Культ гір і печер: архаїчний символізм родючості
Міфологічні функції гір та печер багатообразні. Гора виступає як найпоширеніший варіант трансформації Світового дерева. Гора часто сприймається як образ світу, модель Всесвіту, у якому відбиті усі основні елементи і параметри світоустрою.
Характерно, що в міфологічних традиціях, де образ світової гори особливо розвинений, образ Світового дерева або відтіснений, або зовсім відсутній, або образ гори і дерева поєднані (наприклад, дерево на горі). Світова гора є тричленною: на її вершині мешкають боги, під горою — злі духи, посередині — люди. Проте є дуже поширеними дві пов’язані одна з одною міфологеми — гора-небо і гора — нижній світ, що пояснює багато міфологічних паралелей. Один зі стійких міфологічних мотивів — гора як місцеперебування богів (Меру, Еверест, Олімп, Парнас тощо), гора — житло громовержця в індоєвропейському міфі і його варіантах (Перун, Перкунас, Зевс та ін.), гора — рятівниця від Всесвітнього потопу (Арарат, Парнас, Афон, Етна та ін.). З горою Нісою пов’язаний Діоніс, де він народився і був вихований німфами. Тривершинна гора Олівет шанується в іудаїзмі як місцеперебування Яхве. Гора Демавенд пов’язана з іранським змієм Ажи-Дахакою. Нерідко зустрічаються подвійні гори (з двома вершинами) або ж дві окремі гори, часто протиставлені одна одній (порівн. Біла і Чорна гора у лужицьких слов’ян і відповідно Біло- бог і Чорнобог або Святі гори і Лисі гори, місцеперебування, відповідно, добрих і злих духів — порівн. Святогор і Змій Горинич). Часто духи гір відкрито ворожі до людини: заманюють і вбивають її, влаштовують землетруси, вивергають вогняну лаву (порівн. відповідні ороніми типу Чортова гора, Пекельна гора та ін.). З цими особливостями культу гір співвідносні мотиви гори як входу в нижній світ. Цим пояснюється і тісний зв’язок культу гір з культом печер (останній пов’язаний також з культом ведмедя, продовженням якого у слов’янській традиції є культ Велеса — супротивника, що сидить на горі громовержця). Культ гір не завжди також відокремлений від культу каменів, широко відомого в гірських районах (часто з улаштуванням вівтарів на купі каменів, спорудженням кам’яних стовпів, стел, менгірів, принесенням жертв на горі, на каменях, що супроводжуються проханнями про родючість). У індоєвропейському міфі громовержець, що знаходиться на горі (чи кам’яній скелі), кам’яною зброєю (грім-гора, грім-камінь) вражає свого супротивника (змія), що знаходиться внизу (нерідко під горою). Широко відомий звичай влаштовувати жертовник, храм, трон, кладовище, розпалювати вогні саме на горі. Та й сама форма споруд релігійно-ритуального призначення зазвичай імітує форму гори (піраміда, зиккурат, храм, пагода, ступа, чум тощо). Окрім основного міфу про боротьбу громовержця зі змієм і широкого кола текстів, що примикають до нього, образ гори виступає у ряді космологічних і етіологічних міфів: наприклад, розповідь північноамериканських індійців про падіння Місяця, що перетворився на гору; литовські і білоруські перекази про виникнення гір з каменів, які кидали велетні, або із самих велетнів, після того як вони закам’яніли (порівн. смерть Святогора в кам’яній труні), та ін. [74, І, 311-314].Печера в міфопоетичній традиції протистоїть як щось внутрішнє і приховане, темне і невидиме світу зовнішньому і відкритому, світлому і видимому. На
думку відомого релігієзнавця В. Топорова, печера — природне житло для істот хтонічного типу, в ній ховаються від світу і здійснюють поховання, вона є сховищем залишків хаотичної стихії. З печерою пов’язані образи Пана і Зевса, Пані і Вали, які ховають у ній худобу. Відомі мотиви заходу Сонця в печеру і його сходу з печери. Вогонь, вогнище в печері іноді уподібнюються яйцю або Сонцю, особливе коло становлять міфологічні мотиви про чудовисько або тварину в печері, а також про печеру як місце, де криються вітри, дощі, хмари. В цілому образ печери включається в комплекс життя — смерть — родючість як одночасно місце зачаття, народження і поховання, тобто витоки і кінець.
З печерою пов’язана сила пристрасті, жадання, що часто призводять до смерті. Печера — це лоно Землі, її вагі- на, дітородне місце і могила одночасно. Земля сприяє зляганню в печері — своєму лоні, вона народжує в печері і через печеру. З образом печери в багатьох традиціях пов’язані антропогонічні міфи (порівн., наприклад, міф про походження ацтеків з «місця семи печер»), а також обряд поховання (наприклад, у євреїв, фінікійців та ін.). Під землю, в печеру може віддалятися бог родючості, що вмирає та воскресає, іноді також бог-громовержець. Злиття в образі печери ідей життя, смерті і воскресіння пояснює не лише те, що печери використовувалися як палеолітичні святилища, а й те, що ранньохристиянські та мітраїстські храми мали печерний вигляд. Сам храм-печера є моделлю Всесвіту (порівн. повідомлення Порфирія: «Печера мала подібність всесвіту, який створив Мітра, а речі усередині неї... були символами космічних елементів і зон»). Печера нерідко локалізується або на високій горі, або в глибокій западині, в ущелині, і вона обернена із землі або до неба, або до підземного царства. У першому випадку, як відмічає В. Топоров, печера є місцем злиття Матері-Землі і Батька-Неба, у другому (що в міфології зустрічається частіше) — місцем, де знаходиться вхід в нижній світ (тут печера виступає як антигора, гора підземного царства). Як вхід в інший світ печера є небезпекою: тут мешкає варта цього входу, тут необхідно дотримувати певні правила та ін. [74, II, 311-312].