Кам'яна Могила — давній архів релігійних уявлень

Кам 'яна Могила — унікальна археологічна та релігійно-міфологічна пам’ятка Українського Причорномор'я (поблизу міста Мелітополя Запорізької області), де збереглися наскельні малюнки {петрогліфи], датовані від епохи пізнього па­леоліту (XVI —XIV тис.

Природний

і штучний феномен

У геологічному та історичному аспекті Кам'яна Мо­гила — пісковий останець геологічного утворення, що с реліктом Сарматського моря, яке існувало тут у третинному періоді, утвореного з гіпотетичного океану Тетіс. Мільйони років тому на цьому місці була пісковикова мілина; коли пізніше виникло Чорне море (Понт Евксинський), тут утворилися вапнякові відклади, у товщі яких (вже в ваш час) було знайдено зуб кита. Згодом, як вважають сучасні вчені, оксиди залізу й марганцю виходили на поверхню піску сарматського горизон­ту, створюючи кам'янист)' породу, що спричинімося до утворення на цьому місці пісковикового моноліту загальною площею три гектари (завдовжки при­близно 200 м. завширшки 150 м і заввишки 12 м|. У період танення льодовика на півночі (межа його досягла району сучасного Дніпропетровська) внаслідок природного поглиблення річки Молочної велетенський моиоліт-острів опинив­ся на поверхні долини. Згодом під впливом води і вітру первісний щит піско­вику розколовся, а його уламки сповзли по піску, внаслідок чого утворився своєрідний кам'яний пагорб Ійого здавна називають Кам'яною Могилою) з гротами і печерами (нині досліджено понад 60 таких об'єктів) [35, 5].

Проте варто зазначити, що існують також «неофіційні» гіпотези про штучне походження цього моноліту (передусім через його прямокутну форму за типом всесвітньо відомого моноліту — єгипетського Сфінкса), а також про те.

Проте Кам'яна Могила — це не хаотичне нагромадження велетен­ських плит, а «правильно» розвалений кам'яний панцир, печери і гроти якого давні люди використовували в культових цілях (рис. 101 на кольоро­вій вклейці).

Археологічні розкопки в межах від Чорного і Балтійського морів до Тихого океану свідчать про те, що територію Євразії людина заселяла ще в епоху раннього палеоліту (тобто понад 200 тис, років тому). Кам'яна Моги­ла серед численних пам'яток первісного мистецтва на просторах Євразії по­сідає особливе місце, оскільки містить кілька тисяч луже рідкісних наскель- них зображень, хронологія яких, за окремими оцінками, охоплює величез­ний період — від XVI-XIII тис. до н. е. до X—XII ст. н. е. Найчастіше ці ма­люнки наносили на пісковик не фарбами (як. наприклад, у Західній Європі, Америці та Північній Африці), а «протиралися« уламком твердого каменя; при цьому утворювалися заглиблення, які інколи покривали мінеральними червоними й чорними фарбами. Нині у Кам'яній Могилі налічується близько трьох тисяч плит, багато з них мають найдавніші наскельні зображення (35. 13—14].

Петрогліфи пізнього палеоліту

Петрогліфи пізнього палеоліту (XVI - XIV тис. до н. е.). що були знайдені на стелях печер Кам'яної Могили, — це зображення мамонта, бізона, людей, змій, птахів, що утворюють багатофігурні композиції. Наприклад, у радіусі 40 — 60 см розмішуються зображення мамонта, над яким «завис» птах, і дві хвилясті лінії, що явно відтворюють змій. Цю композицію епохи пізнього палеоліту, що відома також у пам'ятках Західної Європи, дослідники пов'язують з формуванням образу «Світового дерева», вертикальної струк­тури світу (35, 18].

На іншому’ «художньому панно» цієї епохи зображено двох мамонтів, но­сорога, а поруч — жінок, що танцюють у колі (на окремих з них — маски тва­рин). що. мабуть, відображає ритуальну сцену. Центральним героєм цієї сцени є чаклун у масці печерного лева або ведмедя, постать якого уособлює чоловіка- жінку (поруч нанесено численні малюнки оленів і ведмедів).

