Юечжійські племена ототожнювалися, як зазначено, з масагетськими і тохарськими, у союз яких входили й усуні-асіани, які ототожнюються з кушанами.
Наприкінці І ст. до н. е. Бактрія була об’єднана під владою кушан. Китайські джерела повідомляють про творця могутньої Кушанської держави Кудзулу Кадфіза. Його попередником (можливо, батьком) був кушанський правитель Бактрії Герай.
За своє тривале правління Кадфіз I перетворив невелике юечжійське князівство в Бактрії на величезне царство, яке володіло Західним і Південним Афганістаном та Північною Індією. Спадкоємцем і продовжувачем справи Кудзули Кадфіза I був його син Віма Кадфіз ІІ, який завоював райони Центральної Індії. До складу Кушанської держави ввійшли також південні райони Таджикистану й Узбекистану. Періодом найвищого розквіту могутності кушан стало правління третього царя — знаменитого Канішки. Сам Канішка прийняв буддизм і був ревним провідником і реформатором цього вчення. Він переніс столицю своєї держави на південь від Гіндукушу в сучасний Пешавар. За однією з версій, спадкоємцями Канішки були Васішка (102-106 рр. н. е.), Хувішка (111-138 рр. н. е.), Канішка II(119 р. н. е.), Ва- судева I (152-176 рр.), Канішка III (192 р.) і Васудева II (поч. III ст. н. е.). Занепад і розпад Кушанської держави, пов’язаний із вторгненнями армій сусідніх держав та нових кочових орд, припадає на середину Ш-ГУ ст. н. е. [46, І, 354-366].Офіційною мовою Кушанської держави була одна зі східноіранських (се- редньоазійських) мов — бактрійська. Водночас на основі грецького алфавіту було вироблене власне «кушанське письмо». Титулом кушанських царів був титул «шао». Варто зауважити, що в усіх осілих середньоазійських областях того часу, як і раніше, безроздільно панували східноіранські мови і переважав європеоїдний антропологічний тип. Культура правлячої кушанської верхівки складалася на основі античних, індійських та місцевих середньоазійських традицій. Із середньоазійських областей найважливішу роль у формуванні цієї культури відіграла Бактрія, яка одержала трохи пізніше назву Тохаристану і стала однією з центральних областей Кушанської держави.
Імовірно, саме у перших століттях нашої ери відбувається значне поширення в Тохаристані буддизму. Однак, поряд із привнесеним з Індії буддизмом, у Тохаристані продовжували існувати і давні місцеві вірування. Так, великою пошаною користувалося божество Амудар’ї — Охшо, що знайшло відображення і на кушанських монетах, на яких Охшо іконографічно зливався із Шивою [46, I, 367-382].На відміну від Тохаристану, на культурі північніших областей Середньої Азії — Согду, Фергани, Хорезму — релігійна політика кушанських правителів майже не позначилася. У Согді, судячи з численних глиняних статуеток, у кушанські часи був досить поширений культ жіночого божества типу богині вод і родючості Анахіт, що зображувалася одягненою в багатий одяг з плодом гранату в руці, котрий тримає між грудьми. Зустрічаються також зображення чоловічого божества, можливо, Сиявуша — місцевого божества природи, яке вмирає і воскресає. Відомі зображення так званого Гопатшаха, істоти з тілом бика і людською головою. Очевидно, у Согді на початку нашої ери існував культ першородної людини — би- колюдини, яка уособлювала спочатку космічну силу, що дала початок тваринному і рослинному світові, а також металам. У Хорезмі, як і в Согді, також були поширені давні місцеві культи богині вод і родючості Анахіти та бога природи, який вмирає і воскресає, Сиявуша, його вважали також предком династії хорезмійських царів [46, I, 382-387].
Еще по теме Юечжійські племена ототожнювалися, як зазначено, з масагетськими і тохарськими, у союз яких входили й усуні-асіани, які ототожнюються з кушанами.:
- Юечжійські племена ототожнювалися, як зазначено, з масагетськими і тохарськими, у союз яких входили й усуні-асіани, які ототожнюються з кушанами.
- СХІДНЬО-СЛОВ’ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА, З ЯКИХ ЗРОДИВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД. УЛИЧІ Й ТІВЕРЦІ.
- Іраномовні племена з'явилися в районі Іранського нагір'я (території майбутньої Іранської імперії) ще у ІІ тис. до н. е., де вони вступили у взаємодію з дравідомовпими і північно-кавказькими племенами, які там проживали.
- Скіфські племена, географічний розподіл яких у межах Європи поданий Геродотом [29], у зв’язку з археологічними знахідками локалізуються в такий спосіб [89, 173].
- Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл., 2020