Рослинний і тваринний культ: попередник землеробських і скотарських культів
Р оль рослин у міфопоетичних уявленнях визначається, за В. Топоровим, наявністю особливого рослинного («вегетативного») коду, з чим пов’язана участь рослин у численних системах класифікації.
Єдиним рослинним образом, що втілює в собі універсальну концепцію світу, виступає Світове дерево. Виняткова роль рослин у житті людини сприяла міфологізації усього з ними пов’язаного: починаючи із Землі, що розуміється як материнське лоно рослин і життя взагалі, і закінчуючи усіма чинниками, що впливають на рослини (дощ, град, вітри та ін.). Саме поле (як і рослини) нерідко уявлялося живою істотою, вагітною жінкою, що очікує потомство, або ж могилою, що приховує в собі загибле зерно. У різних традиціях з рослинами, землею, що породжує їх, і загальною ідеєю рослинної родючості пов’язана величезна кількість божеств — Гея, Деметра, Персефона-Кора, Діоніс, Нарцис, Гіацинт, Флора, Церера, Сома та ін. Існують міфологеми про бога або людину, що висить на дереві (скандинавський Одін, кельтське божество, Ісус Христос та ін.); про людину, що виростає з рослини («проростання» Осіріса; сади Адоніса, народженого зі Світового дерева; відродження Аттіса у вигляді квітів і дерев; рослинне минуле Діоніса тощо) про походження рослин з крові або тіла міфологічного персонажа (порівн., наприклад, розтерзання Діоніса-Загрея титанами). Багато рослин співвідносяться з образами чоловічого і жіночого дітородного начала. Ідея вічного життя і родючості може реалізуватися в сукупності рослин, що утворюють сад, який у ряді випадків розуміється як рай. У космогонічних міфах рослини виступають як фактично перший об’єкт з усього, що було створено богами [74, II, 368-369].Відзначається архаїчний зв’язок рослин з тотемізмом: наприклад, германське плем’я семіонів виводило своє походження від дерев одного гаю; у європейських народів значно були поширені повір’я, що люди беруть немовлят з-під дерев або що душі предків живуть у рослинах.
З тотемізмом дослідники пов’язують і так звані будівельні жертви, що розглядалися як компенсація за вирубування дерев, з яких будувався будинок, міст і т. ін. Дерева в народних уявленнях нерідко сприймаються як живі істоти. Нерідко рослини розглядаються і як житло нечистої сили, злих духів (осика, бузина, мандрагора). Відомі також хлібні духи або демони: «хлібна мати», «діва хліба», «хлібний старий», «мати рису», «вівсяна наречена», «хлібні вовки», «житні собаки» та ін. У фольклорі самі жнива нерідко уподібнюються кривавому бенкету, вбивству. Наприклад, у ряді близькосхідних і середземноморських традицій існував обряд оплакування першого снопа. В одних випадках землеробські обряди утілювали загальну ідею родючості (різдвяна ялина або «травневе дерево» у Європі; дні квітів, свята типу римських флориалій; Зеленого Юрія, Ярилиного дня на Русі та ін.), а в інших були присвячені конкретним циклам весняно-літнього сезону і відповідних землеробських робіт (зустріч весни, вихід у поле, священна оранка, сівба, жнива, свято урожаю тощо). Рослинні символи та пов’язані з ними ритуальні ігри, звеселяння і оплакування визначають і усі інші свята, в першу чергу шлюбні обряди (у греків, наприклад, покровительками шлюбів були богині земної родючості Деметра і Персефона), а також похорон. Рослини — важливий атрибут церемонії вибору вождя, суду, змагань. Особливий клас міфів і легенд пояснюють появу і поширення культурних рослин, що нерідко пов’язується з діяльністю культурного героя (порівн., наприклад, елевсинські містерії як пам’ять про передачу Деметрою основ землеробства і зерен пшениці Триптолему, що втілює потрійну оранку землі). Об’єктами міфологізації стають також частини рослин: корені, листя, плоди та ін. Наприклад, заборонений плід з дерева пізнання добра і зла асоціюється з яблуком, фігою, лимоном, апельсином, гранатом, грушею, айвою. Зерно і сім’я — узагальнюючий символ вічного життя і родючості (у тваринному коді їм відповідає яйце) [74, II, 369-371].У табл.
27 представлені основні характеристики найвідоміших представників вегетативного коду.Тварини у міфопоетичній свідомості виступають як один з варіантів міфологічного коду (разом з рослинним, харчовим, хімічним, колірним та ін.), на основі якого можуть складатися цілісні повідомлення (зокрема, міфи і казки). При цьому конкретні елементи зооморфного коду отримують здатність виступати як класифікатори і можуть об’єднуватися в цілі комплекси, що обіймають різні сфери буття (наприклад: тварина — рослина — сторона світу — колір — небесне
Таблиця 27
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЯДУ ПРЕДСТАВНИКІВ ВЕГЕТАТИВНОГО КОДУ [74, I-II]
| Рослина | Основні характеристики | Пов'язані з рослиною божества |
| 1 | 2 | 3 |
| Береза | Символізує світло, сяйво, чистоту, жіночність, але й неясність. У традиції друїдизму є деревом начала, символом першого місяця року (24 грудня — 21 січня). У Шотландії і деяких інших країнах пов'язувалася з уявленнями про небіжчиків | Велика богиня і її різні іпостасі, ПраЯнус |
| Глід | У кельтській традиції є батьком Олвена (відповідає слов'янському Вію). Кельти вважали глід деревом примусової цнотливості. Він пов'язувався з травнем як місяцем ритуального утримання від статевих зв'язків, що пізніше став місяцем оргаїстичних свят навколо «травневого» дерева | Божество зими і пітьми кельтів, Діва Марія, грецьке божество шлюбних уз Гіменея |
| Бузина | Пов'язана з нещастям, смертю, злими духами, хтонічним світом. Іноді називається християнськими авторами деревом розп'яття. У прусів бузина вважалася священним деревом | Пушкайте балтійської міфології |
| Бук | Символ величності, процвітання, честі і перемоги, стійкості і повноти життєвих сил. Пізніше з ним починає пов'язуватися символіка писемності, буквеного знання, літератури (рос. буква, англ. book — книга) | Божества писемності, знань |