Поєднання п мистецтві палеоліту’ трьох образів — жінки, мисливця і звіра — пояснюється, як правило, значно поширеним давнім мисливським мі­фом про жінку — володарку звірів, у зв'язок з якою вступає мисливець, отри­муючи в нагороду мисливську вдачу. Образ жінки пов'язаний також з родю­чістю Землі, з прародителькою або жрицею, що має магічні властивості і сприяє вдалому полюванню. Тому можна стверджувати, що у петрогліфах Ка­м'яної Могили відбито пра-Лртеміду, яка пізніше у Давній Греції виконувала такі самі функції, тобто була богинею мисливства.

До палеолітичного періоду належать також кам'яні статуї — скульптури (печерного лева, голови людини, риби та ін.). які було знайдено в печерах і гротах Кам'яної Могили і які за складом і призначенням (разом з наскельними зображеннями) подібні до знайдених раніше зразків давнього мистецтва Захід­ної Європи, Уралу і Сибіру, що свідчить про єдність духовної культури Євразії [35. 21-22]. Зображення чаклуна епохи пізнього палеоліту подано на рис 102.

Рис. 102. Зображення чаклуна епохи пізнього палеоліту

Малюнки мезолітичної епохи

На зміну холодному і суворому клімату приходить якісно новий, наближений до сучасного (у зв'язку із значним потеплінням), через іцо місце бізона займає дикий бик, а мамонт зникає. У науці цей період дістав назву мезоліту. Особ­ливе значення для розуміння релігійної міфотворчості має мезолітичне зоб­раження жінки на спині носорога, що, на думку дослідників, явно нагадує давньогрецький міф про викрадення Зевсом у вигляді бика красуні Європи. Як зазначає відомий дослідник О. Лосєв, образ Європи у грецькій героїчній міфології походігть від грецьких культів. Цей образ пов'язаний із хтонічним Зевсом Додонським. Європа виконувала рослинні та зооморфні функції й ототожнювалася з Місяцем.

Сюжети численних петрогліфів, де зображено мисливця на кіз (козу було одомашнено близько VII тис. до н. е.), мають глобальне поширення — від південних кордонів Європи до Індії, захоплюючи Африку. Близький Схід і За­кавказзя. що свідчить про існування монокульту, пов'язаного з мисливством і винайденням лука зі стрілами [35, 22-27].

Мисливство, яким насамперед займалися чоловіки, стало передумовою подальшого розвитку скотарства. Зби­ральництво — основне заняття жінок — з часом сприяло РОЗКВІТ)' землеробства. У землеробів, як згадувалося, розвивається культур­но-релігійна обрядовість, з'являється політеїзм (багатобожжя). Важливу роль починають відігравати магічні культи родючості (хоча продовжують Існувати і релігійні мисливські культи). В епоху' неоліту відбувається несподіваний і крутий злам у релігійному житті найдавнішого людства, що відбилось і на об­разотворчому мистецтві, де живі образи мезоліту поступилися місцем умов­ним знакам і символам (насамперед, орнаментальні елементи у суворо ритміч­ному порядку).

Магічні культи неоліту

До наскельних малюнків Кам’яної Могили епохи неоліту належать та­кож тричленні зображальні композиції (образ «Світового дерева», постаті биків 1 жінок-мисливців з рогами оленя, водоплавні птахи). З поширенням в епоху неоліту образу бика пов’язані релігійні уявлення про бога грому, грози та вологи. Згідно з віруваннями давніх людей, у Небі носився пра-Зсвс («не­бесний бик»), який давав Землі вологу (дощ), а отже, багатий урожай (родю­чість). Цей іконографічний образ бика, що з'явився в епоху мезонеоліту, зник в епоху бронзи [35. 28—30].

Міфопоетичні та релігійно-ритуальні аналогії знаходимо у країнах Дво­річчя, Середземномор’я, Середньої Азії, Індії та інших регіонів світу.

На карнизах однієї з печер Кам'яної Могили знайдено зображення Бо- гині-Матері, що стоїть перед тваринами. Вона мас гіпертрофовану відвислу грудь, проте в масці (роги) оленя, що, імовірно, пов'язане з образом пра-Арте- міди — богині мисливства. Разом з тим жіноче божество в епоху неоліту знач­но поширеніше, ніж Артеміда і Деметра античних часів. Це всенароджуюча, або Загальна. Мати, що тісно пов'язана з мисливським промислом того періоду.

