Кам'яна Могила — найдавніше святилище й архів Євразії
Стародавнє святилище — Кам’яна Могила — зберегло наскельні малюнки (пе- трогліфи) з епохи пізнього палеоліту (ХХІІ-ХІУ тис. до н. е.) і до І тис. н. е., з чим ми вже познайомилися в першому томі нашого видання.
Нині відомий досвід дешифрування протошумерського архіву ХІІ-ІІІ тис. до н. е., який зберігся на стінах і табличках Кам’яної Могили, здійснений російським шумерологом українського походження А. Кіфішиним [62]. Привертає увагу дата, з якої починається ця протописемність (11582 р. до н. е.). Вона майже повністю відповідає одній з гіпотетичних дат загибелі платонівської Атлантиди. Прикметно й те, що моноліт стародавнього кам’яномогильного святилища дуже нагадує інший, ще знаменитіший природний моноліт, з якого виготовлений давньоєгипетський сфінкс. Він датований, за однією з версій, 10560 р. до н. е., тобто початком зодіакальної епохи Лева, що стала, як вважають деякі дослідники, вже « післяатлантоїдним» періодом історії людства. Розглянуте нами одне з найдавніших праміст Чатал-Хююк є, очевидно, порубіжним зодіакальним періодом між водно-лунарним Раком (ІХ-УІІ тис. до н. е.) з домінуванням жіночого начала і дуальними Близнюками (УІІ-У тис. до н. е.) з їхньою змієподібною символікою, яка веде до патріархальної епохи Тельця (У-ІІ тис. до н. е.), що в попередні доісторичні часи був на «другому плані».У стародавньому святилищі Кам’яна Могила відомі нині 62 гроти й печери, а також чотири сховища кам’яних табличок загальною кількістю 160. На думку А. Кіфішина, «Кам’яна Могила — грандіозний стародавній архів, який дасть можливість пролити більше світла на історію цивілізації Шумеру. Але, крім того, вона — відбиток іншої, не відомої нам поки що великої культури, пов’язаної як з культурою Передньої Азії та зокрема з Шумером, так і зі світом причорноморсь- ко-приазовських степів» [62, 27].
Найдавніші в Європі з раніше відомих знаків протошумерської писемності датуються УІ тис.
до н. е. — вони були зафіксовані в Угорщині та Трансільванії, на території яких у цей період процвітала культура Кереш. Тут і в сусідніх районах, судячи зі знайдених написів, сформувався ряд культів, позначених назвами шумерських богів, жерців і ритуалів. Так, виразно вимальовується культ Кулли, архаїчно-го бога цегли, одного з варіантів бога небес Ураша (на думку А. Кіфішина, аналога грецького Геліоса-Аполлона). У написах фігурують також жрець Аратти, а Арата — це стародавнє найменування пекла і прабатьківщини шумерів. Є посилання на ритуал спалювання (чи самоспалення) служителів культу. Потім, у другій половині V тис. до н. е. у сусідніх із Кереш культурах з’являються написи на посуді, що свідчать про боротьбу західних племен, які поклоняються Куллі, і східних, які поклоняються богині Ішхарі. Зароджуються поняття «раб плуга Країни» (на табличках східних областей) і «воїн Степу» (в написах західних областей). Виникають імена знаменитих шумерських богів — Ана (бога неба), Енліля (бога вітру, грозовиці), Намтара (бога долі). Третя група балкано-дунайських написів — найпізніша. Вона датується початком IV тис. до н. е. і належить до культури Сакалхат- Тиса (бл. 4200-3800 рр. до н. е.). Якщо попередня група походила з Трансільванії, центрального Подунав’я, то ця — з його південно-східного району [62, 48-54].
Балкано-дунайські написи VI-IV тис. до н. е., як видно з наведеного розмежування трьох хронологічних груп, поступово спускаються з північних і північно- західних областей до південних і південно-східних, до Румунії та Болгарії. Водночас, зазначає А. Кіфішин, археологічні дані про рух переселенців з Малої Азії свідчать про протилежний напрямок: з південного сходу, з Мерсина (VI тис. до н. е.) до північного заходу, локалізованого в районах Старчеве-Кереш (бл. середини V тис. до н. е.); друга південно-східна хвиля з Хаджилара рухалася в Трансільванію, починаючи з культури Вінча (бл. середини V тис. до н. е.); нарешті третя, що йшла через грецькі центри Диміні-Одзакі на північ, у Сакалхат-Тису, закінчилася на початку IV тис.