| Г ранат | У ряді традицій виступає у функції райського яблука, плоду від дерева пізнання. У Давній Греції вважався образом смерті, забуття, але й божественної їжі, надії на безсмертя. Вважалося, що гранат виник з крові Діоніса. У християнстві співвідноситься з даром, який принесений Ісусом Христом з небес. Є однією з емблем Діви Марії | Персефона, Діоніс, Діва Марія, Ісус Христос |
| Дуб | Священне дерево, житло богів, небесні ворота. Дерево громовержця. Дуб іноді виступає і як образ дерева, на якому розіпнуто позбавлене продуктивних сил божество (часто сонячне), якому, проте, судилося відродитися. Дубова палиця — знаряддя громовержця або сонячного бога. Символ твердості, суворості, влади, а також сили, потужності, гідності. У біблійній традиції — символ гордості і зарозумілості. У християн — емблема Христа. Дуб — царське дерево | Перун, Перкунас, Тор, Зевс, Юпітер, богиня вогню Веста, божества родючості, солярні божества, а також боги, що вмирають і воскресають, Ісус Христос |
| Ялина | Символ хоробрості, безрозсудної сміливості, бадьорості, вірності, безсмертя, довголіття, гордовитості, царських достоїнств. У кельтів ялині присвячено день 23 грудня, коли народжується божественне дитя, що утілює дух родючості. Різдвяна ялина символізує початок річного циклу і життя в цілому. Ялинова шишка (часто асоціюється з фалосом) — символ вогню життя, початку, відновлення здоров'я | Божества родючості, боги, що вмирають і воскресають |
| Верба | Має різні (часто протилежні) символічні значення. Вона може виступати у функції дерева життя і їй приписуються чари проти відьом і Місяця. Негативна символіка пов'язана з образами нещастя і неуцтва (у давніх євреїв), печалі, смутку, смерті, похоронів (образ плакучої верби, наприклад). У Давній Греції верба присвячувалася жіночим божествам, пов'язаним з ідеєю смерті | Геката, Персефона та ін. жіночі божества |
Продовження табл. 27
| 1 | 2 | 3 |
| Лілія | Має загальну для квітів амбівалентну семантику. Біла лілія асоціюється з чистотою, святістю, невинністю (є, наприклад, атрибутом ряду святих і пов'язується з Дівою Марією). З іншого боку, лілію пов'язують зі смертю і загробним світом (зокрема, з Персефоною). Виходячи з хтонічної семантики лілії, можна простежити її зв'язок з родючістю. Водяна лілія розділяє міфологічне значення лотоса як квітки, що виникла з первинного океану і служила колискою Сонцю. Згідно з міфами догонів, агнець Малі, що запліднив Сонце, спускається з неба по веселці в озеро з водяними ліліями, що цвітуть у ньому | Діва Марія, Персефо- на, солярні і водно- хтонічні божества |
| Лотос | Основне початкове значення — сила, що творить, пов'язана з жіночим началом: лоно, як місце зародження життя; родючість, здоров'я, потомство; безсмертя і воскресіння; спонтанне творення і вічне народження; Земля, як космічна суть, що самопороджує. В різних традиціях лотос символізує також андрогінність, взаємодію чоловічого і жіночого начал, Сонце. У Давньому Єгипті на квітці лотоса розміщували Гора, або він служив троном Ісіди, Нефтиди, Осіріса і співвідносився таким чином з царською владою. З лотоса народжується і бог Ра. В Індії лотос втілює Богиню-Матір і співвіднесений з жіночим дітородним органом. Космічний лотос виступає як образ творення, виникнення світу з космічних вод або порожнечі, на якій лежить сплячий Вішну, і як символ злягання. У Китаї лотос вшановували як священну рослину ще до буддизму. З Єгипту, Індії і Китаю лотосова символіка поширилася в країни Середземномор'я, Близького Сходу, Центральної і Південно-Східної Азії | Гор, Ісіда, Нефтида, Осіріс, Ра, індійська богиня родючості, Будда, Вішну, Шива, богиня Землі Гера |
| Мак | Пов'язаний зі сном і смертю, є атрибутом божества сну Гіпноса (брата-близнюка божества смерті Танатоса). Вважалося, що мак присвячений Церері (іноді Діані) і Прозер- піні. Походження маку пов'язується з кров'ю вбитої людини або дракона, а також з богом-громовержцем. Мак широко використовувався в чаклунстві і магії | Гіпнос, Танатос, Церера, Прозерпіна, громовержець |
| Мандрагора | Має снодійні і збуджуючі властивості, а її корінь має схожість з нижньою частиною людського тіла (у деяких традиціях розрізняють рослини чоловічої і жіночої статі). Існувало повір'я про походження мандрагори з полюції повішеної людини. У Греції мандрагора пов'язувалася з Афродітою. Рослина широко використовувалася в магії, чаклунстві, медицині, алхімії. Відома схожість, де мандрагора пов'язана з дияволом | Афродіта та інші богині любові, диявол |
| Ялівець (кедр, кипарис) | З ялівцем (як з кедром і кипарисом) стійко пов'язується символіка смерті і її подолання як начала вічного життя. З прадавніх часів поширений звичай спалювання гілок ялівцю (звідси рос. «кадить», «чадить») при похоронах і устилання ними останнього шляху померлого. Артеміда, наприклад, мала епітет «кедрова». Відомі повір'я, згідно з якими в ялівці живе злий дух. У Вавилоні вважалося, що кедр знаходиться під заступництвом бога Еа (Енкі). В Ассирії він символізував царя, у давніх євреїв — царство. Особливе міфологічне значення має ліванський кедр, який був використаний ізраїльським царем Соломоном при спорудженні храму Єгови. У Південній Європі | Артеміда, Афродіта, Адоніс, Еа-Енкі, Аполлон, Венера, Плутон та ін. |
Продовження табл. 27
| 1 | 2 | 3 |
| кипарис — символ смерті, відчаю, горя, скорботи, але й відродження, безсмертя, радості. Кедр, наприклад, в пізніший час — емблема Христа і зустрічається як одне з імен Діви Марії. У Греції в щорічних ритуалах оплакування Афродітою загиблого Адоніса учасники процесії несли кипарис (Афродіта називалася іноді Кіпрідою). Кипарис був присвячений Аполлону, Венері, Плутону, Сільвану та ін. З ним були також пов'язані Юпітер, Геракл, Купідон та ін. Кипарис був присвячений богові підземного царства і Фурії. Кипарис у Фінікії був присвячений Астарті | ||