До тих самих часів належать зображення чаклунів (шаманів або магів), а та­кож кам'яні скульптури одно- та двоголових риб-зміїв Ірис І03|, які немов бе­руть участь у загальних тричленних (по вертикалі) схемах Всесвіту [35, 3/-32[.

Рис. 103. Скульптура риби епохи мезоліту

Зображення енеоліту

У період пізнього неоліту і раннього енеоліту (мідний вік) було поширене скотарство і почав формуватися кочовий устрій життя степових племен. Особливо це прояви­лося в епоху ямної культури (середина III — початок II тне. до н. є), що досяг­ла східних Балкан, поширилась на північну половину Криму. Дніпровсько- Азовський басейн і навіть досягла району сучасно» Московської області РФ. До тих часів належать малюнки Кам'яно» Могили, що розташовані «трьома рядами» на тлі лінійно-геометричних гравірувань, де зображено курінеподібні споруди і Світове дерево. Мабуть, до цього кола пам'яток належать зображен­ня на трипільських посудинах, що відтворюють округлий пагорб-могилу, увін­чану Світовим древом. Присутність образу Світового древа у різноманітних пам'ятках цієї епохи свідчить про універсальність і значне поширення цього образу, який згодом трансформувався у символічний стовп-мснгір [35, 33—35[.

З часів давніх аріїв Наступні за часом пам'ятки Кам'яної Могили пов’язані з розселеною, згідно з однією з стногенетичних гіпотез, наприкінці IV — у ПІ тис. до н. е. на землях південно-східної Європи (від Дунаю до Уралу) групою індоєвропейських племен, що називали себе аріями («бла­городний», «знатний», «здоровий»). Вважається, що в другій половин» III тис. до н. е. індоєвропейська спільність почала територіально роз'єднуватися, що особливо проявилося наприкінці ПІ — на початку II тис. до н. е., коли арії роз­палися на дві гілки — протоіранську і протоіндійську Остання покинула сте­пові простори південно-східної Європи і через Передню Азію Мігрувала до Індії. У ті часи було також відкрито метал.

До епохи раннього металу належить грот Бика Кам'яної Могили — своє­рідний давній храм, на стелі якого зображено чотири бики, що стоять голова­ми в різні боки (символізують, імовірно, горизонтальну структуру світу}; три постаті тварин, що йдуть одна за одною (можливо, тричленний образ верти­кальної структури}; людина-чаклун, що розпростерла руки і немовби заклинає тварину (вовка чи собаку), та інші зображення. Мабуть, сакральні бики Кам'я­ної Могили, так само як і крилаті бики в міфології деяких народів Середньої Азії, і вищий бог Давньої Греції Зевс (що викрав у вигляді білого бика Євро­пу), і критський Мінотавр (людина-бик), мають корені саме в епосі раннього металу (тобто у IV-ПІ тис. до н. е.). Аналогічні зображення, що обожнюють Бика 1 відомі на величезній території Євразії й Африки (датуються епохою бронзи), у релігійних уявленнях землеробів повсюдно пов'язувалися з водяною стихією, що приносить вологу і родючість Землі. Не випадково зображення биків у Кам'яній Могилі, що належать до ямно-майкопського кола пам'яток, «хоботоподібні» [35, 37—41]. Іншими словами, образ «великого бика», що ви­ник ще в епоху раннього неоліту і асоціювався з небесними силами (гроза і блискавка), поступово трансформувався у представника підземного царства, у хтонічного «володаря безодні».

У тому ж гроті (рис. 104) на вертикальній стіні знайдено, за припущен­нями дослідників, давні «письмена» — нанесені в чотири рядки лінійно-геомет­ричні зображення. Припускають, що це втрачене письмо, можливо, це «стіна

Рис 104. Лінійно-геометричні малюнки («письмена») епохи бронзи (34. T9)

з культовим текстом», яких на Дав­ньому Сході відомо багато.

Отже, пагорб Кам'яної Мо­гили був для ямних племен релігій­но-культовим центром, насиченим олтарями-храмами і, можливо, по­ховальними склепами, де.моди по­клонялися своїм давнім богам або ховали своїх вождів-шаманів (35. 42-46].

