Проблема походження трипільців
Ю. Мосенкіс у своїй монографії, аналізуючи роботи багатьох авторів, наводить різні думки про походження трипільської культури як похідної від егейської, спільноіндоєвропейської, фракійської, піренейської, кавказької та ін.
Примітно, що відомий історик-археолог В. Щербаківський називав трипільську культуру гіперборейською. Водночас у монографії наводяться дані про виразну схожість етнічного типу трипільців і хетів (індоєвропейського народу, тісно пов’язаного з іберійсько-кавказькими етносами, які, у свою чергу, схожі на сучасних басків — останніх представників у Європі давнього іберійсько-кавказького світу, підданого майже повній індоєвропеїзації). Справді, хето-лувійська, крито-мікенська, пелазгійська, як і трипільська, мови увібрали в себе значно давніший неіндоєв- ропейський субстрат. Цей субстрат пов’язаний насамперед з балкано-дунайсь- ко-анатолійським ареалом — областями наступного індоєвропейського розселення. Водночас відомий російський історик Б. Рибаков переконливо довів, що область тшинецької культури — складова слов’янської прабатьківщини — була заселена протягом кількох століть носіями трипільської культури, як і область білогрудівсько-чорноліської культури, і область скіфської землеробської культури, які також належать до прабатьківщини південно-східних слов’ян, тобто праукраїнців. Ці дані вказують на переважно автохтонний характер формування трипільської культури [143, 5-10].Отже, висока Трипільська працивілізація є етнокультурним симбіозом більшої частини праіндоєвропейської спільноти й іберійсько-кавказького світу, в якому зійшлися різні праетноси, мови, культи й типи господарства. У результаті виникла хліборобсько-скотарська економіка, великі укріплені регіональні центри керування (протоміста, розміщені концентричними колами, що уміщали близько 1,5 тис. будинків, у яких проживало більше 25 тис. населення), оформилася спадкоємна соціальна диференціація. Проте важливою стороною життя суспільства стає війна.