| Омела | Вічнозелена рослина, що росте на гілках різних дерев і виступає в різних традиціях як символ життя. Омела символізує і смерть, оскільки була пов'язана з Прозерпі- ною. У міфопоетичній свідомості омела, ймовірно, могла пов'язуватися і з Сонцем: саме цим зв'язком можна пояснити звичай зрізати омелу під час літнього і зимового сонцестоянь, що співвідносяться відповідно з життям і смертю. Подвійне листя або ягоди омели зазвичай символізують вищу плідну потенцію. Кельтські друїди, наприклад, шанували ягоди омели як запліднюючу росу божественного походження. Широко відоме використання омели в магії і народній медицині. Примітно також, що одним з епітетів Аполлона був Іксіос («Омеловий») | Аполлон, Прозерпіна та ін. |
| Осика | Негативно відмічене, прокляте дерево. Вважається, що саме на осиці задушився Іуда після зради ним Христа. Перкунас, за переказами, вражає блискавкою завжди осику, оскільки в ній ховається біс. Осику пов'язують з підземним світом і нечистою силою, а також жіночими хтонічними персонажами | Іуда, диявол, хтонічні богині |
| Пальма | У багатьох близькосхідних традиціях (Межиріччя, Фінікія, Єгипет) виступала у функції дерева життя, образу часу (роки). У ряді традицій розумілася як образ фалоса з полум'ям, що виривається з нього або як андрогонічна і солярна емблема. У християнстві — символ мучеництва і чистоти, знак тих, хто відвідав Гроб Господень (день в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим називається «Пальмовим воскресінням») | Фалічні, календарні і солярні божества |
| Персикове дерево | Один з основних символів безсмертя у Давньому Китаї, пов'язаний з жіночим началом. Шанувалося також в Ірані, країнах Близького Сходу, в Середній Азії та ін. | Китайська богиня Сиван-му («володарка заходу», тобто країни мертвих) |
| Троянда | У давнину з трояндою пов'язували радість, пізніше — таємницю, тишу, а також любов. Водночас троянда пов'язувалася і з похоронами, зі смертю. Троянда може виступати як символ Сонця, зірки, богині любові і краси (передусім, Венери). В арабів троянда — чоловічий символ, в єврейській кабалі — образ єдності. Троянда символізує число 5 і пов'язана з Дівою Марією (зокрема, з трьома її «п'ятирицями» — п'ятьма радісними, п'ятьма скорботними і п'ятьма славними таїнствами життя Діви Марії). Троянда є також атрибутом Ісуса Христа і Святого Георгія, часто символізуючи церкву взагалі (троянда символізує у християнстві милосердя, всепрощення, божественну любов, мучеництво, перемогу). Троянда представляється також емблемою Адоніса, Афродіти, Ероса, Купідона та інших персонажів | Солярні божества, божества любові, діва Марія, Ісус Христос, св. Георгій |
Закінчення табл. 27
| 1 | 2 | 3 |
| Смоковниця (фігове дерево) | Символ шлюбу, плодючості, жадання, жіночого начала, а також істини (листя і плоди іноді тлумачаться як поєднання чоловічого і жіночого начал). Інжирне дерево іноді вважається біблійним деревом пізнання добра і зла. У буддизмі з інжирним деревом асоціюється священне дерево бодхи, під яким Будді відкрилася істина | Адам і Єва, Будда, Змій |
| Очерет | У Східному Середземномор'ї виступав як емблема царської влади, в християнстві — як символ упокорювання і справедливості. У грецькій міфології пов'язувався з вогнем, у центральноамериканській — з посухою. У міфах з очерету виготовляються різні духові музичні інструменти | Прометей, Пан та ін. |
світило — стихія — метал — смак — пора року — божество). Особливо поширені приклади співвідношення тварин з країнами світу, порами року, стихіями. Міфи про тварин існують вже у рамках тотемізму, які інсценуються під час відповідних ритуалів (порівн. зачин ряду австралійських міфів: «Це було в той час, коли звірі ще були людьми»). В межах однієї спільності різні тотемічні системи можуть накладатися одна на одну: наприклад, особистий, родовий, фратріальний, статевий, промисловий тотемізм. Потужні потенції, що утворюють міфи, мають образи духів — хазяїв звірів, особливо коли вони сублімуються в образи божеств (наприклад, велика морська богиня ескімосів Седна пов’язана з тюленями), різні форми культу тварин (зоолатрії) і їх пережитки розширюють коло ритуальних уявлень, що відносяться до тварин, наприклад, мотив перевертнів. При цьому, якщо в Євразії перевертність найчастіше пов’язана з образом вовка (на півдні і на заході) або ведмедя (на півночі і на сході), то у Південно-Східній Азії в ролі перевертня часто виступає тигр, в Африці — леопард, у Південній Америці — ягуар тощо. У міфології Єгипту, Вавилона, Греції розвинений образ душі-птаха. У народів Середньої Азії, північноамериканських індійців та інших з душею ототожнюється голуб, у якутів і сванів — півень, в інших народів — специфічні для цього місця птахи або тварини [74, I, 440-444].
Вже у прадавніх пам’ятках образотворчого мистецтва верхнього палеоліту тварини є основним об’єктом зображень (понад 80 % усіх зображень). При цьому в наскельному живописі франко-кантабрійського району найбільше число зображень (з 986) належить коню (313) і бізону (209). Потім слідують зображення оленя і лані (168), мамонта (79), козла (78), бика (71), ведмедя (24), кішки (23), риби (7) і птаха (5). При цьому в найбільш сакральній зоні (у підземних залах або при розширенні печери) разом з тваринами переважають жіночі фігури, що, на думку В. Топорова, вказує на основну ідею верхньопалеолітичних пам’яток, світоглядне ядро людей кам’яної доби — родючість, що веде свій початок від жіночого і чоловічого начал. При цьому зооморфний код, в якому подані ці ідея і начала, визначають виняткову роль жінки у верхньому палеоліті. З появою образу Світового дерева з верхом співвідносяться птахи; з серединою — копитні (коні, бики, олені, антилопи, вівці, кози тощо), іноді бджоли; з низом — змії, жаби, миші, риби, бобри, видри, іноді ведмеді або чудовиська хтонічного типу. Описи Світового дерева з розподілом тварин відомі в багатьох давніх традиціях, дають підстави для реконструкції так званого «основногоміфу»: громовержець на небі (його атрибут — орел, їздові тварини — кінь або козел) вражає свого супротивника (найчастіше змія) у нижньому світі і звільняє, повертаючи на землю (середній світ) копитних тварин, викрадених і замкнених змієм. У ритуалі, що відповідає цій частині міфу, тварин приносять у жертву біля дерева [74, I, 444-446\.
