Нові дослідження на Кам'яній Могилі

Дослідження, проведені відомим українським істориком-археологом Б. Михайловим у 1999-2001 рр. на Кам’яній Могилі, дали цікаву додаткову інформацію про архаїчні вірування [92]. Зокрема, отримані археологічні матеріали свідчать про існування в епоху неоліту поблизу Кам’яної Могили ритуально-обрядового місця, пов’язаного з культом рибо-людини, фалоїдним і птахоподібним менгірами.

Як зазначалося, особливе місце у виявленому Б. Михайловим комплек­сі посідають рибо-людина, стела-фалос, стела-птах, а також ранньонеолітичні «письмена» (VI — поч. IV тис. до н. е.), пов’язані, ймовірно, з культом первородної водяної стихії. «Проте, як свідчать давні міфи, з появою землеробства в епоху розвиненого неоліту — енеоліту уявлення людей про культ Води почали кон­центруватися на більш вузькій моделі — образі Бога. Внаслідок з’явилося бага­то «виробничих» богів (землеробства, скотарства, ремесла тощо). Стосовно кам’яномогильного комплексу, в центрі якого перебувала рибо-людина, то, ймовірно, варто припустити, що це прабог Еа, пов’язаний з культом великого

Бога Води, який навчив людей ремесла, мистецтва, дав людям знання» [92, 40]. На думку Б. Михайлова, присутність у цьому комплексі своєрідної тріади ри- бо-людини, фалоїдної та зооморфної стел свідчить про явний зв’язок у міфо- логемі всіх названих персонажів. На зв’язку зображень риб (а також амфібій і рептилій) із сакральними відтвореннями фалосів в епоху неоліту наголошують й інші дослідники, підкреслюючи при цьому поширеність таких образів від ост­рова Мальта до Прибайкалля. З образом риби пов’язується також тема «бога, що вмирає і воскресає», який, як ми знаємо, символізує сферу родючості й жит­тєвих сил загалом [92, 40].

Вивчення Б. Михайловим численних петрогліфів Кам’яної Могили дало змогу виокремити обрядові «сцени парування» давніх людей, що стосуються куль­ту родючості. Такі обрядові сцени, а також фалоїдні атрибути на культових міс­цях і в поховальних комплексах свідчать, на думку дослідника, про поширення на території Євразії так званого культу священного шлюбу, датованого пізнім па­леолітом — епохою бронзи й більш пізнім періодом [92, 122]. Первісні мисливці в епоху пізнього палеоліту, очевидно, вірили, що сили навколишньої Природи в образах численних духів-тотемів здатні вступати у шлюбний союз і давати потом­ство. Пізніше, в епоху раннього землеробства, склався «священний шлюб» Неба і Землі, що став, на думку Б. Михайлова, початком складної міфологеми, пов’яза­ної безпосередньо з культом родючості, символом якого, зрештою, стало дерево життя, пройшовши еволюційний шлях від символу-фалоса. Ця еволюція знайшла своє відображення в петрогліфах Кам’яної Могили, яка є «центром духовної куль­тури на півночі циркумпонтійської провінції і сполучною ланкою в первісному мистецтві Західної Європи й Азії» [92, 123].

Існування зазначеної міфологеми на просторах Євразії Б. Михайлов по­в’язує не тільки з культом родючості, а й з тотемізмом — своєрідною формою культу предків, у якому тотеми-предки є свідками, а іноді й учасниками са­крального шлюбу. Інакше кажучи, вже з епохи пізнього палеоліту фіксується існу­вання язичеського обряду культу родючості (життя) і предків (смерті), «пере­плетені в ідею вічного життя на Землі». До того ж, на думку Б. Михайлова, ця міфологема мала два варіанти: у першому випадку, ймовірно, вона була пов’яза­на з Богинею-Матір’ю, створенням Сонця й усього світу; в другому — творцем є Бог-Батько, «що народжує» світ, без участі жіночого начала. Між цими двома ва­ріантами існує третій, коли Небо-чоловік і Земля-дружина — сакральна подружня пара, яка народжує решту світу [92, 130].

Первісні племена бачили в дощі, що падає на землю, чоловіче сім’я небесно­го бога, яким він запліднював земну богиню, а в блискавці — образ фалоса.

Отже, священний шлюб був пов’язаний із багатьма божественними іпо­стасями, символи яких — дерево життя, що бере свій початок, за Б. Михайловим, від фалічних атрибутів-фетишів культу родючості, що явно символізують плодо­носну силу божества (Думузі, Осіріса, Таммуза, Адоніса, Діоніса та ін). Зрештою фалос став одним з основних обрядових атрибутів культу родючості у вигляді фе­тишів і менгірів, тобто в малих і великих формах, що існували в пізньому палеолі­ті — в епоху бронзи. Спочатку, очевидно, фалоїдні стовпи-менгіри символізували фалос володаря Землі. Вони встановлювалися в центрі курганів або біля могил і супроводжувалися кам’яними кромлехами (що означали, ймовірно, дітородні жі­ночі органи). Найдавніші такі пам’ятки відомі з УІ-У тис. до н. е., вони свідчать, очевидно, про своє «атлантоїдне» походження (найдавніші з них виявлено в Пів­денній Сахарі й на Канарських островах) [92, 133-134].