Боротьба уранічних і солярних сил з водяною стихією

D епоху міді-бронзи трансформувалася первісна релігія, що відбито в колі пам'яток індоарійських часів (на зламі НІ-II тис. до н. е.|. Яскравою ілюстрацією цього є скульптура голови дракона. Грот Дракона Кам’яної Могили, мабуть, був ол­тарем ямно-катакомбних племен, релігійні уявлення яких були пов'язані з хтошчною істотою — драконом, що «жив» у печері священного пагорба. Найближчу аналогію хтонічній істоті Кам’яної Могили знаходять у гімнах Риг- веди, де в епізоді головного подвигу Індри описано дракона Вритру. що співвідноситься з названою скульптурою. Міфологія приписує функції зміє- барства багатьом богам-деміургам (Мардуку. Ра, Зевсу, Аполлону, почасти Яхве та ін.|, що відбиває універсальний мотив боротьби уранічних і солярних сил з водяною стихією. На голові дракона з грота Кам'яної Могили зображено людську стопу, що, мабуть, символізує перемогу антропоморфного божества, яке вразило дракона і породило новий Космос [35. 47-50].

У Кам'яній Могилі знайдено також зображення коня в колі, що свідчить про належність тварини до рангу «сонячних богів». Давні люди вважали, що не­бесний кінь-бог постійно вимагає жертвопринесень, і на плитах Кам’яної Могили, за припущеїшями. жерш-чаклуни за допомогою кремінних ножів 1 культових па­лиць здійснювали священний кривавий обряд (як це свого часу робили й мезо- американські «сонцепоклонники»). У жертву приносили гарних юнаків і дівчат або найкращих тварин. У культових обрядах велике значення мали також танці. Усі знайдені в Кам'яній Могилі предмети й зображення солярного культу харак­терні для сурсько-дніпровської, дніпро-донецької і майкопської культур, пошире­них у степах України і на Кубані в V — на початку II тис. до н. е. [35. 47-50].

Рис. ІОЬ. Плита слідів (епоха бронзи) 134. 174]

Культ ведмедя Біля південного підніжжя Кам'яної Могили розміщується найзначніша. мабуть, група плит — так звані плити слідів (рис. 105). Подібні людські та звірині штучні сліди знайдено в Америці й Африці. Австралії й Океанії, на величезній території Євразії. Хронологічний діапазон датування слідів дуже широкий — від пізнього палеоліту до епохи міді-бронзи. Висловлювалися думки, що їх поява була зумовлена магічними уявленнями або що вони пов'язані із символами богів і героїв. За­значають також, що на «плитах слідівu Кам’яної Могили є величезна кількість «відбіггків» лап ведмедя, у той час як остеологічні залишки цієї тварини присутні в культурних горизонтах сто­янок від епохи пізнього палеоліту до епохи бронзи. В епоху неоліту вони відомі також у пізньому Трипіллі. Як відомо, у давніх північних народів ведмідь був деміургом тотемічного або промислового культу, що був пов'язаний з ві­рою в духа-господаря, свято якого відзначали з кінця грудня (зимове сонцестояння) до кінця березня (весняне рівнодення). Свідченням ша­нування ведмедя місцевими племенами є також зображення Кам’яної Могили, де тварина «схо­вана» у печері, і на фоні численних малюнків постать ведмедя ніби панує нод світобудовою і зображує, отже, духа-господаря (35, 53—55).

Культ риби

У Кам'яній.Могилі знайдено також печеру Риби, що була своє­рідним храмом, місцем обожнення і поклоніння рибі, де відбував­ся складний культовий обряд 3 рибою пов’язується Й тема бога рослинності, що вмирає й воскресає·, ця тема простежується в багатьох афро-свразійських релігійно-міфологічних системах (один з основних символів — шести-, вось- мнпроменева розетка·зірка). !з цим гротом пов'язується й унікальне похован­ня з могили епохи бронзи в селі Соснівка Мелітопольського району Запорізь­кої області: у могилі розміщувався похований фалосоподібний моноліт і численні кістки розчленованої жінки, що, імовірно, пов'язане з культом вби­вання — родючості (тобто воскресіння); поховання було перекрите великою плитою у вигляді голови риби й антропоморфною стелою. На підставі цих да­них можна стверджувати, що риба є еквівалентом нижнього світу, царства мертвих (наприклад за єгипетською версією, риба проковтує дітородний фа­лос Осіріса) [35. 59-62].

