Вірування трипільців

На думку українських дослідників трипільської культури (зокрема, Г. Лозко), що стала першою з усіх відомих передцивілізацій людства, трипільці матеріалізували свої космогонічні моделі та світоглядні принципи насамперед у розписі кераміч­них виробів, а також у побудові своїх селищ [132].

• круговорот Всесвіту, що знайшов своє відображення у круговому пла­нуванні трипільських поселень і деяких споруд, а також у круговому орнаменті керамічного посуду. Поселення трипільців завжди мали сакральний центр — площу, навколо якої оберталося все їхнє громадське життя;

• дуалізм позитивного й негативного начал, в основі якого лежить пізнан­ня світу через осмислення понять «Хаос — Космос». На керамічних виро­бах двочленні композиції відображають тему боротьби та єдності проти­лежних начал: день — ніч, літо — зима, народження — смерть (наприклад, зображення двох зміїв-драконів, «закручених» головами назустріч один одному);

• триєдність, що відображає вертикальність світобудови (верхній, серед­ній і нижній світи), у символічному розписі різних керамічних виробів, а також основну ідею релігії трипільців: життя, смерть, воскресіння;

• чотиричленна символіка, що відображає уявлення про чотири сторони світу (коло з хрестом, трипільський ромб, «чотиригруді» посудини), а та­кож про різні фази Місяця (тобто перші зразки календаря й астрономіч­них знань) [132].

Головне місце в пантеоні трипільців належало, як видно, Великій Богині-Ма- тері — жіночому началу родючості, в якому, на думку українських дослідників, ві­дображалося уявлення про відтворювальну функцію Землі та Природи загалом. Жінка-прародителька представлена глиняними статуетками повнотілих породіль зрілого віку, а поряд зі статуетками «старшої богині» археологи знаходять статует­ки юноїбогині-діви. Богиня-мати й богиня-дочка є, очевидно, архаїчними прототи­пами балкано-грецьких богинь Деметри та Кори-Персефони, що символізують ідею вмирання і відродження рослинного світу, ідею циклічного розвитку всього живого.

Бог-Батько, відтворений у трипільській пластиці переважно в образі Бога-Бика, є наступною головною фігурою давнього землеробського пантеону. Він уособлює чоловіче начало й відповідає, мабуть, зодіакальному сузір’ю Тель­ця (найдавніші знахідки із символами Тельця датуються V-ІІІ тис. до н. е., тоб­то приблизно часом домінування його в зодіаку). В образі Бога-Бика давні греки зображали Зевса-громовержця, а слов’яни з Биком ототожнювали свого Перуна, такого самого бога-громовика, як і Зевс (небесний грім порівнювали з ревінням бика) [132].

Трипільська релігія, очевидно, вже знала міфологічний сюжет священного шлюбу Батька-Неба (Бога-Бика) і Матері-Землі (Великої Богині). Українські до­слідники висловлюють припущення, що священний шлюб із Матір’ю-Землею міг здійснювати й третій сакральний персонаж трипільського пантеону в обра­зі Змія-Дракона, який символізує земноводну стихію. Священний шлюб Великої Богині з двома головними чоловічими богами (Богобиком і Богодраконом) міг уособлювати ідею циклічності світобудови, а також згодом значно поширену мі- фологему постійної боротьби уранічного й водно-хтонічного божества (наприклад, у слов’янській міфології між Перуном-Громовержцем і Велесом-Зміуланом, у дав­ньогрецькій — між Зевсом і Тифоном тощо). Загалом аграрні й еротичні обряди в релігійно-міфологічних уявленнях трипільців тісно переплітаються, творячи цілісний культ родючості й пов’язаний з ним культ предків [132].

Аграрно-магічні дії культу родючості трипільського періоду мають свої мате­ріалізовані свідчення в деяких зразках культового посуду, що використовувався, наприклад, в обрядах зволоження землі (так звані біноклеподібні посудини), ви­кликання дощу (посудини з грудьми), а також у спеціальному обрядовому одязі для «танців дощу» (малюнки жриць у спідницях з китицями), обрядах освячення перших плодів (різноманітні курильниці с чашами) тощо.

У трипільців були громадські храми, розміщені в центрі їхніх колоподіб­них поселень. Ці храми мали по два вівтарі, на яких розміщалися різні зоо- й ан­тропоморфні фігурки богів і богинь, розписаний культовий посуд для жертво­принесення й інших обрядово-магічних дій. Крім того, всі трипільські будинки, за свідченням українських дослідників, мали свої домашні вівтарі у формі рівно- стороннього хреста, прямокутника або прикрашеного спіраллю кола. Загалом аграрні святилища трипільської культури належать, найімовірніше, до суто жі­ночої обрядово-магічної сфери, у якій Богині-Матері приділялося центральне місце [132].

Короткий огляд вірувань давнього населення території України на основі останніх археологічних знахідок (див. рис. 16-24) свідчить, що релігійно-міфоло­гічні уявлення не стояли на місці, постійно розвивалися, що припускає наявність визначених часових відрізків у їх тривалому генезисі.