Чотиричленна горизонтальна схема Світового дерева також ув’язується з тваринами, які в різних традиціях є хазяями сторін світу. Відомі міфи, де роль творця Всесвіту належить тваринам (наприклад, гагарі, ниркові, качці, воронові, змії, ящірці, черепасі та ін.). Ще частіше тварина виступає культурним героем. При цьому в результаті складних метаморфоз іноді виникають жахливі істоти, що поєднують у собі риси кількох тварин (або людини і тварин). Поширені також випадки обожнювання тварин: наприклад, в усьому Єгипті шанувався бик Апіс, який пов’язувався з богом Пта і Осірісом, а у вигляді тварин уявлялися Тот — ібіс, Себек — крокодил, Анубіс — собака, Гор — сокіл, Сет — змія, Хатор — корова, Бастет — кішка, Сехмет — лев, Хнум — баран тощо. Частково схожа картина спостерігається у давніх майя і ацтеків (наприклад, Кецалькоатль — бог Венери (іноді — Сонця) у вигляді пернатого змія, Тлалтекутлі — бог Землі з рисами крокодила і жаби), у Вавилоні (Іштар в образі корови, собаки, голуба; Тіамат в образі звіра-птаха, тобто дракона; Мардук у зв’язку із змією, хижим птахом, драконом та ін.), в Індії (Хануман — мавпа, Ганеша — людино-слон та ін.). Відомі перетворення на тварин грецьких богів (Зевса — на бика, орла, лебедя, мурашку; Діоніса — на бика, козла, лева, пантеру; Посейдона — на коня; Деметри — на кобилу), а також збереження в образі богів теріоморфних рис (Пан і козел, Артеміда і ведмедиця, Гера і корова, Афіна і змія). На культ тварин вказують відповідні атрибути (орел і бик у Зевса, сова і змія у Афіни, лань і ведмедиця у Артеміди, миша у Аполлона, кінь, бик і дельфін — у Посейдона) і епітети богів: Зевс Лікейський (Вовчий), Аполлон Лікейський, Аполлон Смінфейський (Мишачий), Діоніс Таврос (Бик) та ін. Жертовними тваринами Аполлона були ворон, грифон, вовк, Асклепія — півень і змія. Ритуали, пов’язані з жертвопринесенням тварин, їх похованням, а також виготовлення фігурок тварин ще більше розширюють уявлення про роль тварин у сакральній сфері (табл. 28).
Таблиця 28
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЯДУ ПРЕДСТАВНИКІВ ЗООМОРФНОГО КОДУ [74, I, II]
| Тварина | Основні характеристики | Пов'язані з твариною божества |
| 1 | 2 | 3 |
| Бик | У ряді міфологій (шумерській, єгипетській та ін.) бик уявляється як земне втілення бога або як його атрибут. У Дворіччі, Середній Азії ІІІ-ІІ тис. до н. е., у давньоіранській і давньоіндійській традиціях бик — передусім образ місячного божества (наприклад, в Шумері й Аккаді бог Місяця Сін/Нанна уявлявся у вигляді синьобородого бика). Відомі мотиви протиборства героя з биком: шумерський Гіль- гамеш перемагає «небесного бика» богині Інанни, Мітра вбиває бика в іранській міфології, Тесей розправляється з критським Мінотавром Посейдона, угаритський Баал протистоїть бикоподібному чудовиську тощо. Подібні міфи могли бути пов'язані з обрядом ритуального змагання з биком і принесення в жертву священного бика, значно поширеним у Східному Середземномор'ї. В інших міфах | Богиня Інанна, Посейдон, громовержець, місячні божества, Шива |
Продовження табл. 28
| 1 | 2 | 3 |
| того самого ареалу бик є символом бога грози. Посейдон та інші водні божества також уявлялися в образі бика. Особливе поширення культ священного бика (буйвола) мав в індській цивілізації Хараппи і Мохенджо-Даро (символ ПротоШиви). Символіка бика як втілення космічного начала, що продовжує схоже використання символу бізона у верхньопалеолітичному мистецтві, характерна для неолітичної культури малоазійського Чатал-Гуюка (УІІ-УІ тис. до н. е.), яка продовжилася набагато пізніше в культі бика на Криті і в Малій Азії. Археологічні сліди культу бика простежуються в багатьох давніх скотарських культурах, що зазнали впливу передньоазійських. Глиняна модель храму, прикрашеного бичачими рогами, виявлена в поселенні Трипільської культури, що дає основу для паралелей з культовою роллю бика в культурах Балкан У-ІУ тис. до н. е. і в Чатал-Гуюці. Там, де існували місцеві культи головного божества в образі бика, при храмі тримали священного бика як його втілення | ||
| Вепр (кабан) | Символ бойової потужності і родючості (знак «голова вепра» на військовому шоломі відомий по давньогрецьких, мікенських, римських, давньогерманських пам'ятках). У давніх ісландців поняття «вепр», «князь», «бог» були етимологічно тотожні, а у давніх хетів кабан згадується в якості однієї з «тварин бога». Кельти також вшановували вепра як священну тварину. У грецькій, кельтській, хетській та інших міфологіях відомі мотиви перетворення людей за їхні гріхи на свиней. Типологічно схоже міфологічне оповідання про походження диких свиней, що вважалися найнебезпечнішими тваринами, відомо у групи індіанських племен Південної Америки (порівн. також євангельську розповідь про бісів, посланих у стадо свиней: Матв. 8, 28-33; Лука 8, 27-33) | Солярні божества, Кора-Персефона, Сет |
| Вовк | Пов'язаний, як правило, з культом проводиря дружини (чи бога війни) і родоначальника племені (наприклад, у римлян, іранців, тюрків, монголів, північноамериканських індіанців та ін.). Богам війни (зокрема, Одіну) приносили в жертву вовків, собак, а також людей, що «стали вовками» (згідно із загальноіндоєвропейським уявленням, людина, що скоїла тяжкий злочин, стає вовком і, відповідно, ізгоєм). Іноді вовк уявляється хазяїном царства мертвих (наприклад, у міфології індійців). У східних палеоазіатів (камчадалів і коряків) збереглося «вовче свято», пов'язане з полюванням на вовка, а ритуал переодягання у вовчі шкури у багатьох народів Європи (у тому числі у слов'ян) приурочувався до осінньо-зимового сезону (у чехів і латишів, наприклад, назва грудня — букв. «вовчий місяць»). У германо-скандинавській міфології кінець світу викликаний жахливим вовком, що зірвався з ланцюга | Божества війни і підземного світу |
