Ранні сліди арійської культури
Розселення арійських народів з Північного Причорномор’я величезними просторами Азії до Іранського нагір’я, Тибету та Індостану залишало за собою сліди їх давнього перебування. До основних ознак способу життя давніх аріїв належать [157, 41]·
• велика роль скотарства порівняно із землеробством, пересувний спосіб життя;
• раннє приручення коня і значне поширення конярства, що спостерігається не пізніше IV тис.
до н. е.;• культ коня, колісниці, колеса і пов’язаний з ними культ Сонця;
• тричленна модель світу і соціальної структури;
• курганні поховання.
Наприклад, перші ознаки курганної експансії аріїв з’являються на Волзі близько 4400-4300 рр. до н. е. При цьому процес курганізації на всьому просторі між Кавказом і порубіжними районами нижніх течій Волги і Дону відбувався одночасно. Пізніше одна група носіїв індоіранської культури пішла через Кавказ до Малої і Передньої Азії, де створила давнє царство Мітанні в XVI-XV ст. до н. е. (Північна Месопотамія) і просувалася далі територіями Ірану й Афганістану. Друга група рухалася на північ від Каспію, районами Приаралля, вгору річками Амудар’я та Сирдар’я у напрямку Індостану. При цьому процес поділу індоіранської спільноти на індоаріїв і іраноаріїв, на думку сучасних істориків, почався саме в степах Причорномор’я і прилеглих до нього інших південних областях Східної Європи ще до початку II тис. до н. е. [157, 125, 227, 246].
Однією з найвеличніших пам’яток давньоарійського перебування на Південному Заураллі є протомісто Аркаїм, побудоване не пізніше першої половини II тис. до н. е. Це поселення являло собою два кола могутніх кріпосних стін, товщина і висота яких сягала 5 метрів. Зовнішня стіна (діаметром близько 150 м) вивершена частоколом з колод. До кріпосних стін з їх внутрішнього боку примикали житла. Два кола могутніх стін розділяла така сама колоподібна вулиця, вимощена колодами.
Внутрішнє коло протоміста являло собою центральне укріплення, де містилося 20 великих жител і простора площа в середині, на яку вели два входи. Зовнішній пояс пов’язаних зі стіною жител мав чотири добре укріплених входи. На деякій відстані від зовнішньої стіни, на краю тераси, обмеженої заплавою, вид- ніється і третя, найменша з усіх стіна, яка захищала легкі житла (таке планування нагадує тричленну структуру арійського суспільства). Жителі Аркаїма розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, займалися землеробством, а основою їх добробуту було мідеплавильне виробництво і виготовлення бронзових знарядь праці й озброєння. Такі, подібні Аркаїму, укріплені поселення протоміського типу з виваженим і досить складним плануванням (що нагадує трипільські та іберійсько-кавказькі «матріархальні» поселення) були поширені по всьому Степовому Уралу і Заураллю в першій половині II тис. до н. е. (так званий сінташтинський комплекс). Його археологічні матеріали представлені на великій території степового Поволжя, Північного Прикаспію і Південного Уралу з тенденцією поширення у бік Казахстану. Тут на їх основі в середині II тис. до н. е. формується чисельна андро-
Рис. 50. Види Аркаїма (за Р. Здановичем)
новська спільнота арійських племен. Відкриття пам’яток сінташтинської культури Південного Уралу дало змогу історикам вперше провести широке зіставлення археологічних матеріалів, що належать аріям бронзового віку, з тими, що характеризують цю культуру даними «Авести» і «Ріґведи» [157, 246-248]. Види Аркаїма зображені на рис. 50 [79].