ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В КАМ’ЯНОМУ ТА БРОНЗОВОМУ ВІКАХ

Первіснообщинний лад у межах сучасної України співвідносився з такими археологічними періодами, як палеоліт, мезоліт, неоліт, ене­оліт, бронзовий вік.

За часів раннього палеоліту люди жили невеликими групами, по­стійно пересуваючись з місця на місце в пошуках їжі.

У часи середнього палеоліту (150-35 тис. до н. е.) відбувається інтен­сивне заселення Східної Європи, первісні люди продовжували просувати­ся по території України. Вони дісталися басейну Десни.

Чисельно невеликі середньопалеолітичні колективи складалися з двох- чотирьох сімей. Соціальна організація базувалася на кровноспоріднених відносинах. Давні люди (неандертальці) вже мали певні навички виготов­лення знарядь праці, вміли надавати їм зручнішої форми. Проживали в печерах по дві-чотири сім’ї, що складалися з шести-семи осіб кожна. Періодичні похолодання спонукали людей пристосовуватися до нових кліматичних умов. Вирішальним був початок практичного застосування вогню близько 100 тис. р. тому, що надав людям змогу зігріватися в холодну пору, значно урізноманітнити харчування.

Спостерігається природний розподіл праці: чоловік займався полю­ванням, жінка - збереженням вогнища, переробкою здобичі та продов­жуванням роду. Родинні зв’язки велися по материнській лінії.

Заключний етап епохи палеоліту датується 35-10 тис. до н. е. У зв’язку з останнім великим зледенінням змінилася рослинність, тварин­ний світ. Різке похолодання змінило і саму людину.

Змінювалися суспільні форми людського співіснування. Зміцнювали­ся колективні тенденції у людській свідомості. Люди дедалі більше осіда­ли, споруджували собі житла, насамперед зимові. Будівельним матеріа­лом було дерево, кістки, роги великих тварин, шкури. Житла ділилися на окремі приміщення й опалювалися. На Україні виявлено понад 500 житлових пам’яток пізньопалеолітичного періоду.

Заборона шлюбних відносин в середині роду змушувала людей вста­новлювати контакти з представниками інших родів. Відбувалося породи- чання різних родів і об’єднання їх у племена. Почалося оформлення пер­віснообщинного родоплемінного ладу.

В мезоліті, який датується приблизно 10-6 тис. до н. е., сталися великі зміни у природному середовищі. Європа звільнилася від останньо­го льодовика. Клімат пом’якшав, сформувалися русла річок, близьким до сучасного став тваринний світ.

Людське життя також не зупинялося на досягнутому. Помітно удос­коналюються старі знаряддя праці, люди винаходять нові. У зв’язку з цим підвищилась продуктивність праці і посилилась влада людини над навколишнім середовищем. Поступово зникають великі стійбища і з’яв­ляються стоянки нечисленних груп, бо відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів. Поселення мезолітичної людини найдені в Кри­му, на Одещині, на Чернігівщині та ін.

Завершальною стадією кам’яного віку стала епоха неоліту, датована часом із 6 по 3 тис. до н. е. Тепер основою поступального розвитку тогочасного населення, чисельність якого значно зросла, є відтворююче господарство - це якісно новий етап в історії людства, що його визна­чають як «неолітичну революцію».

В соціальному плані неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Наявність родової структури засвідчена могильниками.

Трипільські житла

значення символів влади і підпоряд­кування, вказує на зародження ін­ститутів родової влади.

В IV-III тис. до н. е. на тери­торії України відбувся перехід до епохи міді. Вона характеризувалася не лише освоєнням виробництва та обробки першого металу - міді, а й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства і скотарства.

У цей час родові зв’язки посла­билися і почалося формування те­риторіальної общини. Найяскраві­шою археологічною культурою ене­оліту була трипільська культура (назва від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці 19 ст. виявлено її па­м’ятки).

На величезному просторі від Прута й Дунаю до Дніпра виявлені пам’ятки цієї археологічної культури нової епохи. Вона розвивалася про­тягом 4-3 тис. до н. е. і була однією з давньоземлеробських культур мідного віку.

Трипільська культура була складовою частиною великої трипільсь- ко-кукутенської спільноти і була вперше досліджена Хвойкою В.

Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство, а також скотарство. Високий рівень мали домашні виробництва і общинні ремесла, особливо гончарство та металообробка. Трипільці вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Взагалі три­пільський осередок належав до найдавнішої в Європі металургійної провінції, через її землі проходив шлях, по якому торгували металом. Тому взаємозв’язки трипільців з іншими групами стародавнього населення бу­ли досить активними і Трипілля було спо­лучною ланкою між Заходом і Сходом.

Походження цієї культури досі оста­точно не з’ясовано, але важливим є те, що трипільські племена були об’єднані в на­род - попередник індоєвропейської сім’ї народів.

Трипільське святилище

їх поселення стояли поблизу річок і були досить великими. Фактич­но це - давні протоміста із значною кількістю мешканців. Навколо цих протоміст розташовувалися невеликі поселення, і разом вони становили округи з 15-25 тис. осіб кожна. їхня господарська діяльність поширюва­лася на десятки, а то й на сотні квадратних кілометрів.

Зрушення у виробництві зумовили кардинальні зміни і в суспільних відносинах.

Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому го­ловна роль у сім’ї переходить від матері до батька, родинні зв’язки по­чали вестися по батьківській лінії.

Матріархат змінився патріархатом. Але зберігся культ жінки, на­самперед пов’язаний з землеробством, уявленнями про велику богиню- матір, про матір-землю. Поступово розвиток суспільства приводив не тільки до перетворень у господарюванні, а й до корінних змін у мисленні людини, ставленні її до природи, до інших людей.