| Змій | Символ, що пов'язується із землею, родючістю, жіночою породжуючою силою, водою (дощем), з одного боку, і домівкою, вогнем (у тому числі небесним), чоловічим запліднюючим началом — з другого. Культ зміїв поширений у народів Африки, Азії, Америки і Австралії, а зміїні зображення відомі з кінця верхнього палеоліту. Змій протиставлений птахам (як сакральні образи, відповідно, низу і верху), що згодом дає синкретичний образ дракона — леткого, крилатого або «пернатого» змія. | Критська «богиня зі зміями», єгипетська богиня родючості Рененутет, грецька богиня мудрості Афіна, ацтекські боги Кецалькоатль і Тескатліпока, єгипетський бог землі |
Продовження табл. 28
| 1 | 2 | 3 |
| В архаїчних космогонічних міфах Євразії і Америки змій здійснює роз'єднання і з'єднання неба і землі. Найбільш раннім космічним образом «небесного змія» є змія-ве- селка, що пов'язується в Австралії з плодючістю, матір'ю- землею і дощем (і що нерідко протиставляється вогню і Сонцю). Змій-веселка — це «хазяїн дощу». Він п'є небесну воду і тим іноді заподіює незліченні лиха. У міфах народів Африки змій-веселка найчастіше виступає поглиначем вод, який іноді бореться з сином Сонця (порівн. єгипетський міф про боротьбу Ра з Апопом, індійський міф про боротьбу Агні з Такшакою та ін., про боротьбу богів вогню з божествами води). Уявлення про зв'язок змія з дощем відбиваються в обрядах шанування змій або їх жертвопринесення в період дощів (чи очікування дощів в період посухи) у багатьох народів світу. Цим обрядам відповідають міфи про перемогу змієборця (в індоєвропейській міфології часто бога-громовника) над змієм (чи драконом), услід за якою починається гроза, дощ або потоп. Культове значення змія як символу родючості відоме в землеробських культурах мальованої кераміки Південно-Східної Європи і Малої Азії VI-IV тис. до н. е. Культові посудини із зображенням змій (часто двох) відомі також у Сирії, на Кіпрі, Криті, де вони пов'язані з хтонічними богинями родючості і смерті (порівн. ацтекський міф про Кецалькоатля і Тескатліпоку, які перетворилися на двох змій для того, щоб розірвати на дві частини — небо і землю — ненажерливе чудовисько, давньомексикансь- кий аналог месопотамської Тіамат). У багатьох традиціях хтонічна природа змія відбивається в його назві — «звір землі», «син землі» тощо. Хтонічний змій пов'язаний із захованими в землі скарбами, з царством мертвих, з водною стихією, з жіночим началом, з фалічною символікою (порівн. мотив принесення дівчини в данину змію). Змій, як головне втілення космічного зла, відіграє основну роль у майбутній загибелі світу. Використання символу змії як тотемічного знаку царя характерно для Давнього Єгипту, Китаю, Камбоджі, країн індійського ареалу, царства інків та ін. Водночас у багатьох народів (у тому числі у хетів, східних слов'ян та ін.) символ змії тлумачиться негативно | Геб, грецький бог лікування Асклепій, єгипетські боги Атум і Амон, біблейський сатана та ін. | |
| Козел | Символ сексуальності (хтивості) і плодючості. Колісниці Пушана, Перкунаса, Перуна, Тора й інших подібних божеств запряжені козлом (на козла перетворюється Діоніс). Загалом імена Пана, Перуна, Пушкайтса походять, ймовірно, від загального індоєвропейського кореня pus — «розквітати, робити родючим». Пушкайтсу, Пану, Афіні та іншим жертвувався козел (як, мабуть, і Діоніс в образі козла). У деяких традиціях ритуали родючості передбачали співжиття жінки з козлом. Козел при цьому протиставляється агнцеві. Козел пов'язується з нижнім світом і виступає іноді (наприклад, в різдвяних і масничних обрядах) «божеством, що вмирає та воскресає». Міфологічна історія козла поглиблюється в палеолітичний живопис, звідки беруть витоки його зв'язки з божествами грози і родючості. Загальноіндоєвропейським є образ козла як зооморфний символ блискавки, грому. Образ козла пов'язується також з астрономічною символікою (Козеріг як один зі знаків зодіаку | Перун — Перкунас, сканд. Тор, інд. Пу- шан, грецьк. Пан і Діоніс, хет. Теле- пінус, а також Гера, Афродіта, Афіна, Агні, Варуна, Індра, Мардук, Таммуз, Нінгірса, Ейя-Енкі та ін. |
Продовження табл. 28
| 1 | 2 | 3 |
| Кінь | Загальним для індоєвропейських народів є образ бога Сонця на бойовій колісниці, запряженій кіньми (саме Сонце при цьому уявляється у вигляді колеса). Є підстави припускати наявність особливого індоєвропейського (у більшості традицій жіночого) божества, пов'язаного з кіньми (подібність хурит. Іштар-Шавушки). У індоаріїв, слов'ян, римлян, германців існували обряди жертвопринесення коня | Інд. Ашвіни, грецьк. Діоскури, хурит. Іштар-Шавушка, сканд. Одін, індоєв- роп. божества Сонця та ін. |
