуванням дешевої рабської праці в землеробстві й ремісництві. «Витискувана» з виробничої сфери, значна частина вільного населення античних полісів дедалі більше убожіла й змушена була або перетворюватися на рабів, або шукати собі нові місця для проживання та праці. Цьому сприяла і внутрішня політична боротьба різних груп населення Греції. Пояснюючи причини масового виїзду греків на чужину, К. Маркс у своїй праці «Вимушена еміграція» наголошував: «У стародавніх державах, у Греції й Римі, вимушена еміграція, яка набирала форми періодичного заснування колоній, була постійною ланкою суспільного ладу. Вся система цих держав базувалась на певному обмеженні чисельності населення, яку не можна було перевищити, не наражаючи на небезпеку самих умов існування античної цивілізації. Але чому це було так? Тому що цим державам було зовсім невідоме застосування науки в галузі матеріального виробництва. Щоб зберегти свою цивілізацію, їх громадяни повинні були залишатися нечисленними. В противному разі їм загрожувало ярмо тієї виснажливої фізичної праці, яка перетворювала тоді вільного громадянина в раба. Недостатній розвиток продуктивних сил ставив права громадянства в залежність від певного кількісного співвідношення, якого не можна було порушувати. Єдиним порятунком була вимушена еміграція».Марксова характеристика грецької колонізації була, певна річ, сприйнята в радянській історичній науці як закон, котрий давав «єдино правильне» загальне ’тлумачення всіх проявів одного з найвідоміших феноменів стародавнього світу. Лише нещодавно деякі археологи (І. Б. Брашинський, О. М. Щеглов, IO. Г. Виноградов та інші) звернули увагу на те, що Маркс не розглядав причини грецької колонізації в усьому обсязі цієї проблеми, а лише аналізував вимушену еміграцію як один із різновидів еміграції взагалі.
Крім того, ряд науковців зумовлює стародавню колонізацію також і розвитком торговельного капіталу. Ці два основних погляди — «виробничий» (або «аграрний», бо йдеться про порятунок на нових землях від голоду на батьківщині) і «торговельний» — на причини грецької колонізації в основному донині поділяє більшість науковців як у нас, так і за кордоном. При цьому, зрозуміло, прихильники того або іншого погляду обстоюють свою точку зору. Теорію «торговельної колонізації» ще в минулому столітті сформулював німецький учений Едуард Мейєр, а теорію «аграрної» — незалежно один від одного Юліус Белох і Поль Про.Грецьку колонізацію активно вивчали вітчизняні вчені С. А. Жебельов, С. Я. Лур’є, О. О. Ієссен, М. І. Ростовцев, К. М. Колобова, В. В. Лапін, а тепер цю справу продовжують В. П. Яйленко, Ю. Г. Виноградов, І. Д. Марченко, В. В. Рубан, В. М. Отрешко, Я. В. Доманський та ін.
Крім «торговельної» та «аграрної», існує ще «сировинна» теорія. Так, на думку Кноссе, «греки, які освоїли узбережжя Західного Середземномор’я або Понта Евксинського (Чорного моря.— Aβτ.)f утвердившись там, не шукали ринків збуту продукції своїх ремесел. їхньою метою було передусім забезпечити себе продуктами та сировиною, яких бракувало в Греції: зерном, металами, будівельним лісом, а також у зв’язку з розвитком рабства в пізнішу епоху,— людьми». Яскравим прикладом «сировинної колонізації» може бути відкрите в пониззі Дніпра Ягорлицьке поселення другої половини VII—VI ст. до н. е., де греки використовували багаті ліси Гілеї та запаси мінералів для виробництва заліза і скла.
У проблемі колонізації Північного Причорномор’я у вітчизняній науці чимало нез’ясованих моментів. Один із них стосується історії та археологічних пам’яток місцевого населення раннього залізного віку на узбережжі Чорного моря, з якими грецькі колоністи могли б мати зв’язки. О. О. Ієссен слідом за М. І. Ростовцевим розробив питання про двобічність колонізаційного процесу. З одного боку, виникнення грецьких колоній у Північному Причорномор’ї стало результатом попередніх довготривалих торговельних зносин Півдня України зі Східним Середземномор’ям.
Соціальний розвиток північнопричорномор- ського населення до вищого ступеня варварства створив необхідні умови для заснування й розвою по сусідству з ними античних колоній. Сучасні дослідження археологічних культур пізнього періоду бронзового та ранньозалізного віків дають підстави приєднатися до думки О. О. Ієссена стосовно того, що місцеве населення Північного Причорномор’я й Східного Середземномор’я підтримувало сталі торговельні й культурні контакти ще майже із середини II тис. до н. е. Особливо тісними ці контакти були в часи існування сабатинівської культури та Ахейської Греції (XV—XII ст. до н. е.). Археологічними знахідками— фібулами, склом тощо — це зафіксовано й для племен білозерської культури (XII—X ст. до н. е.). З іншого боку, треба пам’ятати, що на рубежі XIII—XII ст. до н. е. під навалою південно-західної частини грецького населення й сусідніх народів, у числі яких безсумнівно були й представники північно- причорноморських племен, гине Мікенська цивілізація, а етно- політична карта Греції змінюється; тривалий період її історії — з кінця XIII до IX ст. до н. е.— науковцям відомий лише за археологічними знахідками (через відсутність історичних даних цей період із легкої руки Дж. Мюррея навіть дістав назву «темні віки Греції»). В Північному Причорномор'ї в X ст. до н. е. відбувається перехід від землеробсько-скотарського господарства білозерських племен до кочового скотарства племен, матеріальні пам'ятки котрих репрезентовані в основному похованнями так званих чорногорівського й новочеркаського ступенів доскіф- ського періоду. Безперечне тільки одне: у деяких писемних джерелах і міфології стародавніх греків збереглися відомості щодо історії, етноплемінного складу населення, природних умов Північного Причорномор'я. Так що навряд чи можна перебільшити й важливість контактів місцевого населення із грецькими колоністами у VIII ст. до н. е.