Подальше розселення і класифікація середньоазійських культур
Джейтунська культура — перша з культур анауського кола (тобто культур, що належать до розкопок в Анау) і є початковим етапом в історії ранньоземлеробських суспільств Південної Туркменії.
Археологи встановили, що весь матеріал з розкопок Анау можна поділити, спираючись на типологічний аналіз знахідок і стратиграфії (тобто послідовності залягання шарів), на три комплекси-культури (Анау I, II, III). Ця класифікація була додана дослідженнями однієї з найбільших археологічних пам’яток прадавніх землеробів Середньої Азії — Намазга-тепе, який поділили на шість культурних шарів: від Намазга I (прадавній) до Намазга VI (найпізніший). Як видно з табл. 3, в Анау відсутні матеріали кінця пізнього енеоліту, а в Намазга — початку раннього енеоліту. Таким чином, ці дві класифікації — анауська і намазгинсь- ка — істотно доповнюють одна одну і нині загальновживані [95, 22-24].Таблиця 3
ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ МАТЕРІАЛІВ
ДАВНЬОЗЕМЛЕРОБСЬКИХ (АНАУСЬКИХ) СУСПІЛЬСТВ ПІВДЕННОЇ ТУРКМЕНІЇ [95, 24]
| Роки до н. е. | Історичні періоди | Археологічні комплекси | |
| 4500-3200 | Період однокімнатних будинків | Анау I | - |
| (ранній енеоліт) | Намазга I | ||
| 3200-2400 | Період багатокімнатних будинків | Анау II | Намазга II |
| (пізній енеоліт) | - | Намазга III | |
| 2400-1700 | Період розквіту (бронзовий вік) | Намазга IV | |
| 1700-1100 | Період занепаду (пізня бронза) | Анау III | Намазга V |
| Намазга VI | |||
Нині відомо кілька пам’яток Джейтунської культури, які концентрувалися по берегах невеликих струмків, що стікали з Копетдагу.
Звідси почалося розселення ранньоземлеробських племен на схід у період раннього енеоліту. Поселення раннього енеоліту спочатку зберігали безперечні риси єдиної культури, що найвиразніше засвідчено зразками кераміки типу Намазга I (рис. 5), пов’язаної з Джейтунською культурою. Водночас на відміну від примітивного розпису посудин Джейтунської культури кераміку типу Намазга I прикрашають вже чіткі візерунки: смуги з горизонтальних рядів трикутників або з ламаної лінії, що утворює гострі кути. Розпис, як правило, наноситься коричневою фарбою по червоному або жовтуватому тлу. Вивчення пізнішої розписної кераміки типу Намазга II свідчить вже про істотні зміни в культурі ранніх землеробів Південної Туркменії наприкінці раннього енеоліту. Для цієї доби можна говорити про розподіл єдиної культури на дві частини: західну і східну. У західній області на зміну описаній вище розписній кераміці прийшов посуд з двокольоровими або багатокольоровими візерунками, які складаються з різних поєднань трикутників, навскісних і вертикальних смуг. Це помітно вирізняє кераміку західної області від посуду східних пам’яток, де розпис розвиває традиції Намазга I, залишаючись монохромним [95, 24-28].
Рис. 5. Кераміка ранніх землеробів Середньої Азії (Намазга I) [95, 27]
У давній Середній Азії, нарівні з окремими землеробськими селищами, розташованими на берегах невеликих струмків, почали виникати і перші оазиси — відносно великі території, зрошувані каналами, поєднаними з великими струмками і річками. Одним з таких був Геоксюрський оазис, що виник на берегах проток річки Теджен. Залишки цього поселення знаходяться серед пісків і є величезним пагорбом заввишки 10 м і площею 12 га. Тут містилися великі багатокімнатні будівлі (в одному з таких будинків налічувалося 14 приміщень, згрупованих довкола невеликого внутрішнього подвір’я). Серед цих прямокутних приміщень були і великі житлові кімнати, і кухня з вогнищем, і комори-зерносховища, і спеціальна, ймовірно культова, споруда — святилище.
Картина, схожа на геоксюрську, постала перед дослідниками і в найбільш вивченому «західному» поселенні Кара-тепе, залишеному мешканцями приблизно в 3000 р. до н. е. Воно охоплювало площу в 15 га з великою незабудованою ділянкою в центрі — головною площею, яку оточували великі багатокімнатні будинки, розділені вузькими (завширшки не більше 2 м) вулицями [95, 28-33].
Рис. 6. Глиняні жіночі фігурки давньоземлеробських поселень [95, 35]
Улаштування і планування будинків Геоксюра і Кара-тепе свідчать про істотні зміни, що відбулися в IV тис. до н. е. в громадському житті прадавніх землеробів Середньої Азії. На зміну родовим селищам Джейтуну і Анау, що складалися з кількох десятків окремих сімей, прийшли селища родинних общин, кожна з яких об’єднувала під загальним дахом багатокімнатного будинку 6-8 малих сімей, які ведуть спільне господарство. Населення селища зберігало при цьому єдину родову організацію, на чолі якої стояли рада старійшин або виборні вожді. У селищах цієї доби все ще переважають глиняні фігурки жінок, характерні і для давньоземлеробських поселень Ірану, Месопотамії, Трипілля (рис. 6). Фігурки відтворювали узагальнений образ Богині-Ма- тері, обожненої Матері-Землі, богині родючості і кохання, поклоніння якій було широко розвинене в усіх ранньоземлеробських племенах. Зустрічаються в цей час зрідка і чоловічі фігурки: наприклад, на
одній з них, знайденій в Кара-тепе, зображений воїн у шоломі з навушниками, а з верхівки шолому на його потилицю спадає плетена коса, що також, ймовірно, вказує на матріархальні мотиви [95, 33-37].