| Лев | У традиціях народів Африки й Азії — символ вищої божественної сили, потужності, влади і величі, а також вогню і Сонця. При цьому левиця — символ материнства, атрибут багатьох Богинь-Матерів, але й утілення похітливості. У ряді культур Африки й Азії з левом пов'язується народження і смерть царя або культурного героя. В образі лева багаторазово утілювався Будда. Лев часто виступає в ролі тотема (його табуїстичні позначення «пан», «брат» та ін.). Лев часто виступає і як утілення злого духу (мотив боротьби з левом Гільгамеша, перемога над левом Геракла). Лев у фольклорі «цар лісу», «цар звірів». Пізніше лев стає емблемою Ісуса Христа | Бібл. Іуда, Дан, Саул, Даниїл та ін., інд. Будда, єгипет. Тефнут і Шу, Ра, Гор, Осіріс, шумер. Нергал та ін. |
| Лось | Образ лося з'являється, мабуть, з неоліту (палеолітичні свідчення або відсутні, або ненадійні). Відомі перші зображення лося і людини: найчастіше в ситуації полювання, іноді — поклоніння людини лосеві, вагітній або народжуючій лосисі. Лосиха уявлялася як зооморфний предок — «звіряча матір», яка ховалася у скелі (скеля — один із символів громовержця). Разом з ведмедем (лань і ведмідь — священні тваринні богині полювання Артеміди) лось утворює в евенків пару основних зооморфних образів космологічної схеми: гонитва ведмедя за лосем породжує чергування дня і ночі. Боротьба лося і ведмедя визначає систему фратріального дуалізму, глибинно пов'язаного з космологічним дуалізмом. Ритуал поєдинку лося і ведмедя на фратріальному рівні реалізує космогонічний поєдинок (ймовірно, Сонця і Місяця). Зв'язок лося з верхнім світом, особливо з Сонцем (роги лося — промені Сонця), і ведмедя — з нижнім лежить в основі цього протиборства. Поширений також сюжет про гігантського лося, що переслідується мисливцями («великим ловчим» називався Діоніс). Іноді лосеві приписуються деміургічні функції або принесення людям вогню. Ритуал полювання на лося, його вбивство, розбирання туші, бенкет, обмазування губ свіжою кров'ю багато в чому схожий з ритуалом ведмедячого полювання. Лось, як і ведмідь, має табуїстичні позначення («сохатий», «звір» та ін.). У релігійно-міфологічних уявленнях лось часто дублюється образом оленя | Солярні божества |
| Ведмідь | Виступає іноді як «божество, що вмирає та воскресає», культурний герой, тотем, «хазяїн нижнього світу», священна і жертовна тварина. Значення ведмедя визначається передусім його подібністю до людини, що реалізується, як правило, в ритуалі ведмедячого полювання, яке становить ядро культу ведмедя (складається з трьох основних етапів: вбивство ведмедя, зняття з нього шкури і куштування його м'яса). Цей культ у межах Євразії дуже архаїчний, що простежується вже в палеолітичних пам'ятках. Відомий він і в Північній Америці. Часто вед- | «Бог худоби» Велес, грецьк. богиня Ар- теміда, бібл. сатана та ін. |
Закінчення табл. 28
| 1 | 2 | 3 |
| мідь виступає в ролі «коров'ячого ворога» (порівн. у російській народній традиції образ Єгорія — захисника худоби від ведмедя). У давньосхідних описах ведмідь відігравав схожу роль з іншим «царем звірів» — левом. «Спільність» лева і ведмедя характерна для біблейської традиції. Значно поширені уявлення про ведмедя як деякого духа — хазяїна лісу, гори, звірів, покровителя полювання, а також як про предка людей. Табуїстичні назви ведмедя — «батько», «дід», «дядько», «старий», «вітчим», «мати», «бабуся», «стара», «хазяїн», «владика», «князь звірів» та ін. Епітет кельтського Меркурія — «ведмежий». Ведмідь у ряді сибірських традицій пов'язаний з принесенням людям вогню. У багатьох народів поширене уявлення, що ведмідь раніше був небесною істотою, але пізніше був спущений небесним богом на землю за непослух (або за спробу налякати бога, або для покарання грішників). Поширені такі мотиви, як «ведмідь — син небесного бога» (пов'язаного, зокрема, з громом), «переміщення ведмедя з неба на землю», «ведмідь і родючість». Грецькій Артеміді в жертву приносили ведмедя. Біблейські тексти вирішально вплинули на наступне символічне ототожнення ведмедя із сатаною | ||
| Тигр | В ареалі від Середньої Азії до Китаю й Індокитаю тигр часто виступає як цар звірів і хазяїн лісу, а також як дух гір і печер. Тигр пов'язаний зі сферою родючості, особливою життєвою силою, пристрастю, Богинею-Матір'ю (подальшою трансформацією цієї теми є, можливо, образ божества у шкурі тигра: напр., Діоніса, Вакха та ін.). З тигром пов'язані й інші жіночі божества (Махадева, Іштар, Си-ван-му та ін.). У багатьох племен тигр є тотемом-предком. У християнстві тигр — емблема Христа (тигриця розглядається іноді як емблема християнства) | Богиня родючості, інд. Махадева, вавил. Іштар, кит. Си-ван-му, грецьк. Діоніс, рим. Вакх |
Особливе місце в зооморфному коді міфологічних уявлень належить птахам, які можуть бути божествами, героями, людьми, їздовими тваринами богів, тотемними предками та ін. Птахи виступають як символи верху, неба, Сонця, грому, вітру, хмари, родючості, душі, духу життя тощо. Ранні зображення птахів, що мають сакральний характер, належать до верхнього палеоліту. Як птах Світового дерева в кожній конкретній традиції зазвичай виступає найбільш царствений птах — найчастіше орел (що іноді позначається як грім-птах). Птах на Світовому дереві означає верх і в цьому сенсі протиставлений змії як класифікаторові низу (відоме також протиставлення птахів рибам). Значно поширені зображення поєдинку птаха (орла) і змії, в якому птах виступає як пернатий помічник бога (частіше за бога грому) або безпосередньо протистоїть змії. Мотив подібного поєдинку нерідко зберігає сліди поєдинку громовержця і його супротивника (птах Світового дерева — орел — співвідноситься з громовержцями Зевсом, Юпітером, Індрою, Перкунасом та ін.) [74, II, 346].
