Арійська релігія
Релігійно-міфологічні уявлення індоіранських племен до розпаду арійської спільноти (тобто близько середини III тис. до н. е. в епоху переважання в південних регіонах Східної Європи ямної культурно-історичної спільноти) зосереджувались, на думку українського дослідника Ю.
Павленка, навколо двох небесних божеств, що виступали під іменами Мітри і Варуни і асоціювалися, відповідно, з ясним і темним небом [157, 282]. При цьому Варуна через образ грозового неба пов’язувався і з темною водною стихією, морською безоднею. Арійське суспільство ямного періоду уявляється вже досить стратифікованим за принципом ієрархії соціальних верств на чолі зі старійшинами-жерцями, яким, імовірно, і відповідали два верховні боги. Окрім названих основних богів, аріями вшановувалися, судячи з усього, бог вогню Агні, сонячне божество Сур’я, божество Місяця, бог смерті і потойбічного світу Яма-Їма, бог вітру Вайю-Вата, богиня Вранішньої зорі Ушас і божественні близнята-вершники Ашвіни. Вшановувались також домашні тварини, особливо кінь і корова. З давньоіндоєвропейської релігійної практики до аріїв перейшли складні обряди і ритуали, пов’язані з жертвопринесеннями і виконанням псалмів-гімнів. Ритуальні дії здійснювалися на узвишшях просто неба. При цьому в ритуальній практиці особливе значення мало використання священного хмільного трунку соми (хаоми). Арії ховали своїх небіжчиків у підкурганних могилах і вважали, що душі померлих відходять у потойбічне царство на третій день після смерті [112, 282-284].До завершального періоду існування індоіранської спільноти належить, на думку Ю. Павленка, і поділення сакральних істот арійського пантеону на дві категорії: асурів і девів. При цьому в середовищі індоаріїв та іраноаріїв, після їх поділу, ці поняття набули протилежного значення — ті, які були благими божествами і покровителями для одних, виявилися ворожими і злими істотами для інших.
Так, в релігії Вед індоаріїв девами почали називати власне богів, тоді як асурами — їх вічних ворогів, демонів. В іраноаріїв, навпаки, світлі, божественні істоти називалися асурами (ахурами, що нагадує головного бога Ассирії Ашшу- ра), а їх демонічні, злі супротивники — девами. Передбачається, що така різка відмінність у релігійній термінології була пов’язана з тривалою ворожнечею між протоіндійськими і протоіранськими племенами. З цього погляду такий поворот у релігійно-міфологічній свідомості споріднених протоспільнот міг відбутися близько ХУІІ-ХУІ ст. до н. е., коли іраноарійські племена, опанувавши бойовою колісницею і поширившись по усій степовій смузі Східної Європи, почали тіснити індоаріїв у бік Кавказу і Уралу, а самі продовжили свій рух у бік Центральної Азії і до Ірану [157, 284-285, 287].На думку відомого українського індолога С. Наливайка, асури та деви є двома половинами Всесвіту, своєрідною єдністю протилежностей. При цьому асури протиставляються девам, молодшим богам, як темне — світлому, ніч — дню, Місяць — Сонцю, жінка — чоловікові, ліве — правому, вода — вогню тощо [146, 157].
Близько першої чверті II тис. до н. е. в індоарійському середовищі складається нова суспільна система, в якій разом з жерцями-старійшинами (брахманами) видатне місце належить загонам колісничих воїнів (кшатріїв) на чолі з військовими вождями (раджами), які вшановували як головне божество громовержця Індру — переможця змія Врітри. Паралельно своєрідності набуває і пантеон іраноарійських племен, що стають провідною силою на степових просторах Східної Європи і Казахстану і відомих за археологічними матеріалами зрубно- андроновської історико-культурної спільноти. В результаті релігійної реформи, проведеної пророком Заратуштрою, єдиним богом іранців стає Ахурамазда, що увібрав основні риси загальноарійського Варуни. Водночас образи Мітри та інших арійських богів ще довгий час змагалися з монотеїстським богом зороастризму [157, 285, 287].