Основні персонажі
Згідно з кам’яномогильними текстами VI-V тис. до н. е. можна припустити, що богині Ашнан і Гатумдуг вважалися сестрами Енліля, а боги пекла «Ніндара з Безодні», «Ніндара, що Розум має» і Гештінун (очевидно, шумерська Гешті- нанна — сестра Думузі) — «це боги Свині, Свині льодяного болота», що, можливо, відповідало образові старшої сестри Інанни Ерешкігаль, яка заступила, ймовірно, більш архаїчну дошумерську богиню Ішхару — одну з найдавніших богинь, котра має, наприклад, у хуритському пантеоні згадки про своїх батьків, тобто про ще «давніших» богів (у шумеро-аккадський період образ Ішхари дедалі більше ототожнюється з образом Інанни-Іштар).
Заміною найархаїчні- шої богині-тотема Свині в ранній шумерській міфології виступав також Лумма, відомий як демон-чудовисько, ім’я якого ототожнювалося деякими авторами з ім’ям Думузі (dumu-zi-іиш-іиш). Цікаво, що одна з частин його імені (lumma) зустрічається в шумерській назві ритуального човна, яким повертається з пекла Лумма-Думузі. На подібному човні плавав й інший «стражденний бог» — Енкі (шумерська поема «Енкі і влаштування світу») [62, 587], що, очевидно, вказує на певну спорідненість образів Думузі-Діоніса й Енкі, а також на зв’язок цих образів з образом тотема — Свині. З часом образ Думузі заміщає місячний бог Сін (місячні символи також супроводжують зображення бога Енкі). Енліль, який вважався в шумерів безсмертним богом (як, наприклад, олімпійський Зевс у греків), у глибоку дошумерську давнину також був «умираючим і стражденним богом», і його повернення до життя уявлялося «виходом з пекла» [62, 120-125].Бог Енкі (en-Кі «владика землі») у певному розумінні виступає антиподом Ану (en-xan «владика небес»). Він, як зазначалося, фігурує у порівняно пізніх написах Кам’яної Могили (близько першої половини III тис. до н. е.) як «візир» бога Ішкура (Іма, Адада), тоді як його власний «візир» бог Ізімуд («той, хто народжує вогонь», Усму або Ша) згадується вже в VI тис.
до н. е. Образ Енліля, на думку А. Кіфішина, вже з давніх-давен був узалежнений з образом вішапа-акули, «риби моря». Аналогічно його попередник, бог небес Ану був пов’язаний із ле- воголовим Імдугудом — «великим птахом» (у написі панно № 15 Кам’яної Могили Енліль названий «новим Ану»). Сін (sin-30, можливо, «тридцять днів місячного місяця») — очевидно, бог темного, «мертвого» (тобто відсутнього на небосхилі) Місяця, оскільки інший Сін (Ніназу) є, імовірно, божеством повного Місяця. Був ще третій місячний бог Наннар («чоловік, який повертається»), пов’язаний з образом місячного серпа, а також четвертий, що загалом дає божественну місячну тетраду: народження (серп) — повний місяць (диск) — убутний (зворотний серп) — молодик/пітьма (= смерть/народження). Ці й інші образи, за припущенням А. Кіфішина, належать до дошумерського періоду і формувалися поступово, «прямуючи» від межиріччя Дністра і Дніпра (періоду Мезіна і Гонців ХІІ-Х тис. до н. е.) через Кам’яну Могилу (VIII—VI тис. до н. е.) на Волинь (де в IV тис. до н. е. переживала свій занепад дніпро-донецька культура), а звідти вже у вигляді оформленого канону — в Шумер III тис. до н. е. [62, 585-586].