Іраномовні племена з'явилися в районі Іранського нагір'я (території майбутньої Іранської імперії) ще у ІІ тис. до н. е., де вони вступили у взаємодію з дравідомовпими і північно-кавказькими племенами, які там проживали.
При цьому існує гіпотеза, що індоарійське населення проникало ще до давніх іранців у ті самі області Середньої Азії й Середнього Сходу і що наявність цього ран- ньоарійського субстрату полегшило вкорінення тут іранських мов [80, 50-51].
В історії іранських мов сучасні лінгвісти вирізняють три основних періоди [62, 459]:1) давньоіранські мови — мідійська, авестійська, давньоперська, скіфська (ІІ тис. до н. е. — ІУ-ІІІ ст. до н. е.);
2) середньоіранські мови — середньоперська (пехлеві), парфянська, бактрій- ська, сакська, согдійська, хорезмійська, аланська (ІУ-ІІІ ст. до н. е. — УІІІ-ІХ ст. н. е.);
3) новоіранські — перська, таджицька, фарсі-кабулі (або дарі), пушту (або афганська), белуджська, курдська, осетинська, татська, талиська, ягнобсь- ка, памірські (з УІІІ-ІХ ст. до наших днів).
На Іранському нагір'ї в Західній Азії сьогодні простяглися території Ірану (близько двох третин), Афганістану, Пакистану, Іраку і Південної Туркменії (площа нагір’я становить 2,7 млн кв. км). Внутрішні плоскогір’я заввишки 500-2000 м розділені хребтами (Кухруд, Східно-Іранські гори та ін.) й обрамлені могутніми гірськими утвореннями (Ельбрус, Копетдаг, Гіндукуш, Сулейманові гори, Загрос). Найбільша висота становить 5604 м (вулкан Демавенд). На Іранському нагір’ї є безстічні озера, солончаки, гірські степи, напівпустелі й пустелі, на зовнішніх схилах — ділянки лісів [16, 459]. Початок державності в цьому регіоні пов’язаний з дравідомовним Еламом.