Перші сліди цивілізації Середньої Азії
Недалеко від столиці Туркменії — Ашгабата — розташована невелика залізнична станція Анау, добре відома археологам усього світу, оскільки її ім’ям названо нині кілька чудових давніх культур Середньої Азії [95, 12].
Знайдена при археологічних розкопках розписна кераміка виразно нагадує глиняний посуд, який характеризує багато прадавніх землеробських цивілізацій Близького і Середнього Сходу,
Рис. 4. Прадавні центри землеробської культури
а також Південно-Східної Європи, включаючи поширену на території України і Молдови славетну Трипільську культуру. Ці розкопки дали змогу вивчити цілий ряд давньоземлеробських культур Південної Туркменії (тобто на кордоні з нинішнім Іраном), що послідовно змінювались, від їх зародження в УІ-У тис. до н. е. (так звана Джейтунська культура) і до їх занепаду наприкінці II тис. до н. е. (так звана третя культура Анау). Залишки найдавнішого з відомих нині поселення Середньої Азії загубилися серед пісків Каракумів (пустеля в Туркменії площею близько 350 тис. кв. км.) у 30 км на північний захід від Ашгабата. Це поселення, що уміщалося на пласкій вершині піщаного пагорба, площа якого не перевищувала 0,5 га, було назване Джейтунським (за назвою найближчого урочища). Колись тут тіснилося 40-50 невеликих будинків з пласкими дахами. Будинки були споруджені з висушених на сонці подовжених «булкоподібних» шматків глини, перемішаної з рубаною соломою [95, 12-16].
Кожне житло Джейтунського поселення складалося з окремого прямокутного однокімнатного будиночка (площею в середньому близько 25 м) і підсобних забудов поряд з ним. Всі будинки були однотипні: у південній або східній стіні містився вузький вхідний отвір, праворуч від нього біля стіни — масивне прямокутне вогнище, а поряд з ним обгороджений майданчик. Навпроти вогнища, невисоко над підлогою, в стіні був виступ, а в ньому ніша (в деяких будинках стіна з виступом і нішею були покриті чорною фарбою або трибарвним розписом, в інших випадках був забарвлений в червоний колір один лише виступ з нішею). Ймовірно, що в таких нішах, осяяних полум’ям вогнища, поміщали магічні фігурки, що відтворювали або жінку — «Матір-прародительку», або тварин.
Дослідники припускають, що в кожному будинку цього поселення жила окрема сім’я, а все селище належало родовій групі, яка вела спільне господарство. Господарський інвентар жителів складався з кістяних і кам’яних знарядь — серпів, різців, скребків, зернотерок тощо. Знайдені також керамічні вироби і нечисленні прикраси. Ця Джейтунська культура, датована УІ-У тис. до н. е., — колиска прадавніх осілих землеробів Середньої Азії, приналеж- на до певного культурно-історичного процесу, що охоплював обширні території Близького Сходу і Північного причорномор’я. Саме на цих територіях і землях Південно-Східної Європи і глибинної Азії, що примикали до них, у УІ-ІІ тис. до н. е. виникають і розвиваються прадавні землеробські культури. Район поширення Джейтунської культури, що охоплювала вузьку смугу придатних для зрошування земель Південної Туркменії, які простяглися уздовж північних схилів Копетдагу і піщаними барханами Каракумів, був у той важливий історичний період одним з північно-східних рубежів цього культурного масиву [95, 16-19].Носії Джейтунської культури вирощували ячмінь і пшеницю, розводили кіз і баранів, займалися полюванням, а також ремеслами (у тому числі гончарним і ткацьким). Керамічні посудини циліндричної форми фарбувалися у кремовий або червоний колір, а зверху коричневою (або червоно-коричневою) фарбою наносився розписний орнамент у вигляді вертикальних хвилястих ліній або вертикальних рядів невеликих дуг. Серед керамічних виробів були також статуетки. Деякі вироби мали форму конуса, схожі з такими ж конусами землеробів Близького Сходу і Трипілля (здогадно, це гральні фішки, подібні знайденим у додинастійському Єгипті). Такі ко- нуси-фішки пересувалися по столику з обпаленої глини, розкресленому на квадрати або по дерев’яній дошці. Мабуть, це була одна з найпоширеніших ігор давньозем- леробських племен (на кшталт шахів, шашок або нардів) [95, 19-22].