Господарсько-культурні типи

Основними заняттями людей кам'яного віку, як зазначалося, були мисливство, рибальство і збиральництво. Ця стадія, яку умовно називають привласнювала· ним господарством, характеризується сезонно-пересувним способом життя, ко­лективною власністю на основні засоби виробництва і колективним розподілом продуктів праці, архаїчністю соціальних структур, бідною матеріальною культу­рою, відсутністю інституціалізовамоі влади, анімістичними” формами релігій­них уявлень.

Коли наприкінці кам'яного віку (період неоліту) привласнювальне госпо­дарство змінилось відтворюючим. людство, як вже зазначалося, перейшло від мисливства і збиральниіггва до скотарства і землеробства. Цей досить складний і тривалий процес почався в найдавніших осередках 12— 10 тис. років тому, коли виникли центри одомашнювання тварин і рослин. Саме об'єднання рос­линництва зі скотарством стало вирішальним фактором розвитку господарства. З розвитком землеробства (особливо іригаційного) і пересувного скотарства спостерігається соціальне розшарування, з'являються міські торговельні цент­ри, ремесло відокремлюється від сільського господарства, розширюється обмін між різними етносами, формуються різні господарсько-культурні типи — на­ступний важливий етап у розвитку людства [65. 593|.

Поява у III —І тис. до н. е. в давніх землеробських осередках і долинах ве­ликих річок Азії і Північної Африки господарсько-культурного типу, основою для якого став синтез ручного землеробства і тваринництва, була зумовлена в основному культивуванням посухостійких злаків (ячмінь, пшениця, просо та іи.), а також рису і кукурудзи. Тягловою силою були бики, буйволи, пізніше коні. Для цього господарсько-культурного типу характерні осілість, стаціонарні житла, різноманітний одяг з тканин, страви з борошна і круп тощо.

На основі пересувного кочового скотарства у степовій зоні Євразії та Африки складається власний, особливий господарсько-культурний тип, для якого характерні переносні житла (намети), шкіряний, хутряний і вовняний одяг, м'ясна і молочна їжа [65, 60/[.

Основні етапи господарсько-культурної еволюції людства наведено в табл. 8 |55. 107].

Роми II. Людини і культура

Таблиця 8

ОСНОВНІ ЕТАПИ ГОСПОДАРСЬКО-КУЛЬТУРНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДСТВА

Закінчення табл. 8

Забігаючи дещо наперед (далі ми розглядатимемо питання про походжен­ня великих людських рас і етносів, з яких вони складаються), зупинимося на певних типах зернових культур, які стали основною «продовольчою базою» для розвитку окремих рас людства. Таких культур ке так вже й багато — пшени­ця, кукурудза, просо, рис та ін. Практично з усіх цих культур можна отримати подібні продукти харчування (борошно, крупу, крохмаль, спирт, олію), комбікор­ми і зелену масу для худоби, а також сировину для виготовлення паперу, кар­тону. різких виробів.

Пшениця по праву вважається матір'ю-годувальницею європеоїдної раси і однією з перших зернових культур, «приручених» людиною ще 9 —8 тис. років тому в Передній Азії та Південній Європі. Сьогодні вона поширена на вели­чезних територіях Європи, Африки. Австралії та Америки (в останній — лише з XVII ст.).

Батьківщиною кукурудзи (маїсу) вважається Центральна та Південна.Америка, де її вирощували американські індіанці {американоіди} з V—ПІ тис. до н. е. (тобто понад 7-5 тис. років тому). До культивування кукурудзи осно­вою харчування «червоношкірих» індіанців приблизно з VII тис. до н. е. були гарбуз і боби. У Європі кукурудза поширилася лише з кінця XV ст.

Просо було основним продуктом харчування у представників монголоїд­ної раси, зокрема, китайці вирощували його з початку IV тис. до н. є. і воно було для них важливіше за рис аж до II тис. до н е Просо було дуже популяр­не у давніх мешканців Таїланду, а також у корінного населення Індії, яке виро­щувало його кілька тисячоліть.

Рис поширений сьогодні в тропіках Азії. Африки і Америки. Його бать­ківщиною, здогадно, вважають Давню Індію: в Китаї та інших прилеглих до нього регіонах Азії рис почали культивувати з ПІ тис. до н. е. У Середній Азії та Закавказзі рис з'явився з 111-11 ст. до н е„ у Європі — з VIII ст. н. е„ a в Америці — тільки у XV-XVI ст.

Таким чином, відмінності, що склалися між різними представниками дав­нього людства, пов'язані не лише з расовими та мовними ознаками, особливо­стями духовної та соціальної культури, а й зі структурою харчування, тобто з матеріальними джерелами існування будь-якої людської спільноти.