Хуритські релігійно-міфологічні уявлення
Джерелами вивчення хуритських вірувань є хуритські літературні твори, що дійшли в хетських перекладах, ритуальні тексти з Богазкейського архіву, списки богів у хуритських і хетських текстах [90, II, 607].
Найбільший розвиток, як свідчить М. Хачикян у «Міфах народів світу», одержали в хуритських віруваннях космо- і теогонічні міфи, що значною мірою сягали месопотамських (у них діють шумеро-аккадські за походженням божества Ану, Алалу, Еа, Ніккаль, Тапкіна та ін.; збережено уявлення про первісну єдність світу, що передували відокремленню неба від землі; про зміну поколінь богів тощо). Світ давні хурити поділяли на три сфери: небо, населене богами молодого покоління («богами верху»); земля і підземне царство, в якому живуть божества старшого покоління («боги низу», або колишні, давні боги) [90, II, 608].Хуритська релігія не знала єдиного пантеону. Відоміші локальні пантеони, що знайшли відображення в хурито-хетських джерелах з Богазкея («анатолійсь- кий», або «малоазійський» пантеон) і хуритських списках богів з Угариту («захід- носемітський» пантеон), менше — з Мітанні та Нузі (населена хуритами область у басейні річки Діала). При їх зіставленні виділяється спільнохуритське ядро: Кумар- бі, Тешуб, Аштабі, Нубадиг, Шавушка, Кужух, Шиміге (Тешуб і, можливо, Шиміге мають точні відповідності в урартській релігії: Тейшеба і Шивіні).
Верховним божеством «анатолійського» пантеону є бог грозовиці Тешуб(багато в чому відповідає шумеро-аккадському Ададу, західносемітському Баалові). Його супутники — бики Хури (букв. «ранок») і Шери (букв. «вечір»), а також обожнені гори Намні (можливо, відповідає античному Аманус у Сирії) і Хазі (західносеміт- ський Цапану, біблійний Цафон, античний Касіус, сучасний Джебель аль-Акра). Далі йдуть «батько богів» Кумарбі, бог підземних вод і мудрості Еа, бог сонця Шиміге, бог місяця Кужух, войовничі боги Аштабі і Нубадіг, бог вогню Іршаппа (відповідає західносемітському божеству вогню Рашапу), численні анатолійські за походженням боги-захисники (ідеографічне написання KAL, що означає «бик», «душа» [62, 763].
На чолі жіночих божеств стоїть Хебат, дружина Тешуба. Дружиною Кумарбі (ототожненого із західносемітським Дагоном) є богиня Шалуш (Шалаш), дружиною Еа (як і в Аккаді) — Тапкіна (Дамгальнуна), Кужуха — Ніккаль (в Аккаді — Нін- галь, дружина бога місяця Нанна), Шиміге — Аста (в Аккаді — дружина бога сонця Шамаша). Шавушка (виступає іноді і як чоловіче божество) — хуритська іпостась вавилоно-ассирійської Іштар, сестра Тешуба, богиня родючості та любові, у міфах найактивніший жіночий персонаж. Її оточують богині Ніннатта, Кумітта і, можливо, Ішхара, яка вже зустрічалася нам раніше. Богинями долі є Худени-Ху- деллури. Алані (букв. «пані») — богиня пекла (відповідає шумеро-аккадській Ереш- кігаль). Серед богів підземного царства виділяються Енліль, Абаду, батько і мати Ішхари, Нара, Намшара, Мінкі, Амункі, Амізаду, Алалу.
«Західносемітський» пантеон, враховуючи більшість перелічених богів, менш упорядкований і значне місце в ньому посідали локальні західносемітські елементи. До пантеону Мітанні, правляча династія якого була, очевидно, арійською за походженням, приналежні давньоіндійські божества Мітра, Індра, Насатьї, можливо, Варуна, які не зустрічаються більш ніде в Передній Азії. Оригінальними божествами нузійського пантеону є Тілла і U. GUR (ідеографічне написання) [90, II, 608].