У різних джерелах зустрічається образ двох птахів, які сидять на вершині Світового дерева праворуч і ліворуч від стовбура (у цих випадках птахи співвідносяться із Сонцем і Місяцем). Нерідко птахи наділені деміургічними функціями (наприклад, орел, ворон, гагара, качка та ін.). Значно поширені уявлення про птахів, як про першопредків, тотеми (наприклад, у дравідів тотемним птахом був горобець, у італійців — дятел). Відомі уявлення про душу людини у вигляді птаха, образ якого іноді перегукується з образом птаха — вісника смерті (наприклад, голуб, що ходить по вогнищу). У міфах відмічена величезна кількість прикладів перетворення на птахів богів: у вигляді орла виступають Зевс і Діоніс, у вигляді дятла — римський бог лісів Пік, у вигляді сокола — єгипетський бог Гор, у вигляді ібіса — Тот (вбивство ібіса, як і сокола, каралося в Давньому Єгипті смертю). «Пташину» кодову версію, що оповідає про боротьбу сокола і змії, має і тема суперництва Гора і Сета, що посилає до мотиву поєдинку у схемі Світового дерева. У вигляді голуба-духу, який охороняв Осіріса, іноді зображувалася Ісіда. У шумеро-аккадскій міфології пташині риси мали Іштар, Адад, Ашшур, Тіамат та інші божества. Пташині іпостасі широко відомі в сибірському ареалі, Давньому Китаї, Мезоамериці та інших регіонах (порівн. зв’язок Аполлона з лебедем і вороном, Афродіти — з лебедями і горобцями, Афіни, Гермеса, Асклепія, Марса — з півнем, Юнони — з гусями та ін.). Птахові відведена значна роль у ритуалах: відомі ритуальні вбивства птахів як форма шанування божества (наприклад, Великого сарича в американських індійців); свято зустрічі весни, приурочене прильоту першого весняного птаха, що «відкриває» весну, землю, родючість; випуск птахів на волю, випікання ритуальних «птахів» з тіста («жайворонки»); виконання «пташиних» танців («качиних», «журавлиних» та ін.)[74, II, 347-348].
Деякі міфологічні характеристики птахів наведені в табл. 29.
Таблиця 29
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЯДУ ПРЕДСТАВНИКІВ ОРНІТОЛОГІЧНОГО КОДУ [74, І, II]
| Птах | Основні характеристики | Пов'язані з птахом божества |
| 1 | 2 | 3 |
| Лелека | Символізує у ряді традицій численність, родючість, довголіття, материнські почуття, синівську повагу, провіщає благу долю, народження дітей (так само, як і чапля) | Божества родючості |
| Горобець | Втілює достаток, прихильність до людини, меланхолійність, а також ницість, забіякуватість, жадібність, хтивість | Афродіта та ін. |
| Ворон | Пов'язується з різними елементами світобудови (підземним світом, землею, водою, небом, сонцем), що обумовлюється універсальними властивостями ворона. Як трупний птах чорного кольору зі зловісним криком Ворон хтонічний, демонічний, пов'язаний зі світом мертвих, з кривавою битвою, виступає вісником зла. Водночас ворон пов'язаний з землею і небом. Зв'язок ворона з усіма трьома сферами світобудови визначає його посередницькі функції. Ворон є посередником між верхом і низом, літом і зимою, чоловічим і жіночим началом, людиною і твариною, культурою і природою, Ворон — центральний персонаж міфів ряду народів Північної Азії і Північної Америки, у яких він виступає як деміург, культурний герой, могутній шаман, тотем-першопредок. Ворон створює світло і небесні світила, сушу, людей і звірів, поклав початок рибальству, добув вогонь і прісну воду. Ворон часто виступає як тотем або родовий епонім. З опозицією фратрій усередині племені, очевидно, пов'язане його протиставлення іншому птахові (лебедеві, гагарі, орлові, голубові) або звірові (зазвичай вовкові). | Сканд. верховний бог Одін, кельт. бог Луг, грецьк. Кронос і рим. Сатурн, грецьк. Аполлон, Афіна, Асклепій та ін. |
Продовження табл. 29
| 1 | 2 | 3 |
| У Північній Америці відомі міфи про потоп за участю ворона: він, посланий шукати сушу, не повертається, карається чорним кольором. Вже прадавня згадка про ворона у вавилонському епосі про Гільгамеша пов'язує його з міфом про Всесвітній потоп: Утнапішті посилає з ковчега (на якому він рятується від потопу) послідовно ластівку, голуба і ворона, щоб дізнатися, чи оголилась суша. Перші два птахи повертаються, а ворон не повертається — свідоцтво того, що він виявив сушу. У біблейському описі потопу (який походить від вавилонського) ворон не повернувся, а посланий потім голуб прилетів з листом оливи, тобто у повній відмінності від вавилонської версії (ворон виступає як поганий вісник, а голуб — як хороший). У середньовічній християнській традиції ворон стає уособленням сил пекла і диявола, а голуб — раю і Святого Духа. Така інтерпретація спирається, мабуть, ще на дохристиянські міфологічні уявлення народів Європи, в яких ворон має виразну хтонічну характеристику (наприклад, зустріч двох воронів у повітрі провіщала війну). В античній міфології ворон супроводжує богів і героїв, пов'язаних з небом і Сонцем, з культом землеробства, з війною і підземним царством. У Давньому Китаї ворон був солярним символом. Демонічним персонажем ворон є в російських казках. Повір'я про те, що ворон приносить нещастя, зафіксовані в Північній Африці, Передній, Південній і Східній Азії | ||
| Голуб | Символ душі померлого, небесний вісник. Прадавні зображення беруть початок від Уі-У тис. до н. е. У християнстві символізує Святий Дух | Святий Дух, Ісіда та ін. |
| Гусак | Нерідко виступає як птах хаосу, але водночас і як творець Всесвіту, що зніс золоте яйце — Сонце. У Китаї гусак пов'язаний з небом і чоловічим принципом ян. У гностичній традиції — втілення Святого Духа. У ряді сибірських традицій відомий «гусячий дух», що відав долею | Брахма, Юнона та ін. |
| Дятел | Символізує у християнській традиції єресь і диявола. За однією з версій брав участь у вигодовуванні разом з вовчихою Рема і Ромула — міфічних засновників Риму. Дятел був тотемним птахом італійців | Римський бог лісів Пік, диявол та ін. |
