Європейські культури бронзового віку

Па початку III тис. до н. е. у Середземномор'ї і на півдні Балкан, а також на західному Кавказі виникли найдавніші культури бронзового віку. Йдеться про ранньомінойську культуру на Криті, ранньоелладську культуру Греції, раншл) ма­кедонську культуру, а також про ранні культури Фессалїї та Фракії, які були споріднені за походженням і в яких простежується чіткий зв’язок з раннім бронзовим віком Західної Анатолії, в тому числі з Троєю.

Бронзовий вік Європи є складним конгломератом різноманітних куль­турно-історичних спільностей, які мали різні ареали, традиції, зв'язки, рівні розвитку. Тоді як в Егеіді у II тис. до н. е. існували найдавніші європейські цивілізації — мінойська і мікенська. міста і держави, на крайній півночі і північному сході Європи зберігалися племена мисливців і рибалок, що пере­бували на рівні первісного суспільства. Збройні сутички, а пізніше й спе­ціальні грабіжницькі походи стали характерною ознакою того часу Ісрархіч- ністю була глибоко пронизана вся соціальна структура суспільства: на верхніх щаблях ієрархії перебували вожді і знать, нижче йшли воїни, ремісники і ря­дові члени общин — землероби і скотарі.

У першій половині II тис. до н. е. у степових областях Східної Європи розвивається катакомбна культурно-історична спільність, названа так у зв'яз­ку з характерною особливістю поховального обряду — похованням покійників у спеціальних камерах-катакомбах, виритих в одній із стінок могильної ями. Ця культурна спільність займала великий ареал — від Дніпра майже до Волги. Ос­новою економіки були пастушаче скотарство І землеробство. Катакомбні похо­вання здійснювали під курганними насипами, які іноді досягали великих роз­мірів (до 75 м діаметром і до 8 м заввишки).

Характерним прикладом степових культур Східної Європи с також зруб­на культурно-історична спільність, що займала величезну територію між річками Дністер і Урал. Своєю назвою вона завдячує конструкціям з колод, що розміщувалися в могильних ямах або споруджувалися над ними.

До великих міграцій європейського бронзового віку можна зарахувати просування з північного заходу до Середньодунайського басейну культури ви­соких могил (II тис. до н. е.). яке супроводжувалося знищенням місцевих куль­тур і вигнанням їхніх носіїв на схід. Формування іншої досить великої культури пізнього бронзового віку — культурно-історичної спільності полів поховальних урн — також часто пояснюють міграційними процесами. У XII-X ст. до н. е. ця спільність займає великі території Центральної Європи, згодом її вплив поши­рюється і на Західну Європу', почасти — на Північну і Південно-Східну. При­пускають. що спільність полів поховальних урн можна співвіднести з «давньо- європейським» мовним шаром, що передував утворенню іллірійських, кельтських, італьсьхих і германських мов. Місцеві елементи, що увійшли до складу спіль­ності полів поховальних урн, стали основою виникнення культур раннього заліз­ного віку, що ідентифікуються з іллірійським, кельтським і венетським етносами. Область поширення північного (нордичного) бронзового віку пов'язують з ареа­лами прагерманських і прабалтських мов.

Характеристику давніх культур Європи наведено у табл. 9 [42].

Таблиця 9

ХАРАКТЕРИСТИКА ДАВНІХ КУЛЬТУР ЄВРОПИ

Продовження табл 9

• Латрилнвйяість (від лат. pater — батько і Апеа — лнія) — визначення походження за чо­ловічою. батьківською лійсю. Історично змнюс матрилніймсть. Патрилокальність повинно було передувати їх перебування на території, що охоплювала степи Поволжя і Північне Причорномор'я і лежала дальше на сході, у складі індоєвропейської спільності, до якої тоді ще належали індоіранська, тохарська та інші діалектні групи. Питання про те, був цей ареал первісною прабатьків­щиною всіх індоєвропейців чи лише проміжним районом розселення для біль­шості індоєвропейських груп, необхідно вирішувати у взаємозв'язку з питанням про найдавніші етапи становлення і розвитку багапюх етиомовних спільностей, у яких помітна історична близькість до індоєвропейської [42.

Завдяки порівняльно-історичним дослідженням у мовах сучасних народів Європи лінгвісти виявили релікти, залишені етносами, що були вияснені індо­європейцями. Встановлено наявність кикладського субстрату на півдні Волконсь­кого півострова і островах Егейського моря Помічено певну подібність міной- ської мови до мов північно-західнокавказького кола, найдавнішого представника яких — хаттську — хронологічно можна порівняти з мінойською. У Західному Середземномор'ї виявлено автохтонний іберійський субстрат, припускають, що він теж має кавказькі паралелі. Крайній захід Європи до появи там індоєвро­пейців (прихід кельтів до Ірландії датується другою чвертю І тис. до н. е.) був заселений народами, за антропологічним типом близькими до середземноморсь­ких; населення північних районів Ірландії належало, як гадають, до ескімоідно- го типу. На північному сході Європи проживало населення, яке зараховують до фінно-угорської сім'ї мов. Згодом на давні місцеві культури Європи нашарову­ються культури носіїв індоєвропейських мов, поступово іх асимілюючи. але сліди давніх культур ще залишаються, наприклад, у формі мегалітичних споруд (дольменів, кромлехш. менгірів), що мали культове призначення [42. 97-98].

У Європі у II тис. до н. е. тривало посилене пересування населення, але вже усередині П, а не ззовні. З другої ж половини третього тисячоліття, навпа­ки. спостерігається рух племен з Європи до Анатолії. Це свідчить також про те, що більша частина Європи у другому тисячолітті була заселена носіями індо­європейських мов. які з'явилися в Європі не пізніше, ніж у другій половині III тис. до н. е., проте, ймовірно, поселилися тут все ж таки раніше [42. 123].