На вході до печери Риби у Кам'яній Могилі зображено шестипроменеву зірку, на карнизі-столику нанесено строки (що разом з луком символізують космогонічну схему, яка поєднує Землю з царством мертвих), човен (засіб пе­ренесення в потойбічний світ), трикутник вершиною вгору (означає чолові­чий принцип, вогонь, небесні сили). Крім того, у печері було знайдено скульп­туру жіночої голови зі скроневими кільцями та рогоподібними символами —

змією і стрілою, які, можливо, свідчать про те, що це вавилонсько-хурритська богиня Іпгтар (шумерська Інанна) — богиня плотського кохання, життєвих сил. войовничості й підступності Датуються зображення печери Риби, як і описане ямне поховання в селі Соснівка, серединою або кінцем 111 тис. до н. е. (35. 63].

Культ коня

Зображення коней, а також численних символів Землі й Сонця (квадрат і коло) містять, на думку дослідників, так звані кінські плити. У правому куті основне місце займає малюнок коня, зображеного до лінії ніг, із підкресленим фалосом. Культ коня, мабуть, мав особливе значення у багатьох народів І був пов'язаний із солярним культом (наприклад, племена массагетів, що жили за Волгою в VI ст. до н. е., поклонялися богу Сонця Гелі- осу і приносили йому в жертву коня). Тут же знайдено інше дуже цікаве зоб­раження: коло, перекреслене хрест-навхрест, і тулуб з двома ногами — це ан­тропоморфна істота у вигляді бога Сонця (або Місяця). Особливе місце на «кінських плитах» займає зображення рогатої антропоморфної істоти, що ви­конує обряд релігійного культу з богинею родючості. На іншій плиті зображе­но змієподібну рогату істоту, що стоїть поруч із «деревом життя», ніби обви­ваючи його (35. 67].

«Прошумерська» писемність

Інтригуючою подією стало виявлення в окремих гротах і печерах Кам'яної Могили давніх «письмен», які зараховують здогадно до прошумерськоі писемності. На думку

окремих дослідників*, ці «письмена» більш архаїчні, ніж писемність Шумеру. Проте такі твердження мають бути докладно аргументовані. «Письмена«, або гратчасті знаки (8 рядків), які дослідник Б. Михайлов датує 2500 р. до н. е., до­повнюються петрогліфом, де зображено змієголову богиню, яку супроводжує сонячний човен. Поряд з богинею в еротичній позі антропоморфна істота з рогами, що відтворює, мабуть, бога-бика і. загалом, символ родючості [35, 74].

В історії вивчення Кам'яної Могили дотепер залишається «білою плямою» виокремлення малюнків скіфської культури. яка характеризується так званим звіриним стилем і була поширена у степах При­чорномор'я у VII — III ст. до н. е. А от сармати — останні індоіранці причорно­морського степу — залишили сліди у гротах Кам'яної Могили (П ст. до н. е. — ПІ ст. н. е.). Причому ці сліди, на думку сучасних дослідників, належать сарматсь­ким жіикам-войовшщям, тобто амазонкам. Доповнили ці уявлення про амазонок поховання, що були розкопані на річці Молочній, де в жіночих захороненнях по­ряд з намистом і браслетами із срібла та бронзи було знайдено наконечники спи­сів, сагайдаки зі стріхами, бойові пояси, дерев'яні щити, мечі (35. 8/].

Скіфи і сармати НОВІ КОЧОВИКИ

Пам’ятки гунських часів датуються IV —V ст. Це зображення чоловіка з фалосом і мідна фігурка, що співвідно­

сяться в часі з атрибутами фалічного культу, який був поширений у давнину серед кочових племен Євразії. Після панування гунів і розпаду їхньої імперії Північне Причорномор'я заселили нові кочовики, що залишили після себе «реалістичні» зображення вершника на коні й рунічне письмо (Vili - X ст.). Поряд з різноманітними і численними язичницькими зображеннями Кам'яної Могили розміщуються і християнські символи, датовані V-IX ст. і нанесені першими християнами Північного Причорномор'я. Відомо, що християнство за короткий період поширилося серед кочового населення готів і гунів (ПІ- VI ст ), а наприкінці ПІ — на початку IV ст. вже Існувала Скіфська єпархія [35, 76—85}.