Про високий рівень цивілізованості трипільців свідчить наявність у них звукової абетки. Київський вчений М. 3. Суслопаров дешифрував пи­семність трипільців, і це стало відкриттям світового значення.

Таким чином територія України вже у давнину була зоною розпо­всюдження могутньої землеробської культури.

Розвиток населення трипільської культури відбувався своїм, суто євро­пейським, шляхом. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але не змогли зрівнятися з ними внаслідок причин, які досліджуються науковцями і з приводу яких висловлюється кілька гіпотез. Серед них і порушення екологічного балан­су, й певне похолодання клімату, і спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську, і внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин Західного та Східного ареалів, і експансія степовиків та ін.

Незважаючи на причини кінця трипільської культури та на їх кількість, її феномен полягає в тому, що вона досить своєрідно поєднала госпо­дарські, фізико-біологічні, антропологічні, етнокультурні та суспільно-іде­ологічні системи найстародавніших представників людських суспільств Півдня, Центру, Сходу та Полісся Європи, що належали до кількох ант­ропологічних та мовних груп, перебували на різних рівнях розвитку. Дов­готривале проживання населення трипільської культури на значній тери­торії Східної та Південно-Східної Європи привело до її сегментації, а зго­дом і до розчинення у складному конгломераті культур, які засвоїли її основні досягнення у господарстві, культурі, ідеології. Ці надбання зберег­лись у міфології та культах протослов’ян, а також інших індоєвропейсь­ких народів.

Наступний період української історії відрізнявся від попереднього, насамперед винайденням і поширенням виробів із бронзи. Він припадає на ДРУ^ГУ половину III - поч. І тис. до н. е. Відтоді в Україні починає розвива­тися металургія. На зміну соціальній стабільності попередньої епохи при­ходить строкатість населення, часто різного за своєю етнічністю. Найха­рактернішою ознакою цієї епохи був суспільний поділ праці - відокрем­лення скотарських племен від інших. В основі процесу були як суспіль­но-економічні, так і природно-географічні фактори.

В соціально-політичному житті населення бронзового віку сталися кардинальні зміни. Розвиток виробництва та обміну, а також постійна боротьба за територію зумовили прискорення консолідаційних процесів на всіх рівнях суспільної організації. Ці процеси завершилися утворен­ням великих союзів племен на чолі з вождями. Зростання питомої ваги скотарства викликало початок певного майнового розшарування серед общинників, а через його відносно невелику ^— в порівнянні із землероб­ством - трудовитратність частина чоловіків вийшла із господарської сфери і спеціалізувалася на грабіжницьких набігах на сусідів. Одні потяглися до зброї, щоб відібрати чуже майно, інші, — щоб захистити його й себе.

Доба бронзи на території України характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20): шнурової та багатоваликової керамі­ки, тшенецько-комарівської, катакомбної, зрубної тощо, котрі належали до різних груп племен. Це свідчить про зростання певної відособленості господарського та культурного розвитку окремих людських колективів.

Поступово зароджуються елементи ранньокомплексного суспільства. У різних племен такі елементи проявлялись по-різному, залежно від бага­тьох факторів, у тому числі й від виду господарства. З’являються окремі соціальні групи населення, ускладнюються суспільні відносини в середині племен і родів, а також змінюються функції влади.

Таким чином, у рамках первіснообщинної формації відбулися значні суспільні зміни, пов’язані з поділом праці: виділення скотарських племен, що зумовило значне підвищення продуктивності, появу додаткового про­дукту, а відтак і обміну, відокремлення металургії як самостійної галузі виробництва. Ці процеси спричинили корінні зміни в економічній і суспільній структурах.

У відповідності до провідної ролі жінки або чоловіка в громадському житті родовий лад набирав форм матріархату чи патріархату. В історично­му плані матріархат більшою мірою характерний для суспільств з при­власнюючою економікою та культом продовжувачки людського роду, пат­ріархат же притаманний суспільствам з відтворюючою економікою, про­відне місце в якій належало чоловікові як основному виробникові й госпо­дареві сімейного багатства.

Аналіз суспільних процесів первіснообщинного ладу у межах сучасної України свідчить про те, що ранньопалеолітичне населення жило неве­ликими групами, користувалось вогнем, займалося збиральництвом. Суть цього періоду — колективне виробництво й колективне споживання.

Чисельно невеликі середньопалеолітичні колективи складалися із двох-чотирьох сімей. Соціальна організація базувалася на кровноспорід- нених відносинах. В общині спостерігався природний розподіл праці: чо­ловік полював, жінка зберігала вогнище, займалася дітьми.

На думку багатьох дослідників, в епоху пізнього палеоліту вже склався родовий лад і відбулася племінна організація суспільства. Виникли давні форми релігійних вірувань.

В мезоліті великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Індивідуалізація ви­робництва та споживання піднесла роль парної сім’ї. Деякі дослідники вважають за можливе твердити про початок формування етнічних спільностей.

Зміни в господарській діяльності первісної людини епохи неоліту зу­мовили еволюцію й соціального життя. В соціальному плані неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Наявність родової структури засвідчена могильниками. В цей час існує спільна власність роду на зна­ряддя, продукти праці і певну територію.

Перехід до епохи міді характеризувався зміцненням міжтериторіаль- них зв’язків. На базі територіальних общин формуються племена, зарод­жуються міжплемінні об’єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з-поміж них на чолі з визнаними главами - пат­ріархами.

Бронзовий вік являв собою завершальну стадію первіснообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини (базо­ваної на екзогамних шлюбних стосунках) до воєнно-потестарних племін­них об’єднань. У його надрах зародилися й визріли всі передумови для виникнення станово-класових відносин.