до н. е. Отже, на думку А. Кіфішина, основний маршрут переселення з Малої Азії на Балкани й у Подунав’я не міг бути пов’язаний з поширенням писемності, оскільки вона поширювалася у протилежному напрямку, і тому переселенці з Малої Азії цю писемність із собою принести не могли. Проте, якщо взяти до уваги всі найдавніші райони виявлення писемних знаків — від Намасги на сході (Середня Азія), Елама на півдні, Трої на південному заході, Кереш на заході — то виявиться, що всі вони мають дотичність до протошу- мерського письма, названого так через його близькість до шумерського, але зафіксованого на значно архаїчніших щаблях розвитку (багато знаків-символів існують ще на рівні піктограм). Усі зазначені території виявлення архаїчних письмен тяжіють до певного центру, і цим центром, на переконання А. Кіфішина, є саме Кам’яна Могила у Приазовському степу — грандіозне святилище з власним письмовим архівом, однаково віддалене і від Середньої Азії, і від Балкан і Подунав’я, а також від малоазійського прото-Елама [62, 55-57].Найдавніші письмові зображення Кам’яної Могили датуються, як зазначалося, XII тис. до н. е., і це стародавнє святилище через винятковість свого походження, функції та форми, могло бути своєрідною «Меккою» народів глибокої давнини, воно мало, очевидно, назву Шунун, що у перекладі з протошумерської означало «Рука Цариці», або, в контексті архаїчних часів, «Закони пекла» (Кам’яною Могилою її назвали пізніше, вже в середньовіччя, вважаючи, що під цими руїнами загинув один з тюркських богатирів).
Найстародавнішим періодом, до якого належать «сюжетні» записи Кам’яної Могили, А. Кіфішин вважає 6137-5702 рр. до н. е., тобто початок зодіакальної епохи Близнюків, з якою, імовірно, співвідноситься й напис: «(це) Змія, (це) запряжка двох биків» [62, 96-97]. Тут зустрічаються свідчення того, що «змія з Безодні» залежна від Свині (крокодил і семиголова «змія з Безодні» — «(це боги) Свині, Свині льодяного болота»), а всесильний шумерський бог Енкі згадується в кам’яномогильних написах не як владика, а лише як слуга Ішкура — архаїчного бога грозовиці.
Одна з кам’яних брил зберегла текст, що доводить спорідненість з міфом про Троянську війну, де йдеться про десятилітню боротьбу двох родів, а інша оповідає про суд богів над головним божеством шумерів — Енлілем, відправленим на човні в потойбічний світ (у кам’яномогильних написах Енліль іноді тотожний ведмедеві — одному з основних тотемів доісторичного періоду, синові небесного бога, що вмирає і воскресає, вигнаному згодом за провини з неба на землю). Із шумерського епосу «Енліль і Нінліль», що виник значно пізніше від кам’яномогильних написів, ми довідуємося, що бог Енліль справді був засуджений підземними богами-аннунаками за зваблення на пустельному березі ріки неповнолітньої дівчини Нінліль [62, 58-59, 81, 94, 114, 125].Свиня, як і Ведмідь, є, безсумнівно, архаїчним могутнім божеством, яке походить від доісторичного родового тотема. Свиня відома тим, що її «резиденція» була в західній частині шумеро-вавилонського зоряного неба (наприклад, у стародавніх ворожіннях про неї повідомляється: «Коли зірки «Морозної Свині» сяють, у Країні буде гарний врожай, але в Країні будуть і померлі»). Ця «Свиня льодяного болота», або «Морозна Свиня» була пов’язана зі сферою народження душ і, безсумнівно, більш пізні Інанна-свиня чи богиня-свиня в давньогрецьких міфах (Деметра, Кора, Афродіта) були лише спадкоємицями могутньої протошумерської богині [62, 217, 590].
Проте найцікавіші написи цього періоду (тобто початку зодіакальної епохи Близнюків) містять повідомлення про дві міфічні династії богів-царів: про династію «мурах» і династію «черв’яків» (так їх назвав А. Кіфішин за провідними ритуальними фігурами). Ці дві династії не є чимось винятковим у наших уявленнях про стародавній світ, а навпаки — цілком відповідають традиційній схемі: дві міфічні династії відомі в дофараоновому Єгипті, в давньогрецькій традиції, у шумерських містах-державах. Перша династія правила, згідно з кам’яномогильними написами та клинописним архівом із шумерського міста Джемдет-Насра, з 6003 р.
до 4231 р. до н. е., друга — з 4231 р. до 3452 р. до н. е. (у стародавніх греків, відповідно, з 6217 р. до 4231 р. до н. е. і з 4231 р. до 3111 р. до н. е., а в стародавніх єгиптян, як і в протошумерів, другу династію відкриває місячний бог: Тот і Сін). Названі дві династії, мабуть, не тільки взаємодоповнювалися, а й «протиставлялися» одна одній. А нагадують вони двоєдність відомих у шумеро-вавилонському ритуалі то- темів-змій, які, зливаючись, утворюють двоєдине тіло з двома головами [62, 251255]. Це, на наш погляд, дуже відповідає міфопоетичному символізму зодіакальної епохи Близнюків, яка передує епосі появи великих цивілізацій давнини, що торують свій історичний шлях уже під знаком Бика (Тельця).Саме в цю «близнюкову» передцивілізаційну епоху і розквітла висока культура Кукутені-Трипілля як передвісниця великого цивілізаційного зрушення в історії людства, зумовленого, як завжди, не тільки внутрішніми еволюційними процесами, а й космічно-зовнішніми, відомими нам як явище зміни зодіакальних епох.
Щоб краще зрозуміти подальше просування європеоїдних народів шляхами своєї національної історії, у наступних главах ми стисло розглянемо антропологічні підстави появи різних європеоїдних рас, деякі аспекти їхнього етнолінгві- стичного розвитку, а також процеси раннього етногенезу на території України — колиски передцивілізаційного розвитку людства.