Бронзовий вік Середньої Азії
Період пізнього енеоліту, до якого зараховують поселення Геоксюр і Кара-тепе, характеризується подальшим культурним відособленням західної і східної областей розселення давніх землеробів Південної Туркменії.
На сході, в Геоксюрському оазисі, в цей період основним мотивом орнаментальних розписів стали хрестоподібні фігури, напівхрести і пилкоподібні лінії, тоді як у поселеннях західної області зустрічаються зображення тварин (козлів, барсів, птахів), а інколи і людей. Водночас культурне відособлення західної і східної областей не означало їх повної роз’єднаності, навпаки, між ними здійснювалися постійні зв’язки, які і зумовили найвищий розквіт анауських культур епохи бронзи, що припадає на 24001700 рр. до н. е. У цей час з’являються великі поселення, що охоплюють десятки гектарів площі. Прикладом такого поселення є згадуване Намазга-тепе в передгір’ях Копетдагу. Його бурхливе зростання датується кінцем IV — початком III тис. до н. е., а розквіт припадає на кінець III — початок II тис. до н. е. Стіни споруд в На- мазга-тепе (деякі з них складалися з 27 кімнат) зводилися з великої цегли-сирцю і великих глинобитних (пахсових) блоків. Деякі коридори між кімнатами мали склепінчасте перекриття, крім квадратних і прямокутних, тут були і кімнати неправильної форми [95, 37-41].За часів свого розквіту Намазга-тепе було оточене сирівцевою стіною, як і Алтин-тепе, ще більше поселення цього періоду, що займало 100 га площі. Ці поселення були центром ремісництва, де виготовлялися знаряддя і зброя з нового матеріалу — бронзи, твердішої за мідь. Істотно змінилося і гончарне виробництво у зв’язку з використанням гончарного круга. Кераміка типу Намазга IV прикрашається ще за традицією розписними візерунками (зазвичай це «килимові» орнаменти), але часто також зустрічаються зображення козлів і птахів (посуд Намазга V вже абсолютно позбавлений розписних візерунків). Змінилося в період бронзового віку і образотворче мистецтво давніх землеробів: фігурки сухіші і умовні; тварини відтворені так, що важко визначити їх породу; зображення жінок, як правило, площинні; зникає реалістична скульптурність форм.
Дуже цікаві знайдені в Намазга-тепе глиняні моделі возів, відомі також в Трипільській культурі. Вози були двох типів — одноосьові двоколісні типу гарби і двоосьові чотириколісні типу воза. Вочевидь, у цей період верблюд був основною упряжною твариною [95, 41-45].Розквіт господарства і культури в Південній Туркменії кінця III — початку II тис. до н. е. поєднувався і зі змінами у громадському житті: відбувається відокремлення ремесла від землеробства (тут головними культурами були ячмінь, пшениця, виноград і бобові), продовжувалася спеціалізація окремих галузей виробництва і розвиток обміну, що підвищувало роль великих патріархальних сімей. Поява майнової диференціації, ремісничого виробництва і обміну, величезних укріплених поселень (міст) дає змогу говорити про виникнення в цей час на південному заході Середньої Азії ранньорабовласницького суспільства. Процес становлення рабовласницького суспільства в Південній Туркменії був перерваний певними подіями періоду пізньої бронзи. Цей період, що охоплює 1700-1100 рр. до н. е., знаменує собою відомий занепад давньоземлеробських культур, а величезні квітучі поселення, такі як Намазга-тепе і Алтин-тепе виявляються залишеними. У цей же час у північних передгір’ях Копетдагу з’являються стоянки з грубою ліпною керамікою степових племен, що вторглися, ймовірно, в область розселення давніх землеробів з північних областей Середньої Азії, які вступили в тісні контакти з нащадками давніх мешканців Південної Туркменії. Подальший хід культурного розвитку Середньої Азії з того часу не можна вже розглядати як пряме продовження прадавніх традицій ранніх землеробів [95, 45-48].