Як зазначено в попередніх главах, різноманітні і численні культури неоліту і енеоліту на величезних євразійських просторах були створені племенами землеробів, мисливців і рибалок.
Найвищим розвитком вирізнялася Трипільська культура на території України, Молдавії, Румунії з центром на Правобережній Україні. Вважається, що ця культура синтезувала прийшле населення неолітичних культур Балкан і Подунав’я і місцеве населення, тобто носіїв культур Розписної кераміки і праіндоєвропейських культур.
Більшість учених сходиться на переважно індоєвропейському, тобто місцевому походженні Трипільської культури, а її першовідкривач В. Хвойка (1850-1914) вважав, що трипільці були предками слов’ян [14, 78]. Основними галузями трипільців були землеробство і скотарство, а також ремесло (особливо металургія міді і керамічне виробництво). Серед образотворчого мистецтва переважав орнаментований посуд, жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі житла, столи-алтарі. Чимало даних вказують на оволодіння трипільцями писемності. Археологи відкрили багато великих поселень (протоміст), поховань, кладів, розписну кераміку [105, 23]. Початок диференціації культур у перед- трипільський період (VII—VI тис. до н. е.) показано на рис. 15.З епохи неоліту і енеоліту відомі стоянки в Закавказзі, а також поселення типу Анау в Південній Туркменії (V-IV тис. до н. е.). Культури мисливців і рибалок VIII тис. до н. е. існували в Приазов’ї, на Північному Кавказі, в Південному Приураллі (наприклад, Кальтемінарськакультура), але особливо вони були поширені в IV-II тис.
Рис. 15. Початок диференціації культур в УІІ-УІ тис. до н. е.
до н. е. на півночі, в лісовій смузі від Балтики до Тихого океану. Ці культури представлені по берегах Ладозького і Онезького озер і Білого моря (Карельська культура), на Верхній Волзі, у Приураллі і Заураллі, в басейні Лени, Прибайкаллі, Приамур’ї, на Камчатці, Сахаліні і Курильських островах [105, 23]. У цей час на Далекому Сході (Приамур’я, Камчатка, Сахалін, Курильські та Японські острови) жили австралоїдні айни [див.: 65, I, 264-266], які близько VII-VI тис.
до н. е. проникли з Японських островів (там вони з’явилися приблизно в XIII тис. до н. е.) на Сахалін і до річки Амур. Кераміка в айнів (так звана культура Дзьомон) була розвинена ще в XII-X тис. до н. е. і багатьма своїми елементами перегукується з культурою Розписної кераміки. Культурні зв’язки з айнами, на думку сучасних дослідників, прискорили еволюцію місцевої культури далекосхідного регіону, в розвитку якої, ймовірно, взяла також участь малайсько-полінезійська хвиля переселенців з Океанії (споріднена айнам), яка досягла Амуру у III тис. до н. е. Саме цією обставиною дослідники пояснюють своєрідність расового типу сучасних амурських народів, яких разом з жителями прибережних районів Східної Азії й Індокитаю антропологи зараховують до тихоокеанських монголоїдів [18]. Примітно, що своїм прародителем айни вважали ведмедя, їх релігійно-міфологічна система характеризувалася чітким дуалізмом добрих божеств, очолюваних верховним богом неба, і злих духів (хтонічних і атмосферних божеств), очолюваних богинею прародителькою. Жінки айнів були повністю усунені від релігійного культу (хоча збереглися перекази про їх минулу домінуючу роль у відправленні релігійних обрядів), що вказує на досить ранній перехід айнів до патріархату [74, I, 107].У Південному Сибіру виділена Афанасіївська культура (Алтай і Мінусинська улоговина) середини III — початку II тис. до н. е., носії якої, на відміну від довколишнього монголоїдного населення, належали до палеоєвропейського типу. Тут виявлені поселення (із землянками і зрубним житлом), а також могильники. Населення займалося полюванням, скотарством і землеробством. На могильних плитах носіїв цієї культури збереглися зображення людей і соколів. До бронзового віку належить інша європеоїдна культура — Андроновська (II тис. до н. е.), поширена в Західному Сибіру, Казахстані і Південному Приураллі. Її носії, як і афана- сіївці, займалися скотарством і землеробством [16, 52; 105, 23].
Між 3500-3000 рр. до н. е. в низовинах південної Месопотамії, між річками Тигр і Євфрат (у центральній частині сучасного Іраку) виникає перша в історії людства цивілізація.
Згідно з археологічними розкопками витоки її виявлені у Північній Месопотамії на схилах гір Загросу і сягають VII тис. до н. е. [47, 48]. Тут відома культура Джармо — прадавня неолітична культура Близького Сходу (названа так від поселення в горах Загросу в Північному Іраку). Носії цієї культури споруджували квадратні будинки з вогнищами для випічки хліба, розводили кіз, виготовляли керамічний посуд (кінець VII — початок VI тис. до н. е.). Можливими продовжувачами цієї ранньоземлеробської культури були носії іншої до- шумерської культури — Убайд, які створили першу велику систему зрошувальних каналів (IV тис. до н. е.). Культуру Убайд змінює вже шумерська культура Урука, з якою пов’язана поява в Месопотамії перших міст і писемності. Багато дослідників вважає, що до Месопотамії переселилася частина трипільського населення у зв’язку з «Чорноморським потопом» (останній прорив середземноморських вод у чорноморські, що затопили Меотиду, відносять до 3500-3000 рр. до н. е., що віддаляє їх від першого прориву на дві тисячі років) [14, 102]. Підтвердженням давніх трипільських і шумерських зв’язків є пантеон Кам’яної Могили, де названі боги і богині, що стали відомими значно пізніше в Месопотамії. Окрім трипільців, у становленні шумерської цивілізації брали також участь іберійсько-кавказькі племена, носії одного з варіантів культури Розписної кераміки, що прийшли в Межиріччя з Центральної Азії — регіону формування сино-кавказької мовної спільноти. Значна роль у розвитку культур цього кола належала також дравідам.
Еще по теме Як зазначено в попередніх главах, різноманітні і численні культури неоліту і енеоліту на величезних євразійських просторах були створені племенами землеробів, мисливців і рибалок.:
- Як зазначено в попередніх главах, різноманітні і численні культури неоліту і енеоліту на величезних євразійських просторах були створені племенами землеробів, мисливців і рибалок.
- Великий євразійський степ відіграв ключову роль в історії Східної Європи.
- Російський дослідник А. Голан протягом двадцяти років вивчав на основі комплексного аналізу численні зображення кам’яного віку, внаслідок чого з’явилася його книга «Міф і символ», що є спробою реконструкції релігійно-міфологічних уявлень епохи неоліту.
- Населення неоліту
- Юечжійські племена ототожнювалися, як зазначено, з масагетськими і тохарськими, у союз яких входили й усуні-асіани, які ототожнюються з кушанами.
- Як зазначено у попередніх розділах, формування індоєвропейських етносів супроводжувалось постійною присутністю інокультурного середовища, що не могло не відбитися на системі їхніх релігійно-міфологічних та інших соціальних уявлень.
- Ранньоіндоєвропейська єдність в епоху неоліту
- Основні області заселення енеоліту і бронзи
- У ПОШУКАХ ПРОСТОРУ ЛЮДЯНОСТІ
- Провідниками іранської культури в Тибеті, включаючи бонську релігію, були переважно іранські племена юечжі, відомі нам з давніх китайських хронік.