| Ібіс | У Давньому Єгипті символізував світанок, ранок (аналогічний символіці журавля і чаплі). У європейській традиції — зодіакальний птах, що управляє знаком Водолія, у християнстві — символ плотського бажання, нечистоти, лінощів | Єгипет. бог Тот |
| Ластівка | bgcolor=white>Образ ластівки має широку символіку, вона, як правило, — вісник добра, щастя, початку, надії, відродження, ранку, весни, сходу, домашнього затишку, батьківської спадщини. Ластівка вважається одним з утілень Ісуса Христа. Ластівка, що прилітає з-за моря, пов'язана з іншим світом, зі смертю, виступає як посередниця між життям і смертю, далеким, чужим морем і близькою, своєю землею. Звідси й інше коло пов'язаних з нею асоціацій: наприклад, ластівка, що влітає у вікно, — на смертьГрецьк. Афродіта, єгипет. Ісіда та ін. | |
| Лебідь | Бере участь, як правило, в сюжетах шлюбу героя або бога з птахом, поширеним у багатьох народів (царівна- лебідь, перетворення на лебедя громовержця Зевса, захопленого красою Леди, та ін.). Лебідь пов'язаний також із | Грецьк. Афродіта, Аполлон, Зевс, Леда, Орфей, інд. Брахма, Сарасваті та ін. |
Продовження табл. 29
| 1 | 2 | 3 |
| Сонцем. Іноді в образі лебедя уявляється душа. Особливо важливе протиставлення у міфі і казці білого і чорного лебедя (життя — смерть, добро — зло). Протиставлення цих начал нерідко реалізується в орнітологічному коді — лебідь і ворон, лебідь і сова, лебідь і ластівка. Образ лебедя використовується і як елемент астрального коду (північне сузір'я Чумацького шляху у римлян). Іноді лебідь виступає тотемом (наприклад, небесний владика австралійських аборигенів Бастаме походив від чорних лебедів) | ||
| Орел | Символ небесної (сонячної) сили, вогню і безсмертя, грому і блискавки, символ богів і їх посланець у міфологіях різних народів світу. Типологічно найбільш ранній етап культу орла відбитий у тих міфологіях, де орел виступає самостійним персонажем (спочатку, ймовірно, тотемістичного походження). Свідчення обожнювання орла («орел- бог») відомі у давній Центральній і Північній Аравії. Збереження в цьому ареалі давніх загальносемітських уявлень простежується, можливо, в образі левоголового священного орла Анзу (Анзуд), якого повинні здолати боги, що б'ються з ним. У Давній Месопотамії орел був символом шумерського божества війни Нінурти (Нінгір- су), у Давній Греції — Зевса, у Давньому Римі — Юпітера. Одним з головних подвигів орла у міфологіях Євразії (особливо Сибіру) і Північної Америки є викрадення ним світла або надана ним людям допомога в добуванні вогню. Основним міфом Північної і Південної Америки є міф про руйнівника (в іншому варіанті — захисника) гнізда орла, де нагородою є добування вогню. Шумерський варіант міфу про руйнівника (захисника) гнізда є міф про Лугальбанду (правителя Урука) і про Гільгамеша й орла Анзуда. В ідентичних чукотському і ескімоському міфах дружина орла є одночасно дружиною ворона (у неї двоє дітей — орля і вороненя). Протиставлення орла і ворона характерно для деяких північноамериканських, північно- азійських і австралійських міфів (з орлом були пов'язані білі шамани, з вороном — чорні). Таке протиставлення орла і ворона для північного ареалу Євразії й Америки, а також для південно-східної Австралії набуває форми дуалістичного міфу. Надзвичайне поширення в міфології країн Азії і суміжних ареалів має мотив боротьби орла і змії, де перший, судячи з усього, пов'язаний із Сонцем, а друга — з Місяцем. Водночас існують міфи, які пов'язують орла з водною стихією і нижнім світом, що визначають негативну роль орла | Шумер. Нінурта, грецьк. Зевс, рим. Юпітер, інд. Індра |
| Павич | Образ павича покриває широкий спектр астральної символіки — від Космосу і зоряного неба до місячного і сонячного круга. З павичем пов'язані мотиви достатку, родючості, безсмертя. У середньовічній Європі образ павича пов'язували з «лихим оком», нещастям, безпліддям і т. п. В багатьох традиціях (Індія, Візантія та ін.) павич вважається царським птахом | Грецьк. Гера, курд. Малаки-Тауз та ін. |
| Півень | Пов'язаний, як правило, з Сонцем, з божествами вранішньої зорі, небесного вогню, світла. З півнем пов'язується і символіка воскресіння з мертвих, вічного відродження життя. Деякі дані дають змогу співвіднести жертвопринесення півня (у тих ритуальних традиціях, де на це | Аполлон, Мітра, Аху- рамазда, Аматерасу, Меркурій, Асклепій, Марс та ін. |
Закінчення табл. 29
| 1 | 2 | 3 |
| не існує заборони) з його сонячною, вогняною природою. У багатьох випадках виразно простежується зв'язок між жертвопринесенням півня і добуванням вогню, його розпалюванням. Подібно до Сонця, півень пов'язаний і з підземним світом (у Давній Греції, наприклад, він був присвячений Асклепію як образ цілющої смерті — відродження). Водночас виявляється функціонально значущим протиставлення півнів за кольором: якщо світлий, червоний півень пов'язується з Сонцем, вогнем, то чорний — з водою, підземним царством і символізує зло, смерть (наприклад, водяному приносили в жертву чорного півня). Причетність півня і до царства життя (світла), і до царства смерті, пітьми робить цей образ здатним до моделювання усього комплексу життя — смерть — нове народження. Пов'язаний з життям і смертю півень символізує родючість, він — один з ключових символів сексуальної потенції. Одним з проявів життєвої сили півня є і його виняткова войовничість | ||
| Страус | У давньому мистецтві Дворіччя і в арабів пов'язаний з демонами, є одним з утілень духу хаосу, істоти драконівської природи (частково ця традиція присутня у візантійському і російському Середньовіччі) | Єгипет. боги Маат і Шу |