Початок історії Еламу письмово засвідчено в шумеро-аккадських написах і господарських документах.
З другої половини ІІІ тис. до н. е. в Еламі відоме лінійне письмо, а ще раніше — піктографічна писемність. Приблизно у другій половині ІІ тис. до н. е. сюди проникає клинопис. Елам у ІІІ тис.
до н. е. у політичних і культурних відносинах був тісно пов’язаний з Месопотамією. У цей період в Еламі оселяються жителі Вавилонії. Поряд з божествами еламського пантеону в документах фігурують шумерські й аккадські боги, йдеться про жертвопринесення на честь того чи іншого божества, а також про виділення баранів для правителя. На підставі написів визначено наявність храмових рабів, дарування храмам землі, наявність едиктів царя про охорону і недоторканність храмової власності [122, 6-12].Історії Еламу присвячена фундаментальна праця російського дослідника Ю. Юсіфова, основними положеннями якої ми скористаємося. За цим дослідженням, основу населення Еламу становили еламіти (рис. 32), які говорили еламською
Рис. 32. Еламіти (Персеполь) [128, 59]
мовою. Давньоеламський календар починався не на початку весни, як у багатьох давніх народів, а на початку осені. На підставі археологічних свідчень деякі дослідники розширюють зону впливу Еламу до Туркестану, до верхів’їв Інду й Аравійського півострова. У часи розквіту еламська держава контролювала велику територію: від кордонів Вавилонії й Ассирії (у давнину Шумеру й Аккаду) до Перської затоки. Осердя еламської території було оточене з усіх боків високими горами. Столиця еламського царства Сузи містилася на рівнині. З гір стікали струмки, що виходили на рівнинні області Еламу, створюючи тим самим сприятливі умови для землеробства. Ще в найдавнішому археологічному шарі Сузів встановлене існування ранніх поселень культури Розписної (Мальованої) кераміки. Найбільшими ріками Еламу були Керха і Карун.
Очевидно, у верхів’ях ріки Карун простяглися еламські області Аншан, Сімаш та Кімаш [122, 25-29].В Еламі існувало кілька областей, серед яких найзначущими були Сімаш, Аншан, Сузи, Аван, Адамдун. Шумерські писемні джерела Елам називали Nimki («висока земля»), а ассирійські написи — Elamty, що також відповідає поняттю «високий», тобто гірській країні. Власне еламські джерела називають свою країну hapirti (або hatamti), що деякі дослідники ототожнюють з шумерською назвою еламської області Adamdun. Таким чином, можна схилитися до того, що ассирійське Елам утворено від шумерського Адамдун — еламського Хатамті. Примітною є деяка подібність еламської піктографії (насамперед за формою знаків) із шумерською писемністю IV тис. до н. е., що стала підґрунтям для створення клинопису. Водночас мова піктографії (протоеламської писемності) не шумерська і не ак- кадська, а належить до корінного населення Еламу, що, очевидно, мало тривалі та глибокі контакти з шумеро-аккадським оточенням, чим і пояснюються численні культурні паралелі. В Еламі використовувалася десятична система числення (шумери як основу рахунка використовували число 60 [65, І, 141-142]), а розвинене з піктографії клинчасте письмо пройшло у своєму розвитку три періоди [122, 35]:
• староеламський — ІІІ тис. до н. е.;
• середньоеламський — з XIII по VIII ст. до н. е.;
• новоеламський — з VIII по VII ст. до н. е.