Особливе значення, на думку Б. Михайлова, має фалоїдний менгір у комп­лексі атрибутів (рибо-людина, стела-птах і «письмена») ранньонеолітичного культового місця УІ-У тис. до н. е. поблизу підніжжя Кам’яної Могили, описа­ного вище (додамо тільки, що знайдена зооморфна скульптура, яка нагадує аси­метричну фігуру риби, мала дві голови: перша має сомоподібну морду, а друга нагадує китоподібну істоту, у нижній частині під мордою якої відтворено скульп­турне зображення людського обличчя (рис.

На думку Б. Михайлова, опи­саний ним культово-обрядовий комплекс з Кам’яної Могили може бути співвіднесений з рибо-люди-

Рис. 29. Кам’яна Могила. Скульптура рибо-людини: ^ною, ^{тобто з образом бога Еа (Ен} 1. з — лівий і правий бік; 2 — верхня

кі), що втілив у собі, за оцінкою проекція; 4 — фас [92, 38]

відомого ученого-археолога В. Даниленка, «морські глибини, сонце і південне небо» [92, 134]. На думку іншого авторитетного науковця С. Токарева, похо­дження образа Еа-Енкі й інших шумерських богів не зовсім зрозуміле, принайм­ні воно складне: «Ану — від шумерського «ан» (небо) — спочатку був, імовірно, просто уособленням неба. Етимологія імені Енліль суперечлива, вважають, що він сягає шумерського «ліль» (вітер, подих, тінь, дух). У текстах Енліль отримує епітети «цар повені», «гора вітру», «цар країни» тощо. Можливо, це божество було пов’язане з вітром, який дме з гір і наганяє дощові хмари, що спричиняло повені. Бог Еа вшановувався особливо приморськими общинами й, очевидно, був заступником рибалок; його зображували як рибо-людину; він вважався вод­ночас культурним героєм і в міфах зображувався захисником людей від інших богів.

З рибою, як відзначалося, пов’язується і тема бога родючості, що вмирає і воскресає, яка простежується, наприклад, у контексті реконструкції афро-євра- зійського міфу про богиню кохання, життєвих сил і розбрату Інанну-Іштар. З цим божеством, у свою чергу, пов’язані фалоїдні фетиші та менгіри, що символізу­ють сексуальну потенцію фалічного бога, перенесену згодом на вождя-жерця. На честь Осіріса в Єгипті та Діоніса у грецьких містах влаштовувалися обряди з використанням фалічних символів (символом Діоніса була виноградна лоза — еквівалент дерева життя). Загалом перші профільні малюнки «еротичного» змісту, за Б. Михайловим, датуються епохою пізнього палеоліту і відтворюють в образотворчому мистецтві священний шлюб, «і рідняться своєю семантикою з малюнками й фалічними фетишами — атрибутами Західної Європи й Азії...» [92, 136-137].

Образи, пов’язані з родючістю і землеробством, як видно, символізували не тільки сексуальну силу і народження, а й смерть. Так, численні етнографічні дослідження свідчать, що землеробський ритуал супроводжувався вбивством і розчленуванням людського тіла, яке ховали в полі, щоб викликати буйну рослин­ність. Однією з таких давніх ілюстрацій є клинописні релігійні тексти Угарита, пов’язані не тільки з земною родючістю, а й зі зміною пір року. Так, у міфі про західносемітського Ваала — бога гірських вершин, грозовиці, блискавки й дощу, якому давні люди будували численні храми, йдеться про те, як у певний час він мав поступатися місцем богові смерті й посушливої літньої спеки Моту, «синові Еля». Богиня війни Анат вступає в бій за Ваала, убиває Моту, розмелює його і за­сіває цим прахом поле [92, 150].

Цей ритуал надзвичайно поширений, він тісно пов’язаний із землероб­ським культом і є календарним, набуваючи характеру щорічного свята. У центрі його — божество, яке володіє магічною функцією родючості та відродження природи. На думку Б. Михайлова, зрештою культ давніх хліборобів знайшов своє відтворення в образі бога, що вмирає і воскресає, — єгипетського Осіріса, дав­ньогрецького Діоніса, фінікійсько-сирійського Адоніса, вавилонського Таммуза та ін. До зазначеного варто додати, що на вершині Кам’яної Могили розташова­не жертовне місце, що складається з центральної плити з блюдцеподібною виїм­кою, навколо якої лежать чотири особливих камені, а поблизу у вертикальних стінках брили піщаника є отвори для прив’язування тварин. За припущенням Б. Михайлова, на вершині Кам’яної Могили відбувалися ритуали, пов’язані з жертвопринесенням, що підтверджується і деякими наскельними малюнками [92, 151-152].