Змішання і подальший розвиток культур

Середня Азія, Кавказ і Європа заселялися здебільшого європеоїдами, Сибір і Далекий Схід — монголоїдами. При цьому розселення первісних колективів від­бувалося по гірських хребтах, що побічно доводить поширені легенди про Все­світній потоп.

Змішання різних антропологічних груп вело і до змішання культур. Так, па­леолітична культура Середньої Азії і Казахстану має схожість з нижньопалеолі- тичною культурою Південної Азії і Африки, насамперед з Соанською культурою Індії, приналежної до «східної зони». В той же час тут зустрічаються і ручні руба­ла, пов’язані з Передньою Азією, які представляють «західну зону». Середня Азія, таким чином, — це стик двох основних культурних традицій нижнього палеоліту. «Західна зона», що охоплює південь Азії, Європи, Африку і Австралію, має афри- кано-середземноморське походження, а “східна” (Північна, Центральна і Східна Азія) — переважно сибірсько-монгольське. Цим традиціям передували, очевидно, більш давні культури, від яких збереглися лише легендарні назви, — лемуро-атлан- тична і гіперборейська. Від північних бореалів ведуть своє походження і індоєв­ропейці.

Названі культурні традиції змішувалися, що приводило до культурного син­кретизму. Наприклад, представники південної Натуфійської культури, що займала в Х-УІІІ тис. до н. е. територію від Нілу до Євфрату, належали, мабуть, до матріар­хальної культури (побічно на це вказують споруди округлої форми), а існуюча в цей же час у Прибалтиці Свідерська культура демонструвала переважно патріар­хальні риси. Синтез же названих традицій стався, очевидно, у Кукрецькій культурі Північного причорномор’я в УІІ-УІ тис.

Носії Дніпро-донецької культури відіграли важливу роль у формуванні як індо­іранської, так і балто-слов’янської спільності. «Ямники» здійснили, мабуть, свою експансію до Малої Азії, а вторгнення на територію «ямників» носіїв Катакомбної культури призвело до формування змішаних ямно-катакомбних комплексів. Ямна культура стала також підґрунтям для виникнення Середньодніпровської і Зрубної куль­тур. У свою чергу, помітно вплинула на розвиток Ямної культури (як і Усатівської) Кемі-обинська культура, поширена в ІІІ тис.

Катакомбна культура поширювалася в Північному причорномор’ї і посіда­ла місце між Ямною і Зрубною культурами. Значна частина катакомбного населен­ня мігрувала до Греції і взяла, ймовірно, участь у створенні давніх Мікен (ХУІ ст. до н. е.). Інші групи «катакомбників» мігрували через Кавказ до Передньої Азії. Зрубна культура була поширена у степовій зоні Східної Європи від Дунаю до Вол­ги в ХУІ-ХІІ ст. до н. е.

Середньодніпровська культураІІІ-ІІ тис. до н. е. охоплювала територію Серед­нього і Верхнього Подніпров’я, а також басейн Десни. Вона походить з Дніпро- донецької, Трипільської, Ямної культур і культури Шнурової кераміки. Між Серед­нім Подніпров’ям і Одером область розташування Тшинецької культури, в основі якої лежала Дніпро-донецька спільність. Тшинецка культура була споріднена із Комаровською. На основі Тшинецької і Комаровської культур в ІІ тис. до н. е. скла­лася Білогрудівська культура, що поширилася на території Правобережної України і була землеробсько-скотарською. Білогрудівців одні дослідники зараховують до протослов’ян, інші — до протофракійців (останніх зазвичай ототожнюють із Саба- тинівською культурою, яка в середині ІІ тис. до н. е. займала степи Правобережжя між Дніпром і Дунаєм до Чорного моря). «Сабатинівців» пов’язують із Зрубною культурою, яка була також спорідненою із Білозерською культурою, що вважається етнокультурною основою кіммерійців.

Загальне походження слов’ян і фракійців відстоюється багатьма дослідни­ками. При цьому спільність цього походження зводиться, як правило, до пелаз- гів — прадавнього з відомих індоєвропейських етносів, що виник, судячи з усього, від ранніх змішань з іберійсько-кавказькими племенами.

Продовженням Білогрудівської культури кінця II тис. до н. е. стала Чорнолісь- ка культура початку I тис. до н. е. (Середнє Подніпров’я) — основа формування ранніх слов’ян, сусідами яких були гето-фракійські та кіммерійські племена. Із слов’янами-сколотами пов’язана і Лужицька культура, яка сформувалася в Східній Німеччині, а також на значній території Польщі, Південної Чехії і Словаччини в ХІУ-ІУ ст.

Степова Середньостогівська культура стояла, таким чином, у витоків формування праіндоєвропейців. Носії саме цієї культури вперше приручили коня. Праін- доіранцями, судячи з усього, були носії Ямної культури. Південніше і дещо пізні­ше за неї формується Кемі-обинська культура, представники якої ототожнюються з індоаріями. Праіранська гілка пізніше відокремлюється у Зрубній, а індоарій- ська — у Катакомбній культурі. Асиміляцію ж трипільців-пелазгів бачать в експан­сії сусідніх етнокультурних спільностей бронзового віку — Ямній і Кульових амфор.

Арійські (індоіранські) народи почали, вочевидь, своє поширення з Північного Причорномор’я на межі ІІІ-ІІ тис., до н. е. через Малу і Середню Азію, поширившись до Ірану й Індії. При цьому першими, ймовірно, пішли ін- доарійські племена. У першій половині ІІ тис. до н. е. на території Середньої Азії була вже поширена індоіранська мова, а в ХУІ-ХІІІ ст. до н. е. індоіранська мова (в її староіндійській формі) існувала в хуритсько-індоіранській державі Мітанні (Північна Месопотамія), поширювалася також на територію Сирії і Палестини.