В XI ст. до Приазовських степів зі сходу насунули нові кочовики — по­ловці. Свої поховання вони покривали насипами-курганами. на вершинах яких встановлювалися величні кам'яні скульптури, що віддалено нагадують істу- канів острова Пасхи Давні каменярі виготовляли ці постаті з пісковику, вап­няку і навіть граніту. Ці так звані кам'яні баби (рис. 106 на кольоровій вклей­ці) зображали чоловіків, жінок, дітей; їх встановлювали обличчям на схід, що було пов'язане, мабуть, з культом предків [35, 57].

* » *

Отже. Кам'яна Могила — це унікальне зібрання пам'яток культур різних на­родів. які жили на великій території Євразії з XVI тис. до н. е. по XII ст. н. е„ що дає право вважати її своєрідним музеєм історії релігії, де можна просте­жити її основні етапи Й напрямки розвитку

XVI-XIV тис. до н. с. — формується, як і в наступні тисячоліття палео­літу, образ вертикальної структури світу, з'являється образ чаклуна-андрогіна (чоловік/жінка), що символізує, можливо, первісне безстатеве начало, яке по­родило потім біполярну природу Космосу. Це опосередковано підтверджуєть­ся переважанням у наскельних малюнках цієї епохи образу жінки-володарки і жриці, що, імовірно, свідчить про первісне панування жіночого начала, тобто про еру матріархату·,

1Х-УІ тис. до н. е. — жіночі образи, які, як і за давніших часів, уособ­люють увесь Космос, тепер ототожнюються передусім з Місяцем і хтонічним світом (тобто з водяною стихією). Можливо, з цим періодом пов'язаний також культ ведмедя, що також символізує місячну стихію і панує над світобудовою (сліди цього культу простежуються в різних петрогліфах від пізнього палеоліту до епохи міді-бронзи);

Уї-У тис. до н. е. — розвиваються магічні культи родючості, формуєть­ся образ Світового дерева, образи Богині-Матері й пов'язані з ними образи бика, що уособлює богів грому, грози Й вологи. Поширюються чоловічі образи чаклунів (шаманів або магів);

IV-III тис. до н. е. — продовжується традиція відображення вертикальної та горизонтальної структур світу. У цей період образи биків дістають найбіль­шого поширення і дедалі більшою мірою пов'язуються з водяною стихією (на відміну від попередніх, коли вони символізували вогняну і повітряну' стихії);

ІІІ-ІІ тис. до н. с. — поширюється універсальний змієборсьхий мотив боротьби уранічних і солярних сил з водяною стихією, що зображається тепер у вигляді хтонічного дракона. З водяною стихією пов'язаний також лульпі риби, який, у свою чергу, пов'язаний з богом рослинності, що вмирає і воскре­сає. Поширюється солярний культ {культ коня], що потребує жертвоприне­сення людей. Обидва культи у певний спосіб поєднані з фалічними культами. що, можливо, свідчить про остаточну перемогу патріархату над матріархатом З'являються жерці, тісно пов'язані з магічними ритуалами;

І тис. до н. е. — І тис. н. е. — з'являються різноманітні зображення, які залишили численні кочові жителі Північного Причорномор’я — сйфи, сарма- ти, гуни, хазари, половці та інші, чиї релігійні уявлення належали, можливо, вже до подальших сакральних циклів. Тут спостерігаються і поодинокі спроби реставрувати матріархальний устрій (сарматські амазонки), і панівні відтоді патріархальні (передусім солярні) уявлення, що виявляються у фалічних куль­тах гунів, у вершницьких культах хазарів і в культі предків половців. З'явля­ються (з V ст. н. е.) і перші християнські символи, які з часом витіснили всі попередні.

Отже, навіть на прикладі однієї історико-культурної пам'ятки (багато в чому, безумовно, унікальної) можна спостерігати циклічну, підпорядковану певним закономірностям зміну одних груп сакральних об'єктів іншими, що су­проводжувалося відповідними соціальними змінами.